Етнічна культура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Етні́чна культу́ра - це сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених певним етносом впродовж його історії на його власній території засобами етнічного самовираження (рідна мова, рідна релігія) і не включає імпортних зразків (наприклад, світові релігії).

По-справжньому високій етнокультурі нема потреби виходити за межі свого етносу і нав'язувати свої етнокультурні зразки іншим народам. Водночас, бажання народів знайомитись із етнічними культурами інших народів є природним, що аж ніяк не означає запозичення чужих культурних надбань, а тим більше знищення своїх власних на догоду чужим культурам. Різниця між національними культурами різних етносів полягає, насамперед, у процесі вибору-добору тих, чи інших компонентів. Запозичується від інших лише те, що зрозуміле, близьке ідейно, естетично й етично.

Засновки[ред.ред. код]

Кожна з існуючих у світі культур країн, народів, націй неповторна й унікальна, є невід'ємною складовою скарбниці світової культури, культурної спадщини.

На повнокровний розвиток етнічної культури впливає широке коло чинників, таких як: історичний шлях народу, відособлення або взаємовплив з іншими народами; соціальні, економічні, екологічні умови; культурна політика держави тощо. При цьому національна культура повинна розглядатися як цілісна система, що включає і фольклорно-етнографічні шари, і внесок в неї різних верств населення протягом тривалого історичного шляху і вплив культури інших народів, і досягнення вихідців з країни, які проживають за її межами. Потрібно особливо зазначити, що кожний народ в культурній сфері створює своєрідний, властивий тільки йому образ.

Формування[ред.ред. код]

Народ (грецькою — «етнос») — поняття багатопланове. Частіше за все в цей термін вкладається таке значення: етнос — це історична спільність людей, яка склалася на певній території та посідає стабільні особливості мови, культури і психічного складу, а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших. Останнє звичайно зафіксоване в етнонімі (самоназві) народу. Сформований етнос виступає як соціальний організм, який самовідтворюється шляхом переважно етнічно однорідних шлюбів і передачі новим поколінням мови, традицій і т. д. Для стійкішого існування етнос прагне до створення своєї соціально-територіальної організації (держави), а етнічні групи, особливо в сучасних умовах, — своїх автономних об'єднань, закріпленні у законодавстві своїх прав.

Компоненти[ред.ред. код]

Для внутрішньої єдності етносу найважливіше значення має культура, яка дає людям усвідомлення своєї спільності. Культура, і як необхідний компонент, і як одна з властивих етносу особливостей, забезпечує його повноцінне функціонування. Але відбувається і зворотний процес — конвергенція (зближення) етнічних культур внаслідок історичного розвитку і взаємодії народів. Тому сьогодні культуру кожного етносу характеризує сукупність, з одного боку, національно-специфічних, а з іншого — загальнолюдських компонентів.

Література[ред.ред. код]

  • Авдієв В. І. Історія Древнього Сходу. — М.: Госполитиздат, 1953.— 758 с.
  • Антична Греція. — В 2-х тт. — М.: Наука, 1983.
  • Асеєв Ю. С. Джерела. Містецтво Киівськоі Русі. — ДО.:Мистецтво, 1979.- 216 с.
  • Барг М. А. Епохи і ідеї. Становлення історизму. — М.: Думка, 1987. −348 с.
  • Белічко Ю. В. Українське радянське мистецтво періоду громадянської війни. — ДО.:Мистецтво, 1982 — 183 с.
  • Білецький П. О. Українське мистецтво другої половини XVII—XVIII століття. — ДО.:Мистецтво, 1981.— 159 с.
  • Богомолов А. С. Антична філософія. — М.: изд-у МГУ, 1985 −368 с.
  • Вінничук Л. Люди, вдачі і звичаї Древньої Греції і Риму.- М.: Вища школа, 1988. — 496 с.
  • Воропай Про. Звичаї українського народу. — ДО.:Оберіг, 1993.— 590 с.
  • Горфункель А. X, Філософія епохи Відродження. — М.: Вища школа, 1990. — 368 с.
  • Гріненко Г. В. Хрестоматія по історії світової культури. — М.: Юрайт, 1998.— 669 с.
  • Грушевський М. С. Нарис історії українського народу. — ДО.:Либидь, 1991.-398 з.
  • Гуревич А. Я. Категорії середньовічної культури. — М.: Мистецтво, 1984. −350 с.
  • Дмітрієва Н. А. Коротка історія мистецтв. — М.: Мистецтво, 1990.— 319 с.
  • Історія Древнього світу. У 3-х тт. — М.: Наука, 1983.
  • Історія мистецтва зарубіжних країн. — М.: Мистецтво, 1980. — 384 с.
  • Історія середніх віків. — В 2-х тт. / Під ред. Сказкина С. Д. — М.: Вища школа, 1977.
  • Історія Франції. — В 3-х тт. — : Наука, 1972.—360 с.
  • Історія світової культури. — Либідь, 1994.—320 с.
  • Історія української літератури ХХ ст. — У двох книгах. /за ред. В. Г. Дончика.— ДО.:Либідь, 1994.
  • Історія української культури /За загал. ред. I. Крип'якевича. — ДО.:Лібідь, 1994.— 656 с.
  • Ковальчук О. В. Українське народознавство. — ДО.:Освіта, 1992.— испр. і перераб. /Гл. ред. М. Д. Аксенова. — М.: Аванта, 1999.— 704 с.
  • Енциклопедія для детей.- Т. 6. — Релігії світу. Ч. 2. — 3-е изд., испр. і перераб. /Гл. ред. М. Д. Аксенова. — М.: Аванта, 1999.— 688 с.
  • Енциклопедія для детей.- Т. 7. — Мистецтво. Ч. 1 — 2-е изд., испр. і перераб. /Гл. ред. М. Д. Аксенова. — М.: Аванта, 1999.— 688 с.


Вишивка Це незавершена стаття про культуру.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.