Ефект знайомства

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ефект знаймоства - це психологічний феномен вираження симпатії до речей лише через те, що вони знайомі людині. У соціальній психології цей ефект іноді називають принципом фамільярності. Ефект був продемонстрований у багатьох видах речей, включаючи слова, китайські ієрогліфи, картини, зображення облич, геометричні фігури та звуки. [1] У дослідженнях міжособистісної привабливості з'ясували, що чим частіше хтось бачить людину, тим приємнішою та симпатичнішою вона вважає цю людину.

Дослідження[ред. | ред. код]

Перші відомі дослідження ефекту провів Густав Фехнер у 1876 році. [2] Едвард Б. Тітченер також задокументував ефект і описав, що відчув "тепло всередині" в присутності чогось знайомого [3]. Однак, його гіпотеза була спростована: після випробувань результати показали, що посилення переваг до об'єктів не залежать від суб'єктивних вражень індивіда про те, знайом він з цими об'єктом чи ні. Відмова від гіпотези Тітченера стимулювала подальші дослідження та розвиток сучасної теорії. Найбільш відомий дослідник ефекту знайомства - Роберт Зайонц.

Зайонц (1960–1990)[ред. | ред. код]

У 1960-х роках Роберт Зайонц продемонстрував у серії лабораторних експериментів, що піддаючи досліджуваних знайомим стимулам, вони оцінювали їх позитивніше, ніж інші, подібні стимули, які не були знайомими. [4] Спочатку Зайонц розглядав мову та частоту вживаних слів. Він виявив, що загалом позитивні слова використовувались частіше, ніж їхні негативні аналоги. [4] Пізніше він показав подібні результати для різноманітних подразників, таких як багатокутники, малюнки, нісенітниці та ідіографи, судячи з різноманітних процедур, таких як симпатія, приємність та заходи вимушеного вибору. [5]

У 1980 р. Зайонц запропонував гіпотезу афективної першості: що афективна реакція (наприклад, симпатія) може бути "викликана з мінімальним вхідним стимулом". За допомогою експериментів з ефектом знаймства Зайонк прагнув надати докази гіпотези афективної першості, а саме те, що афективні судження приймаються без попередніх когнітивних процесів. Ця гіпотеза була перевірена через показ "повторюваних стимулів" учасникам експеременту на підсвідомому рівні, тобто самі учасники не встигали свідомо помітити чи впізнати стимули (коли їх запитували, чи бачили вони зображення, їхні відповіді були на рівні випадкового вгадування), але учасники експеременту продовжували демонструвати афективне упередження до неодноразово показаних стимулів. Зайонц порівняв результати експерименту, де стимули були показані довше, що дозволило усвідомити побачене, із результатами експеримету, де стимули були показані настільки швидко, що усвідомлення було відсутнє. В результаті він дійшов до висновку, що стимули які показувались коротше і не були впізнані викликали швидшу реакіцію симпатії, ніж ті, що були показані на свідомому рівні.[5] [6]

В одному експерименті для перевірки ефекту знаймства використовували курячі яйця. Звукові сигнали двох різних частот звучали різним групам курчат, поки вони ще не вилупились. Після вилуплення кожен звук включали обом групам курчат. Кожен набір курчат послідовно вибирав звуковий сигнал, який йому відтворювали в пренатальному періоді. [1]

Ще один експеримент короткочасно розкривав китайські ієрогліфи двом групам людей. Потім їм сказали, що ці символи представляють прикметники, і попросили оцінити, чи мають символи позитивні чи негативні відтінки. Символи, які раніше бачили суб'єкти, постійно оцінювались позитивніше, ніж ті, яких вони не бачили. У подібному експерименті людей не просили оцінити конотації символів, а описати їхній настрій після експерименту. Члени групи, яким показували одні й ті самі символи декілька разів, повідомляють, що вони мають кращий настрій, ніж ті, що бачили символи лише по одному разу.[1] В іншому варіанті випробовуваним показали зображення на тахістоскопі протягом дуже короткої тривалості, яке не могло сприйматися свідомо. Цей підсвідомий вплив дав той самий ефект, [7], хоча важливо зазначити, що підсвідомі ефекти навряд чи можуть виникнути без контрольованих лабораторних умов.[8]

Зайонц стверджує, що немає емпіричних доказів того, що пізнання передує будь-якій формі прийняття рішень. Незважаючи на те, що це загальне припущення, Зайонц стверджує, що більш ймовірно, що рішення приймаються практично без пізнання. Він прирівнює прийняття рішення щодо чогось із симапатією.[6] Це означає, що ми обдумуємо причини для раціоналізації рішення частіше, ніж прийняття самого рішення.

Гетцингер (1968)[ред. | ред. код]

Чарльз Гетцингер провів експеримент, використовуючи ефект знаймства для свого класу в державному університеті штату Орегон. Студент Гетцингера приходив на заняття у великій чорній сумці, з якої виднілися лише ноги. Чорна сумка сиділа за столом в задній частині класу. Експеримент Гетцінгера полягав у спостереженні, чи будуть студенти поводитися з чорною сумкою відповідно до ефекту знаймства Зайонка. Його гіпотеза підтвердилася. Учні класу спочатку ставилися до чорної сумки вороже, що з часом перетворилося на допитливість і, врешті-решт, дружбу. [4] Цей експеримент підтверджує ефект знаймства Зайонка, просто представляючи студентам чорну сумку знову і знову в них змінювалося їхнє ставлення або, як заявляє Зайонц, "багаторазовий вплив стимулу на людину є достатньою умовою для покращення її ставлення до нього". [4]

Борнштейн (1989)[ред. | ред. код]

Метааналіз з 208 експериментів виявив, що ефект знаймства є стійким і надійним. Цей аналіз показав, що ефект є найсильнішим, коли незнайомі подразники представлені коротко. Знайомство зазвичай досягає свого максимального ефекту протягом 10–20 презентацій, а деякі дослідження навіть демонструють, що симпатія може зменшитися після тривалої серії показів. Наприклад, люди зазвичай більше люблять пісню після того, як її почули кілька разів, але багато прослуховувань можуть зменшити це відчуття. Затримка між демонстрацією та вимірюванням симпатії насправді має тенденцію до збільшення сили ефекту. Вплив на дітей слабкіший, а на малюнки та картини порівняно з іншими типами стимулів.[9]

Зола – Морган (2001)[ред. | ред. код]

На підтвердження твердження Зайонка про те, що афект не потребує освідомлення, Зола – Морган провів експерименти на мавпах з ураженнями мигдалини (структура мозку, що реагує на афективні подразники). У своїх експериментах Зола–Морган довів, що ураження мигдалини погіршує афективне функціонування, але не когнітивні процеси. Однак ураження в гіпокампі(структурі мозку, що відповідає за пам'ять) погіршує когнітивні функції, але залишає емоційні реакції повністю функціональними.[1]

Перцептивна плавність[ред. | ред. код]

Ефект знайомства свідчить про те, що багаторазовий вплив подразника збільшує перцептивну плавність - легкість, з якою стимул може бути оброблений. Перцептивна плавність, у свою чергу, посилює позитивний афект.[10][11] Дослідження показали, що багаторазовий вплив збільшує перцептивну плавність, підтверджуючи позитивний афект на автобіографічну пам’ять та перцептивне навчання.[12] Це було підтверджено і в пізніших дослідженнях .[13][14]

Застосування[ред. | ред. код]

Реклама[ред. | ред. код]

Найбільш очевидним є застосування ефекту знайомства у маркетингу, але дослідження його ефективності щодо підвищення ставлення споживачів до певних компаній та товарів неоднозначні. В одному з досліджень було перевірено ефект знайомства за допомогою банерної реклами на екрані комп’ютера. Студентам було запропоновано прочитати статтю на комп’ютері, поки банерна реклама блимала у верхній частині екрану. Результати показали, що кожна група, яка потрапила під "тестовий" банер, оцінила рекламне оголошення вигідніше, ніж інші оголошення, що відображалися рідше або взагалі не відображалися. Це дослідження підтверджує ефект знайомства.[15]

Інше дослідження показало, що вищий рівень представленності у ЗМІ пов’язаний із нижчою репутацією компаній, навіть коли представлення переважно позитивне.[16] Подальший огляд дослідження дійшов висновку, що вплив призводить до амбівалентності, оскільки це спричиняє велику кількість асоціацій, які, як правило, бувають як позитивними, так і негативними.[17] Згадка у ЗМІ, швидше за все, буде корисною, коли компанія чи товар є новими та незнайомими споживачам. "Оптимальний" рівень знаймства реклами може не існувати.

У рекламному світі ефект знаймства свідчить про те, що споживачам не потрібно пізнавати рекламу: достатньо простого повторення, щоб зробити «слід пам’яті» у свідомості споживача та несвідомо вплинути на їхню споживчу поведінку. Один вчений пояснює цей взаємозв'язок наступним чином: "Тенденції підходу, створені ефектом знайомства, можуть бути наперед встановленими в тому сенсі, що вони не вимагають типу навмисної обробки, яка необхідна для формування ставлення до бренду".[18]

Інші сфери[ред. | ред. код]

Ефект знайомства існує у більшості людських областей прийняття рішень. Наприклад, багато біржових торговців, як правило, інвестують у цінні папери вітчизняних компаній лише тому, що вони їм більше знайомі, хоча міжнародні ринки пропонують подібні або кращі альтернативи.[19] Ефект знайомства також спотворює результати опитувань по ранжуванню журналів; науковці, які раніше публікувались або робили рецензії для певного академічного журналу, оцінюють його значно вище, ніж ті, хто цього не робив.[20] Існують неоднозначні результати щодо впиливу ефекту знайомства на стосунки між соціальними групами.[21] Коли групи вже негативно ставляться один до одного, подальший контакт може посилити ворожість.[21] Статистичний аналіз структури голосування виявив, що відомість кандидатів має сильний вплив на кількість голосів, яку вони отримають, навідміну від популярності їх політики.[21]

Див. Також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. а б в г Zajonc, R.B. (December 2001). Mere Exposure: A Gateway to the Subliminal. Current Directions in Psychological Science 10 (6): 224–228. doi:10.1111/1467-8721.00154. 
  2. Fechner, G.T. (1876). Vorschule der aesthetik. Leipzig, Germany: Breitkoff & Hartel.
  3. Titchener, E.B. (1910). Textbook of psychology. New York: Macmillan.
  4. а б в г Zajonc, Robert B. (1968). Attitudinal Effects Of Mere Exposure. Journal of Personality and Social Psychology 9 (2, Pt.2): 1–27. ISSN 1939-1315. doi:10.1037/h0025848. 
  5. а б Murphy, Sheila T.; Zajonc, R. B. (1993). Affect, cognition, and awareness: Affective priming with optimal and suboptimal stimulus exposures. Journal of Personality and Social Psychology 64 (5): 723–739. PMID 8505704. doi:10.1037/0022-3514.64.5.723. 
  6. а б Zajonc, R.B. (February 1980). Feeling and thinking: Preferences need no inferences. American Psychologist 35 (2): 151–175. doi:10.1037/0003-066x.35.2.151. 
  7. Kunst-Wilson, W.; Zajonc, R. (1980). Affective discrimination of stimuli that cannot be recognized. Science 207 (4430): 557–558. Bibcode:1980Sci...207..557R. ISSN 0036-8075. PMID 7352271. doi:10.1126/science.7352271. 
  8. De Houwer, Jan; Hendrickx, Hilde; Baeyens, Frank (1997). Evaluative Learning with "Subliminally" Presented Stimuli. Consciousness and Cognition 6 (1): 87–107. PMID 9170563. doi:10.1006/ccog.1996.0281. 
  9. Bornstein, Robert F. (1989). Exposure and affect: Overview and meta-analysis of research, 1968-1987. Psychological Bulletin 106 (2): 265–289. doi:10.1037/0033-2909.106.2.265. 
  10. Seamon, John G.; Brody, Nathan; Kauff, David M. (1983). Affective discrimination of stimuli that are not recognized: Effects of shadowing, masking, and cerebral laterality. Journal of Experimental Psychology: Learning, Memory, and Cognition 9 (3): 544–555. ISSN 0278-7393. doi:10.1037/0278-7393.9.3.544. 
  11. Bornstein, Robert F.; D'Agostino, Paul R. (1994). The Attribution and Discounting of Perceptual Fluency: Preliminary Tests of a Perceptual Fluency/Attributional Model of the Mere Exposure Effect. Social Cognition 12 (2): 103–128. ISSN 0278-016X. doi:10.1521/soco.1994.12.2.103. 
  12. Jacoby, Larry L.; Dallas, Mark (1981). On the relationship between autobiographical memory and perceptual learning.. Journal of Experimental Psychology: General 110 (3): 306–340. ISSN 0096-3445. doi:10.1037/0096-3445.110.3.306. 
  13. Reber, R.; Winkielman, P.; Schwarz, N. (1998). Effects of Perceptual Fluency on Affective Judgments. Psychological Science 9 (1): 45–48. ISSN 0956-7976. doi:10.1111/1467-9280.00008. 
  14. Winkielman, Piotr; Cacioppo, John T. (2001). Mind at ease puts a smile on the face: Psychophysiological evidence that processing facilitation elicits positive affect. Journal of Personality and Social Psychology 81 (6): 989–1000. ISSN 0022-3514. PMID 11761320. doi:10.1037/0022-3514.81.6.989. 
  15. Fang, Xiang; Singh, Surendra; Ahluwalia, Rohini (2007). An Examination of Different Explanations for the Mere Exposure Effect. Journal of Consumer Research 34: 97–103. doi:10.1086/513050. 
  16. Fombrun, Charles; Shanley, Mark (1990). What's in a Name? Reputation Building and Corporate Strategy. The Academy of Management Journal 33 (2): 233. ISSN 0001-4273. JSTOR 256324. doi:10.2307/256324. 
  17. Brooks, Margaret E; Highhouse, Scott (2006). Familiarity Breeds Ambivalence. Corporate Reputation Review 9 (2): 105–113. ISSN 1363-3589. doi:10.1057/palgrave.crr.1550016. 
  18. Grimes, Anthony; Kitchen, Phillip J. (2007). Researching mere exposure effects to advertising: Theoretical foundations and methodological implications. International Journal of Market Research 49 (2): 191–221. ISSN 0025-3618. 
  19. Huberman, G. (2001). Familiarity Breeds Investment. Review of Financial Studies 14 (3): 659–680. ISSN 1465-7368. doi:10.1093/rfs/14.3.659. 
  20. Serenko, Alexander; Bontis, Nick (2011). What's familiar is excellent: The impact of exposure effect on perceived journal quality. Journal of Informetrics 5: 219–223. doi:10.1016/j.joi.2010.07.005. 
  21. а б в Bornstein, Robert F.; Craver-Lemley, Catherine (2004). Mere exposure effect. У Pohl, Rüdiger F. Cognitive Illusions: A Handbook on Fallacies and Biases in Thinking, Judgement and Memory. Hove, UK: Psychology Press. с. 215–234. ISBN 978-1-84169-351-4. OCLC 55124398.