Ефект Синьйора — Ліппса
Ефект Синьйора — Ліппса — палеонтологічний принцип, запропонований Філіпом В. Синьйором спільно з Джеремі Г. Ліппсом у 1982 році[1]. Суть ефекту полягає в тому, що через об'єктивну неповноту палеонтологічного літопису ні найперші, ані найостанніші (за часом існування) представники будь-якого таксону з дуже великою імовірністю не будуть виявлені у вигляді скам'янілостей.
Найвідоміший приклад — ряд целакантоподібних, який вважали зниклим у кінці крейдового періоду, поки в 1938 році поблизу західної Африки не був виявлений живий представник — латимерія.
Широко відомі палеонтологам скам'янілості під назвою «фауна типу сланців Берджес» до недавнього часу вважались індикаторами раннього і середнього кембрійського періоду. Однак, починаючи з 2006 року кілька скам'янілостей дуже схожих видів були знайдені в силурійських, ордовицьких і навіть девонських відкладах, тобто через 100 млн р. після осадонагромадження сланців Берджес.
Ефект Синьйора — Ліппса має важливі наслідки: надзвичайно важко встановити час і швидкість масових вимирань фауни і флори, що сильно заважає перевірити теорії про причини цих глобальних явищ.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Signor III, P. W. and Lipps, J. H. Sampling bias, gradual extinction patterns, and catastrophes in the fossil record // / ed. L.T. Silver and P.H. Schultz. — 1982. — P. 291—296. — (Geological Society of America Special Publication, vol. 190) — ISBN 9780813721903. — DOI: Архівовано з джерела 7 липня 2011
|
Це незавершена стаття з палеонтології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |