Ефіопія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ефіопія

Прапор Герб
Гімн: Гімн Ефіопії
Розташування Ефіопії
Столиця Аддис-Абеба
8°58′ пн. ш. 39°00′ сх. д. / 8.967° пн. ш. 39.000° сх. д. / 8.967; 39.000
Офіційні мови Амхарська
Державний устрій
 - Президент Мулату Тешоме
 - Прем'єр-міністр Гайле Мар'ям Десалень
Незалежність Х ст. до Р. Х. 
Площа
 - Загалом 1 127 127 км²
Населення
 - оцінка 2009 р. 85 237 338 чол. (14)
 - Густота 70 осіб/км²
ВВП (ПКС) 2008 р., оцінка
 - Повний $70,95 мільярдів (76)
 - На душу населення $252 (173)
Валюта Ефіопський бир (ETB)
Часовий пояс
Коди ISO 3166 ET, ETH
Домен .et
Телефонний код +251

Ефіо́пія (амх. የኢትዮጵያ, Ітіопія; раніше в укр. правописі Етіопія[1], Федерати́вна Демократи́чна Респу́бліка Ефіо́пія (амх. የኢትዮጵያ ፌዴራላዊ ዲሞክራሲያዊ ሪፐብሊክ) — держава на сході Африки. Площа країни становить 1 133 882 км² (26 місце у світі). Населення: 85 млн осіб (14 місце у світі). Столиця: місто Аддис-Абеба. Межує на північному сході з Джибуті, на півночі і північному сході з Еритреєю, на сході і південному сході із Сомалі, на півдні з Кенією, на заході з Південним Суданом і на північному заході із Суданом. Офіційна мова — амхарська. Наступниця Ефіопської імперії, Дергу та Народно-Демократичної Республіки Ефіопія. З 1991 року перебуває в перманентному конфлікті із Еритреєю.

Походження назви[ред.ред. код]

Українське слово «Ефіопія» походить від давньогрецького «Айтіопія» / «Ефіопія» (Αἰθιοπία), іменника утвореного від прикметника «Айтіопс» / «Ефіопс» (Αἰθίοψ) — «засмагльолиций»[2]. Назва «Ефіопія» двічі зустрічається в «Іліаді» та тричі в «Одісеї».[3]. Геродот виживав цю назву для позначення земель на південь від Єгипту — сучасної Ефіопії та Судану[4]. Пліній Старший вважав, що «Ефіопія» походить від імені Ефіопа, сина бога-коваля Гефеста[5].

У деяких аксумських написах IV століття вже вживається термін «Ефіопія».

Середньовічна латинська назва Ефіопії — «Абісинія» (Abyssinia). Вона походить від арабського слова «Хабеш» (Habesh), що у свою чергу бере початок від ефіосемітського «Хабашат» (геез: Ḥabaśāt, ḤBŚT) — назви не-аксумських підданих аксумского короля. Як синонім назви країни (у вигляді перекладу цього терміну на мову геез) вперше було вжито в одному з надписів аксумського царя Езани (IV століття)[6]. Араби позначали словом «Хабеш» Ефіопську імперію (сучасні Ефіопія та Еритрея), її семітське населення, еліту країни. З арабської ця назва перейшла у інші мови, зокрема у османську (Хабеш), іврит (Хабаш), а у європейських мовах трансформувалася в «Абісинію». Після 1945 року термін «Абісинія» став виходити з ужитку на Заході, проте форма «Хабеш» досі використовується в турецькій (Habeşistan, Хабешістан) і арабській мовах (араб. إثيوبيا‎, Al-Ḥabashah, Аль-Хабашах).

В українській мові також традиційно вживався варіант «Етіопія» за старим Харківським правописом 1929 року[7].

Географія[ред.ред. код]

Абісинське нагір'я
Докладніше: Географія Ефіопії

Держава знаходиться в Східній Африці, територія країни простягається з півночі на південь на 1290 км, а із заходу на схід — на 1670 км. На півночі межує з Еритреєю (спільний кордон — 912 км); на північному сході — з Джибуті (337 км); на сході — з Сомалі (1627 км); на півдні — з Кенією (820 км); на південному заході — з Південним Суданом (883 км); на заході — з Суданом (769 км). Виходу до моря країна не має (до відділення Еритреї у 1991 (де-факто), (1993 де-юре) році, Ефіопія мала вихід до Червоного моря Індійського океану).

Судан Судан Еритрея Еритрея Джибуті Джибуті

Gray compass rose.svg Сомалі Сомалі
Південний Судан Південний Судан Кенія Кенія

Геологія[ред.ред. код]

Докладніше: Геологія Ефіопії

Рельєф[ред.ред. код]

Рельєф Ефіопії

Ефіопія — найбільш високогірна країна Африканського материка. Високе плато з центральними горами розділяється рифтовою долиною, на сході рівнина. Територія Ефіопії розташована у східній частині Східно-Африканського плоскогір'я. Більшу частину країни займає Ефіопське нагір'я (найвища точка країни — вулкан Рас-Дашен, 4623 м). Глибокий ґрабен на південному сході від нагір'я відділяє від нього Ефіопсько-Сомалійське плато (висота до 1500 м). На північному сході країни розташована западина Афар (з озером Ассале, що на 116 м нижче за рівень моря) з невеликими вулканами по краях.

Західна частина Ефіопського нагір'я має пологіший рельєф і опускається до суданського кордону невеликими сходами. Рівнини також займають значну частину території Ефіопії. Найбільша знаходиться на сході країни. Місцями вона переходить в плато заввишки більше 1000 м. Це одна з найбільш посушливих частин Ефіопії. Також невеликі рівнини, затиснуті між гірськими хребтами, розташовані на півночі і заході країни.

Клімат[ред.ред. код]

Ефіопії переважає субекваторіальний тип клімату. Відмінності в температурах протягом року не перевищують 6 градусів, а добова амплітуда температур досягає 15 градусів. У гористих районах Ефіопії, які займають велику частину території країни, клімат залежить від висоти місцевості. Найвищі температури відзначаються в період з березня по травень. У ці місяці на висотах від 1500 до 2500 м в денні години повітря прогрівається до +25 .. + 30 градусів, а в нічні охолоджується до +12 .. + 17 градусів. На висотах понад 2500 м в період з березня по травень денні температури не піднімаються вище +25 градусів, а нічні температури не перевищують +10 градусів. На Ефіопське нагір'я найнижчі середньодобові температури відзначаються в липні-вересні, в цей час на висотах 1500—2500 м денні температури повітря коливаються від +20 до +25 градусів, а нічні — від +10 до +15 градусів. На висотах понад 2500 м у липні-вересні денні температури повітря не перевищують +20 градусів, а нічні становлять близько 6..8 градусів тепла. Варто зауважити, що нічні температури, які фіксуються в цей період, на відміну від денних температур, не є найнижчими в році. Найнижчі нічні температури відзначаються в період з листопада по лютий. У цей час по ночах на висотах від 1500 до 2500 м відзначається близько +6 .. + 11 градусів, а на висотах понад 2500 м нерідко температура повітря опускається нижче 0 градусів

Клімат на північному сході тропічний, на інший території субекваторіальний. Той факт, що більша частина країни розташована на Ефіопському нагір'ї, пояснює більш м'який і вологий клімат Ефіопії. Температура тут цілий рік +25 °C…+30 °C і випадає достатня кількість опадів.

Повну протилежність представляють східні регіони Ефіопії — тут жаркий і сухий пустельний клімат.

Взагалі, для Ефіопії не характерні перепади температур протягом року. Єдиною відмінністю є нічні і денні температури: тут різниця становить близько 15 градусів.

Водні ресурси[ред.ред. код]

Велика частина річок заходу Ефіопії відноситься до басейну Нілу. Найбільша серед них — Аббай, або Блакитний Ніл. Тут же розташоване найбільше озеро Ефіопії — Тана.

На сході річки менш повноводні, що пов'язано з більш посушливим кліматом. Найбільша річка — Джуба. Для Ефіопії характерна наявність невеликих озер у Великій рифтової зоні.

Ґрунти й рослинність[ред.ред. код]

На південному заході, у вологому і теплому кліматі, розташований найбільший масив вологих екваторіальних лісів Ефіопії з величезною різноманітністю тваринного і рослинного світу. На півдні і південному сході країни поширені савани.

У XVIII столітті близько половини території країни займали ліси. Зі збільшенням чисельності населення і розвитком господарської діяльності площа лісів значно скоротилася. Зі зменшенням площі лісів, зменшувалися і популяції тварин.

Микола Вавилов, що здійснив у грудні 1926 — квітні 1927 років подорож в Абісинію та Еритрею, на підставі вивчення безліч зібраних зразків культурних видів місцевої флори виділив Ефіопію в окремий Абісинський центр походження культурних рослин. У своїй книзі «П'ять континентів» Вавилов зазначає, що з цього центру походять теф (лат. Eragrostis tef[en]), нуг (ґвізотія) (лат. Guizotia abyssinica[en]), енсета (лат. Ensete superbum[en]). Ним відзначена також виняткова своєрідність деяких видів пшениць Ефіопії, наприклад, пшениця з фіолетовими зернами, тверда пшениця безоста, своєрідність абісинського ячменю, витривалого та стійкого до багатьох захворювань, типових для видів Європи.

