Ефект Моцарта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ефект Моцарта базується на теорії, згідно з якою прослуховування музики Моцарта може тимчасово підвищити бали в одній частині тесту IQ. Науково-популярні версії теорії стверджують, що «слухання Моцарта робить людину розумнішою» та раннє дитяче вживання класичної музики сприятливо впливає на розумовий розвиток[1].

Оригінальне дослідження 1993 року повідомляє про короткочасне (тривалістю близько 15 хвилин) покращення виконання певних видів розумових завдань (просторове мислення),[2][3] таких як складання паперу та вирішення лабіринтів.[4] Результати були дуже перебільшені пресою і були подані під заголовком: «Моцарт робить тебе розумним»[1]що, як стверджувалося, стосується, зокрема, дітей (оригінальне дослідження включало 36 студентів коледжів). Ці претензії призвели до комерційної гонитви батьків за компакт-дисками із музикою Моцарта,[5] штат Джорджія навіть запропонував бюджет, щоб забезпечити кожну дитину компакт-диском із класичною музикою.

Метааналіз досліджень, який відтворив оригінальне дослідження, показав, що є мало доказів того, що слухання Моцарта має якийсь особливий вплив на просторове мислення.[5] Автор оригінального дослідження наголосив, що слухання Моцарта не впливає на загальний інтелект.[4]

Раушер та співавт. Дослідження 1993 року[ред. | ред. код]

Френсіс Раушер, Гордон Шоу та Кетрін Кі (1993) досліджували вплив слухання музики Моцарта на просторове мислення, і результати були опубліковані в Nature. Вони дали учасникам дослідження один із трьох стандартних тестів абстрактного просторового мислення після того, як вони випробували кожну з трьох умов прослуховування: Соната для двох фортеп'яно ре мажор, К. 448 Моцарта, словесні інструкції щодо релаксації та тиша. Вони виявили тимчасове вдосконалення просторових міркувань, виміряне за допомогою підзавдання просторових міркувань тесту IQ Стенфорда-Біне. Раушер та співавт. показати, що посилюючий ефект від музичного стану є лише тимчасовим: жоден студент не мав ефектів, що продовжувались після 15-хвилинного періоду, протягом якого вони проходили тестування. Дослідження не робить жодних тверджень про збільшення IQ загалом (оскільки IQ ніколи не вимірювали).[2]

Інше використання музики Моцарта[ред. | ред. код]

Хоч очевидно, що музика Моцарта не підвищує IQ, вивчення ефектів музики зачепило такі різноманітні площини як, наприклад, дослідження на тваринах, що свідчать про те, що навіть внаслідок внутрішньоутробного впливу в щурів покращується їх здатність до проходження лабіринту.[6] Оригінальна заява продовжує впливати на суспільне життя. Наприклад, німецька очисна споруда відтворює музику Моцарта, щоб швидше розщепити відходи, повідомляє британський Guardian. Антон Стуцькі, головний оператор заводу Treuenbrietzen, сказав: «Ми вважаємо, що секрет у вібраціях музики, які проникають у все — включаючи воду, стічні води та клітини».[7]

Альфред А. Томатіс[ред. | ред. код]

Термін «ефект Моцарта» використовував французький дослідник Альфред А. Томатіс у своїй книзі 1991 року «Pourquoi Mozart?» (Чому Моцарт?)[8] де він використовував музику Моцарта в своїх намаганнях «перекваліфікувати» слух, і вважав, що прослуховування музики, представленої на різних частотах, допомагає вуху, а також сприяє розвитку мозку,[9] але його метод безпосередньо не пов'язаний із твердженнями, що слухання Моцарта підвищує інтелект.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б 'Mozart Effect' Was Just What We Wanted To Hear. NPR.org (en). Процитовано 2020-11-29. 
  2. а б Rauscher, Frances H.; Shaw, Gordon L.; Ky, Catherine N. (1993). Music and spatial task performance. Nature 365 (6447): 611. PMID 8413624. doi:10.1038/365611a0. 
  3. William Pryse-Phillips (2003). Companion to Clinical Neurology. Oxford University Press. ISBN 0-19-515938-1. , p. 611 defines the term as «Slight and transient improvement in spational[sic] reasoning skills detected in normal subjects as a result of exposure to the music of Mozart, specifically his sonata for two pianos (K448).»
  4. а б Jenkins, J S (April 2001). The Mozart Effect. Journal of the Royal Society of Medicine (en) 94 (4): 170–172. ISSN 0141-0768. PMC 1281386. PMID 11317617. doi:10.1177/014107680109400404. 
  5. а б Pietschnig, Jakob; Voracek, Martin; Formann, Anton K. (2010-05-01). Mozart effect–Shmozart effect: A meta-analysis. Intelligence (en) 38 (3): 314–323. ISSN 0160-2896. doi:10.1016/j.intell.2010.03.001. 
  6. Rauscher, F. H.; Robinson, K. D.; Jens, J. J. (July 1998). Improved maze learning through early music exposure in rats. Neurol. Res. 20 (5): 427–32. PMID 9664590. doi:10.1080/01616412.1998.11740543. 
  7. Connolly, Kate (2 June 2010). Sewage plant plays Mozart to stimulate microbes. The Guardian. Процитовано 8 April 2011. 
  8. Sorensen, Lars (19 November 2008). Mozart on the Brain. Процитовано 28 September 2014. 
  9. Thompson, Billie M.; Andrews, Susan R. (2000). An historical commentary on the physiological effects of music: Tomatis, Mozart and neuropsychology. Integrative Physiological and Behavioral Science 35 (3): 174–188. PMID 11286370. doi:10.1007/BF02688778. 

Посилання[ред. | ред. код]