Тваринний світ[ред.ред. код]

Сьогодні в Ефіопії ще можна зустріти слонів, гепардів або левів. Також збереглися популяції лисиць, крокодилів, жирафів, бегемотів і мавп.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Ефіопії

Доісторичні часи[ред.ред. код]

Ефіопське нагір'я було місцем проживання людей з найдавніших часів, про що свідчать останки австралопітеків в долині річки Омо і стоянки олдувайської культури на півдні Ефіопії.

Ефіопське нагір'я — ймовірний центр формування ефіопеоїдного антропологічного типу, кушитських мов і одного з найдавніших центрів землеробства.

Стародавня історія[ред.ред. код]

У VI — V століттях до н. е. на плато Тигре оселилися вихідці з різних областей Південної Аравії, в тому числі з Сабейського царства. Вони принесли з собою писемність, семітську мову, техніку кам'яного будівництва методом сухої кладки та інші досягнення цивілізації. Змішавшись із місцевим населенням, вони утворили давньо-ефіопський етнос.

У V столітті до н. е. на плато Тигре утворилося самостійне царство, що розпалося в IV столітті до н. е.

У перших століттях н. е. на півночі сучасної Ефіопії виникло ранньофеодальне царство Аксум. Його головний порт Адуліс став найважливішим торговим центром на шляху з Єгипту до Індії, а також до берегів Східної Африки.

У період розквіту Аксумського царства, в IV-VI століттях, його гегемонія поширювалася на Нубію, Південну Аравію, а також великі області східного Судану, Ефіопського нагір'я і північну частину Африканського Рогу.

З IV століття в Аксумському царстві починає поширюватися християнство монофізитського напрямку.

Піднесення в VII столітті Арабського халіфату призвело до занепаду в VIII-IX століттях Аксумського царства.

Середні віки[ред.ред. код]

Замок Фісілідів

З IX століття на північних околицях Ефіопського нагір'я починає поширюватися іслам. Мусульманські князівства, що виникли там, монополізували зовнішню торгівлю.

У першій половині XI століття Аксумське царство розпалося. На території нинішньої Ефіопії виникло безліч князівств — мусульманських, християнських, іудаїстських, язичницьких.

У XII столітті християнські князівства об'єдналися під владою Ласти. Це царство встановило зв'язки з Єгиптом і Єменом, почався підйом економіки і культури. У 1268 (або 1270) до влади прийшла Соломонова династія, що претендувала на походження від біблійного царя Стародавнього Ізраїлю Соломона. Її засновником був Йїкуно-Амлак (1268—1285). Імператор Амде-Цийон (1314—1344) підпорядкував собі християнські, юдейські, язичницькі і мусульманські князівства Ефіопського нагір'я і створив велику державу.

Імператор Йїсхак (1414—1429) обклав даниною не тільки мусульманські держави, але і язичницькі царства на півдні Ефіопського нагір'я. Імператор Зера-Яикоб (1434—1468) все своє правління вів боротьбу за зміцнення центральної влади, він змістив всіх васальних князів і замість них поставив імператорськими намісниками своїх дочок і синів, а потім замінив їх своїми чиновниками. У 1445 році Зера-Яикоб розгромив султанат Йїфат, ще кілька мусульманських князівств, і встановив гегемонію в цій частині Північно-Східної Африки. Були укріплені зв'язки з Єгиптом, Єменом, налагоджені контакти із Західною Європою.

На початку XVI століття східний сусід і старий супротивник, султанат Адал, почав проти Ефіопської імперії запеклу війну. Імам Ахмед ібн Ібрагім (Ахмед Лівша) проголосив джихад і між 1529—1540 роками завоював майже всю територію Ефіопської імперії. Імператор Гелаудеуос (1540—1559) зумів вигнати мусульман з допомогою португальців. У 1557 році османи захопили Массауа та інші порти на узбережжі Червоного моря. У той же період почався наступ на ослаблену Ефіопію негритянських племен оромо.

У цей же період в Ефіопії з'явилися єзуїти, їхнє проникнення разом з бажанням імператорів створити абсолютну монархію за європейським зразком призвело до кількох війн на релігійному ґрунті, особливо коли імператор Суснийос (1607—1632) прийняв католицизм. Ці війни припинилися з приходом імператора Фасіледеса (1632—1667), який вигнав з Ефіопії єзуїтів і припинив відносини з португальцями.

Імператор Іясу I Великий (1682—1706) знову підкорив бунтівних васальних князів, спробував провести реформу управління, для розвитку торгівлі упорядкував систему митниць і мит.

Проте з кінця XVIII століття в Ефіопії знову посилилася феодальна роздробленість. Кожен великий і навіть середній феодал мав свою армію. Феодали брали податки з селян, що жили общинним устроєм. Ремісники вважалися нижчою кастою, а купці (в основному араби, турки, вірмени) були пов'язані з вищими феодальними верствами відносинами клієнтели. У середні верстви входили військові поселенці, парафіяльне духовенство, заможні містяни. У знаті були раби-слуги, в громадах кочевників також було поширене рабство.

XIX століття[ред.ред. код]

Імператор Теодрос ІІ.

У середині XIX століття дрібний феодал Каса з Куари почав боротьбу за об'єднання Ефіопії в централізовану державу. Спираючись на дрібнопомісних феодалів, він завдав у 1853 році поразки правителю центральних областей — расу Алі, потім після запеклих боїв розбив правителя області Тигре раса Уибе. У 1855 році Каса проголосив себе імператором під ім'ям Теодрос II.

Теодрос повів рішучу боротьбу з феодальним сепаратизмом. Була створена регулярна армія, реорганізована податкова система, заборонена работоргівля, у церкви була відібрана частина земель, володіння що залишилися були обкладені податком. Було скорочено кількість внутрішніх митниць, почалося будівництво військово-стратегічних доріг, в Ефіопію запрошувалися європейські фахівці.

Однак введення податків на духовенство призвело до конфлікту з церквою, яка підняла феодалів на боротьбу проти імператора. До 1867 року влада Теодроса поширювалася лише на незначну частину країни. У цьому ж році виник конфлікт з Великою Британією, спровокований арештом в Ефіопії кількох підданих британської корони. У жовтні 1867 в Ефіопії висадився корпус британських військ (чисельністю понад 30 тис. чол., включаючи допоміжний персонал з числа індійців). Армія імператора Теодроса налічувала до того часу не більше 15 тис. чол.

Єдиний бій між ефіопами і англійцями у відкритому полі відбувся 10 квітня 1868: 2 тис. британців перемогли 5 тис. ефіопів завдяки перевазі в дисципліні і озброєнні. Після цього Теодрос спробував укласти мир, звільнивши заарештованих та відіслав у подарунок англійцям безліч худоби. Проте британці відкинули мир і почали штурм фортеці Мекдела, де перебував імператор. Не бажаючи здаватися в полон, Теодрос наклав на себе руки. Британці взяли Мекделу, знищили всю ефіопську артилерію, забрали як трофей імператорську корону і в червні 1868 року покинули територію Ефіопії.

Після загибелі Теодроса II почалася війна за престол. Спочатку імператором став Текле-Гійоргіс II (1868—1871), але потім він був переможений Йоханнисом IV (1872—1889). У 1875 в Ефіопію вторглися війська Єгипту. У листопаді 1875 ефіопам вдалося в битві біля Гундети розбити основні угруповання єгипетських військ. Проте в грудні 1875 Єгипет висадив в Массауа новий експедиційний корпус. У березні 1876 ефіопам вдалося розгромити його в битві при Гурі. Мир між Ефіопією і Єгиптом був укладений у червні 1884, і Ефіопія отримала право користування портом Массауа.

У 1885 році імператор Йоханнис IV сам почав війну проти махдістського Судану. У 1885—1886 роках ефіопські війська перемагали суданців, але в цей час почалася окупація північних районів Ефіопії Італією. Бойові дії між ефіопами та італійцями йшли зі змінним успіхом.

У 1888 році імператор Йоханнис запропонував мир Судану. Однак халіф Судану Абдаллах висунув неприйнятну умову — прийняття Йоханнисом ісламу. На початку 1889 року Йоханнис особисто повів 150-тисячну армію на Судан, і в березні 1889 був смертельно поранений у битві на кордоні.

Новий імператор Менелік II (1889—1913) придушив сепаратизм у Годжамі і Тигре, відтворив єдину ефіопську державу. У 1889 році між Італією та Ефіопією був укладений Уччіальський договір, за яким Менелік визнав перехід до італійців прибережних районів.

У 1890 році Італія об'єднала всі свої володіння на Червоному морі в колонію Еритрея і оголосила, що за договором 1889 року Ефіопія визнала протекторат Італії над собою. Це змусило Ефіопію до відновлення з 1894 року військових дій між Ефіопією й Італією.

Наприкінці 1894 року італійські війська зайняли міста Адді-Угрі, Адді-Грат і Адуа. До жовтня 1895 року італійці окупували всю область Тигре. Імператор Менелік відправив проти італійців 112 000 армію, сформовану з загонів правителів областей Ефіопії. 7 грудня 1895 в битві при Амба-Алаге ефіопські війська під командуванням раса Меконнина (батька майбутнього імператора Ефіопії Хайле Селассіє) завдали великої поразки італійським військам. Імператор Менелік запропонував Італії мир. Італійці відмовилися і війна відновилася. 1 березня 1896 відбулася битва при Адуа, в якій італійці були повністю розгромлені.

У 1893-99 роках Менелік II встановив сучасні кордони Ефіопії завоювавши ряд областей на південь і південний захід від Аддис-Абеби — Уоламо, Сидамо, Кафа, Гіміре тощо. Таким чином Ефіопські корпуси та армії практично зупинили просування Британської колоніальної імперії в Африці. Практично Ефіопія витримала шалений колоніальний тиск Великої Британії, що закінчилося вибором іншого об'єкта для Британського нападу на Півдні Африки і початку Другої Англо-бурської війни. Менелік II видав указ, що обмежив і скасував рабство, дозволяв обертати на рабів тільки військовополонених і на строк не більше 7 років. При Менеліку будувалися дороги, з'явилися телеграф і телефон, розвивалася торгівля. За правлінні Менеліка в Ефіопії відкрилася перша лікарня (російський військовий госпіталь для допомоги пораненим при Адуа), і з'явилася перша газета. У 1897 році Менелік II встановив дипломатичні відносини з Російською імперією.

Перша половина XX століття[ред.ред. код]

У 1913 році Менелік II помер. Імператором став його 17-річний онук Лідж Іясу V. Ефіопія формально не брала участь у Першій світовій війні, проте імператор Іясу вів курс на зближення з Німеччиною, сподіваючись спертися на неї в боротьбі проти англійців, французів і італійців.

У вересні 1916 імператор Іясу був повалений. Імператрицею була оголошена 40-річна дочка Менеліка Заудіту (тітка поваленого імператора), а регентом, тобто фактичним правителем, 24-річний Тефері Меконнин. До цього він, один з молодших синів раса Меконнина, з 16-річного віку був губернатором області Сидамо, потім області Харера. Після перевороту 1916 року Тефері Меконнин отримав титул рас (приблизно відповідає князю).

Імператор Хайле Селассіє I.

Після смерті в листопаді 1930 року імператриці Заудіту рас Тефері був коронований як імператор Хайле Селассіє (1930—1974).

У 1931 він оприлюднив першу ефіопську конституцію. Встановлювалася абсолютна влада імператора при дорадчому парламенті з палатою депутатів і сенатом. Планувалося повністю скасувати рабство протягом 15-20 років.

У 1934-35 роках відбулися збройні зіткнення на кордоні з італійськими володіннями. У жовтні 1935 війська фашистської Італії вторглися в Ефіопію. Кілька місяців ефіопські війська чинили запеклий опір, іноді досягаючи окремих успіхів. Однак 31 березня 1936 основні сили ефіопської армії були розбиті при Май-Чоу. 5 травня 1936 італійські війська під командуванням маршала Бадольо увійшли до столиці Аддис-Абебу, а 1 червня 1936 Італія включила Ефіопію до складу колонії Італійська Східна Африка разом з Еритреєю і Сомалі.

Італійська окупація країни продовжувалася до весни 1941 року, коли британська армія за підтримки допоміжних сил, набраних в африканських колоніях, звільнила Ефіопію і зайняла інші італійські володіння на Африканському розі.

Друга половина XX століття[ред.ред. код]

Після війни імператор Хайле Селассіє продовжував самодержавне правління. У 1951 під тиском міжнародної громадськості було скасовано рабство. Багато привілеїв традиційної знаті зберігалися, друк перебував під жорстким контролем монарха, політичні партії були заборонені.

У 1953 році Ефіопія уклала договір про дружбу і економічне співробітництво з США. Протягом наступних 20 років США надали Ефіопії фінансові субсидії в розмірі майже півмільярда доларів, позики, а також безкоштовно надали озброєння на суму 140 млн дол

У 1962 році Ефіопія анексувала Еритрею. Це породило рух опору на анексованих територіях.

На початок 1970-х режим став абсолютно одіозним: імператор піддавався критиці з усіх сторін політичного простору. Каталізатором подальших подій стала масова загибель людей від голоду в 1972—1974.

У 1974 році заходи з оздоровлення економіки вилилися в різке підвищення цін і спричинили масові демонстрації протесту. Ситуацією скористалася група офіцерів-марксистів, що виникла влітку того ж року, під назвою «Дерг». Пішов процес демонтажу монархії, відомий як «повзучий переворот». До середини осені «Дерг» підпорядкував собі всі адміністративні ресурси і проголосив курс на побудову соціалізму. Позбавлений влади імператор Хайле Селассіє I помер 27 серпня 1975, нібито через нездоров'я. У 1974 був створений військовий уряд, який очолив генерал Тефері Бенті. У 1976—1977 роках «Дерг» зміцнював свої позиції шляхом «червоного терору», як проти роялістів і сепаратистів, так і проти «лівих». Без суду та слідства знищувалися тисячі опонентів режиму. У 1977 генерал Тефері Бенті був убитий, його місце зайняв полковник Менгисту Хайле Маріам, який продовжив «червоний терор».

У 1977—1978 роках на південному сході країни, в Огадені, сепаратистський рух етнічних сомалійців інтенсивно підтримала сомалійська армія, намагаючись відірвати і анексувати Огаден. Відтак, Ефіопія для збереження своєї території була змушена вести військові дії проти Сомалі. У цій, так званій, Огаденській війні, допомогу проти Сомалі надали Ефіопії Куба, СРСР і Південний Ємен.

Крім того, тривала розпочата ще 60-х роках війна Еритреї за незалежність.

У 1985 була сильна посуха, гуманітарна допомога Заходу була блокована заколотниками; громадянські безладдя продовжувалися. В умовах важкої економічної кризи противники режиму активізували військові дії. Був створений Революційно-демократичний фронт ефіопських народів (РДФЕН), і до 1991 року урядові війська утримували лише Аддис-Абебу і її околиці. В 1975—1991 всебічну допомогу режиму Менгісту надавали СРСР і країни Східної Європи, тож, коли у 1991 у СРСР почалася криза, Менгисту був скинутий, тоді ж був підписаний договір про припинення громадянської війни, і Мелес Зенаві був обраний президентом до вільних виборів у 1993.

Право Еритреї на незалежність було визнано в 1991 і отримано в 1993. Проте потім настав період охолодження відносин з політиками, які прийшли до влади в новій державі. У 1998—2000 роках в прикордонній зоні вибухнув Ефіопсько-Еритрейський конфлікт, що закінчився з незначною перевагою Ефіопії. Питання про кордон між країнами досі залишається невирішеним.

У 1997, 2000 і 2006 роках Ефіопія також брала активну участь у долі Сомалі. В останньому випадку ефіопська армія розбила формування місцевих ісламістів і привела до влади в Могадішо лояльний до Ефіопії перехідний уряд на чолі з Абдулою Юсуф Ахмедом.

Політична система[ред.ред. код]

Ефіопія, згідно з конституцією 22 серпня 1995 року, за формою правління є парламентською республікою, глава держави — президент. Державний устрій — федеративна республіка.

Парламент[ред.ред. код]

Докладніше: Парламент Ефіопії

Політичні партії[ред.ред. код]

Найбільші політичні партії країни:

Судова влада[ред.ред. код]

Зовнішня політика[ред.ред. код]

Українсько-ефіопські відносини[ред.ред. код]

Уряд Ефіопії офіційно визнав незалежність України 2 січня 1992 року, дипломатичні відносини з Україною встановлено 1 квітня 1993 року[8][9]. Дипломатичних і консульських представництв в Україні не створено, найближче посольство Ефіопії, що відає справами щодо України, знаходиться в Москві (Росія)[8]. Справами України в Ефіопії відає українське посольство в Ефіопії.

Адміністративно-територіальній поділ[ред.ред. код]

Мапа регіонів Ефіопії

В адміністративно-територіальному відношенні територія держави поділяється на: 9 регіонів і 2 міста (Аддис-Абеба та Дире-Дауа) з тотожним статусом, які, в свою чергу, поділяються на зони, які поділяються на вореди (округи). Округи поділяються на кебели — найменші адміністративно-територіальні одиниці. Поділ організований за етнічним принципом.

  1. Аддис-Абеба (амх. አዲስ አበባ)
  2. Афар (амх. አፋር)
  3. Амхара (амх. አማራ)
  4. Бенішангул-Гумуз (амх. ቤንሻንጉል-ጉምዝ)
  5. Дире-Дауа (амх. ድሬዳዋ)
  6. Гамбела (амх. ጋምቤላ)
  7. Харарі (амх. ሐረሪ)
  8. Оромія (амх. ኦሮሚያ ክልል )
  9. Сомалі (амх. የሶማሌ ክልል)
  10. Народів і народностей півдня (амх. ደቡብ ብሔሮች ብሔረሰቦችና ሕዝቦች ክልል)
  11. Тиграй (амх. ትግራይ ክልል)

До 1996 року Ефіопія була поділена на 13 провінцій, багато з яких утворилися історично.

Збройні сили[ред.ред. код]

Чисельність збройних сил у 2000 році складала 352 тис. військовослужбовців[8]. Загальні витрати на армію склали 460 млн доларів США[8].

Економіка[ред.ред. код]

Докладніше: Економіка Ефіопії

Ефіопія — відстала аграрна держава. Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 2006 році склав 71,6 млрд доларів США (68 місце у світі); що у перерахунку на одну особу становить 1 тис. доларів (176 місце у світі)[8]. За даними Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation за 2001 рік, темп падіння ВВП становив 1 %. Промисловість разом із будівництвом становить 12,9 % від ВВП держави; аграрне виробництво разом з лісовим господарством і рибальством — 46,7 %; сфера обслуговування — 40,4 % (станом на 2006 рік)[8]. Зайнятість активного населення у господарстві країни розподіляється наступним чином: 8 % — промисловість і будівництво; 80 % — аграрне, лісове і рибне господарства; 12 % — сфера обслуговування (станом на 2006 рік)[8].

Надходження до державного бюджету Ефіопії за 2006 рік склали 2,7 млрд доларів США, а витрати — 3,4 млрд; дефіцит становив 21 %[8].

Провідну роль в економіці Ефіопії відіграє споживче сільське господарство, в якому на початку 1990-х років створювалося понад 50 % ВВП. В цей же період у ВВП росла частка торгівлі і послуг. З 1989—1990 по 1994—1995 фінансові роки щорічне зростання частки сфери послуг в ВВП становило 2,4 %. У 1993—1994 фінансовому році на сферу послуг припадало 22 % ВВП. У період 1960—1974 зростання виробництва не перевищувало 4 % річних. Революційні потрясіння знизили цей показник в 1974—1979 до 1,4 %. На початку 1990-х років намітилися ознаки оздоровлення економіки. З 1989—1990 по 1994—1995 фінансові роки середні темпи зростання ВВП становили 1,9 %. У 1996—1997 фінансовому році ВВП зріс на 7 %. Основним чинником поліпшення економічного становища стали іноземні позики і фінансова допомога.

Валюта[ред.ред. код]

Докладніше: Валюта Ефіопії

Національною валютою країни слугує бир. У 2006 році за 1 долар США (USD) давали 8,7 бира.

Ефіопський бир

Промисловість[ред.ред. код]

Обробна промисловість в Ефіопії розвинена слабко, і в 1993—1994 фінансовому році частка її продукції в ВВП становила всього 7 %. Головні галузі промисловості: харчова (цукор, борошно, макарони, печиво, пиво, м'ясні консерви і томати), шкіряна (взуття), текстильна, гірнича і деревна. Загалом функціюють підприємства з переробки сільськогосподарської продукції і легкої промисловості.

Ремісники виготовляють одяг, вироби з дерева, килими і ювелірні вироби. Підприємства обробної промисловості зосереджені поблизу міських центрів — Аддис-Абеби, Харера і Дауа. З 1989—1990 по 1994—1995 фінансові роки середньорічні темпи зростання промислового виробництва становили 1,6 %. Розвиток промисловості стримується через недостачу енергогенеруючих потужностей.

Гірнича промисловість[ред.ред. код]

Енергетика[ред.ред. код]

Країна володіє великим гідроенергетичним потенціалом, який оцінюється приблизно в 60 млрд кВт/год.

За 2004 рік було вироблено 2,3 млрд кВт/год електроенергії (експортовано 0 млн кВт/год); загальний обсяг спожитої — 2,1 млрд кВт/год (імпортовано 0 млн кВт/год)[8].

У 2004 році споживання нафти склало 29 тис. барелів на добу, природний газ не використовується для господарських потреб[8].

Агровиробництво[ред.ред. код]

У сільськогосподарському обробітку знаходиться 12,5 % площі держави[8]. Головні сільськогосподарські культури: кава, зернові, бавовник, цукрова тростина, арахіс, цитрусові, різноманітні овочі.

Транспорт[ред.ред. код]

Докладніше: Транспорт Ефіопії

Транспорт головним чином автомобільний, морський, частково — залізничний. Морські порти — Асеб, Массауа. Літаки ефіопської державної авіакомпанії літають у всі штати країни, а також зв'язують Аддис-Абебу з країнами Європи, Азії і Африки.

Туризм[ред.ред. код]

Докладніше: Туризм Ефіопії

У 1998 році Ефіопію відвідало 1,1 млн іноземних туристів, що дало прибуток у 46 млн доларів США[8].

Зовнішня торгівля[ред.ред. код]

Основні торговельні партнери Ефіопії: Китай, США, Саудівська Аравія, Німеччина, Японія.

Держава експортує: каву, шкіри. Основні покупці: Німеччина (15,5 %); Китай (10,5 %); Японія (8,5 %). У 2006 році вартість експорту склала 1,1 млрд доларів США[8].

Держава імпортує: промислові вироби, продукти харчування, паливо, мастильні матеріали. Основні імпортери: Саудівська Аравія (14,7 %); Китай (12,6 %); США (12 %). У 2006 році вартість імпорту склала 4,1 млрд доларів США[8].

Населення[ред.ред. код]

Докладніше: Населення Ефіопії

Населення держави у 2009 році становило 85 млн осіб (14 місце у світі). У 1939 році населення країни становило 5,5 млн осіб, у 1950 — 17,7 млн осіб, у 1980 році — 31,1 млн осіб. Густота населення: 58,1 осіб/км² (104 місце у світі). Згідно зі статистичними даними за 2006 рік народжуваність 38 ‰; смертність 15 ‰; природний приріст 23,1 ‰[8].

Вікова піраміда населення виглядає наступним чином (станом на 2006 рік):

  • діти віком до 14 років — 43,7 % (16,4 млн чоловіків, 16,3 млн жінок);
  • дорослі (15-64 років) — 53,6 % (20 млн чоловіків, 20,1 млн жінок);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 2,7 % (0,9 млн чоловіків, 1,1 млн жінок).

Урбанізація[ред.ред. код]

Докладніше: Міста Ефіопії

Рівень урбанізованості в 2000 році склав 11,5 %[8]. Головні міста держави: Аддис-Абеба (2,9 млн осіб), Дире-Дауа (280 тис. осіб), Назрет (210 тис. осіб).

Аддис-Абеба
Дире-Дауа

Етнічний склад[ред.ред. код]

Головні етноси з понад 100 народностей і етнічних груп, що складають ефіопську націю:

Мови[ред.ред. код]

Докладніше: Мови Ефіопії

Державна мова: амхарська. Широко поширені оромська, сомалійська, арабська, англійська. 70 мов і діалектів афразійської і кушітської мовної груп.

Релігії[ред.ред. код]

Докладніше: Релігія в Ефіопії
Православний хрест, 17 ст.

Головні релігії держави: православ'я — 42,5 % населення, протестантизм — 10,2 %, іслам — 30,1 %, анімізм — 12,2 %.

Ефіопія була хрещена дуже рано, у II столітті від н. е. І в Ефіопії з того часу діє Ефіопська Церква, яку самі ефіопи називають православною. Але католики і православні називають її дипломатично — дохалкидонською Церквою, бо вона не прийняла догматів IV Вселенського — Халкідонського собору.

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Очікувана середня тривалість життя в 2006 році становила 49 років: для чоловіків — 47,9 року, для жінок — 50,2 року[8]. Смертність немовлят до 1 року становила 93,6 ‰ (станом на 2006 рік). Населення забезпечене місцями в стаціонарах лікарень на рівні 1 ліжко-місце на 3,9 тис. жителів; лікарями — 1 лікар на 36,5 тис. жителів (станом на 1995 рік)[8]. Витрати на охорону здоров'я в 1990 році склали 3,8 % від ВВП країни[8].

У 1993 році 18 % населення було забезпечено питною водою[8].

Зараженість на ВІЛ: 2,1 % (1 млн заражених, оцінка на 2007 рік).

Освіта[ред.ред. код]

Докладніше: Освіта в Ефіопії

Рівень письменності в 2003 році становив 42,7 %: 50,3 % серед чоловіків, 35,1 % серед жінок[8].

Інтернет[ред.ред. код]

Докладніше: Інтернет Ефіопії

У 2006 році всесвітньою мережею Інтернет у Ефіопії користувались 120 тис. осіб[8].

Культура[ред.ред. код]

Докладніше: Культура Ефіопії
Збірна Ефіопії з футболу

Спорт[ред.ред. код]

Докладніше: Спорт у Ефіопії

Ефіопія має право пишатися своїми бігунами на довгі дистанції, від 5 км до марафону. На Римській олімпіаді 1960 р. ефіопець Абебе Бікіла став першим темношкірим африканцем, який зумів стати олімпійським чемпіоном. Марафонську дистанцію він біг босим. Легендарного статусу набув стаєр Хайле Гебрсіласіє. Наразі на стаєрських легкоатлетичних дистанціях домінують Кененіса Бекеле та Тірунеш Дібаба.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Правописний словник 1929 року
  2. Henry George Liddell, Robert Scott, A Greek-English Lexicon (s. v.); Αιθιοπηες Іліада 1.423, properly, Burnt-face, i.e. Ethiopian, negro
  3. «Іліада» ІІ:29, ІІ:146, ; «Одісея» І:22-23, ІІІ:17, IV:84.
  4. «Історія», II:29-30; III:114; IV:197
  5. «Природнича історія» VI:184-187.
  6. Африка. Енциклопедичний довідник. Том 1-2. Москва, 1986.
  7. Правописний словник 1929 року; Різниця Т — Ф пов'язана з відмінностями європейської та російської традиції запозичення грецьких слів: у європейських мовах грецьку θ передають як th (кирилицею т), а в російській — як ф. Після зміни правопису в 1933 році було частково змінено на користь російських традицій передачі запозичених слів, зокрема і в цьому випадку.
  8. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. : Знання, 2008. — 839 с.
  9. Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004 — Т. 1 — 760 с.

Посилання[ред.ред. код]

Вікімандри
Дивіться також у Вікімандрах
Ефіопія
  • (англ.) (нім.) (рос.) Timeless Ethiopia — статті, фото, відео, подорожі Ефіопією.