Еґон Шіле

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Еґон Шіле
Egon Schiele
Egon Schiele - Self-Portrait with Striped Shirt - Google Art Project.jpg
«Автопортрет в строкатому одязі», 1910 р.
При народженні нім. Egon Schiele
Народження 12 червня 1890(1890-06-12)
Тульн-на-Дунаї, Австро-Угорщина
Смерть 31 жовтня 1918(1918-10-31) (28 років)
  Відень, Австрія
  • Іспанський грип і грип
  • Національність австрієць
    Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
    Жанр живопис
    Навчання Віденська академія мистецтв
    Діяльність художник, гравер, рисувальник, діяч пластичних мистецтв
    Напрямок модернізм, експресіонізм
    Вплив Густав Клімт
    Вчитель Густав Клімт
    Твори автопортрети, пейзаж, портрети, натюрморт, біблійна композиція

    Еґон Шіле у Вікісховищі?

    Еґон Шіле (нім. Egon Schiele, 12 червня 1890, Тульн-на-Дунаї — 31 жовтня 1918, Відень) — австрійський живописець і графік.

    Життєпис[ред. | ред. код]

    Молодий і амбітний художник мав просте походження. Мати Марі - чешка, родом з південної Богемії ( м. Крумлов). Батько Адольф Шіле - службовець на залізній дорозі. Дві сестри - Мелані та Ґертруда. Смерть батька (1905 р.) стала найсильнішим протрясінням для Егона. Юнак виховувався у родині дядька, Леопольда Чіхачека, куди його віддала мати.[1]

    У 1906 році він вступив у Віденську школу мистецтв і ремесел, потім перейшов в Академію образотворчого мистецтва.

    Перша виставка художника відбулася в 1908 році в містечку Клостернойбург під Віднем, де Шіле раніше навчався в школі.  У 1909 році Клімт запросив Шіле взяти участь в виставці у Художній галереї Відня, де роботи молодого художника стояли поряд з роботами Ван Гога, Едуарда Мунка та ін..

    Шіле заснував невелику «Групу нового мистецтва» ( «Neuekunstgruppe»),та з кінця 1909 року став організовувати свої виставки. На одній із них Еґон познайомився з письменником і критиком-мистецтвознавцем Артуром Ресслером, який звів художника з великими колекціонерами і меценатами (О. Райхель та К. Райнінгхаусом).

    З 1913 року – член Асоціації австрійських художників. Бере активну часуть у виставках у Будапешті, Кельні, Дрездені, Мюнхені, Парижі, Римі та вперше в «Вієрській сецесії». У 1916 році призваний до армії, незадовго до цього Еґон одружується з Едіт Хармс. Службу проходить в Празі, згодом був призначений у Відень. Адміністративну службу проходить  в таборі військової в’язниці Мюлінг. Незважаючи на це  "Die Aktion" друкує спеціальне видання Шіле.[2]

    Після смерті Клімта навесні 1918  року Шіле  претендував на роль найбільшого художника Австрії . Його кар'єра і слава досягає піку, забезпечивши його фінансово, багато чисельними замовленнями, можливістю розвиватися, мати будинок, сім'ю, хорошу майстерню та блискучі перспективи.

    Але через кілька місяців після тріумфу, напередодні дня всіх святих тридцять першого жовтня 1918 року, через три дні після смерті вагітної дружини Едіт, художник помер від епідемії іспанки, яка забрала тоді двадцять мільйонів життів, обірвавши і його у 28 років.

    Спадщина[ред. | ред. код]

    У спадщину художника входять близько 300 картин і кілька тисяч малюнків. Після смерті Шіле, експозиції його картин виставлялися і продовжують виставлятись у найбільших музеях світу .

    На художню манеру самого Шіле мали вплив лише сміливість композиційних побудов Густава Клімта. В мистецтві Шіле швидко виробив власну манеру і наважувався йти індивідуальним шляхом. Він багато малював і його графічні роботи (попри штудії натури) стали в рівень з його закінченими роботами, отримали самостійну мистецьку вартість.

    Ранні роботи відзначені впливом Клімта: фігури, розташовані на порожньому тлі, охоплені хвилеподібним контуром, характерним для декоративного стилю арт-нуво, барвистий шар збагачується золотими і срібними проблисками (Сестра Гертруда, 1909, Грац, приватне зібрання).

    Шіле жив у Відні в епоху зародження фрейдизму. Саме в цей період у суспільстві вперше заговорили про важливість сексуальності людини. Художник починає досліджувати ці теми — так з'являються автопортрети. Якщо досліджувати світ мистецтва, то н'ю і автопортрет були різними жанрами, а Шіле вирішив їх об'єднати.  [3]

    Будучи в двадцяти річному віці, (з 1910 року)  роботи Еґона Шіле набувають самостійність та оригінальність, де головними відмітними особливостями стають лінія і контур, а фірмовим знаком — сексуальність і еротика як уособлення життя-смерті. Надалі лінійний стиль Шіле знаходить типову для експресіонізму драматичну напруженість: моделі представлені у складних спіралеподібних розворотах, пози, змальовані різкими вигинами незграбного контура, передають внутрішній надлом (Художній критик Артур Реслер, 1910; Автопортрет, 1911, обидва — Відень, Історичний музей). У портретах Шіле тілесні рухи мають фізіономічною виразністю, а міміка — красномовністю жесту. Болісний надрив, душевне сум'яття проявилися у фігурах оголених, з їхньою афектованою жестикуляцією і спотвореними пропорціями (акварелі Оголена, 1911; Оголений, 1912, обидві — Відень, Історичний музей).

    Автопортретів у Еґона Шиле дуже багато, вони різні — подвійні, потрійні, оголені і звичайно, часто вже не схожі на автора.

    Сам художник говорив: «Коли я бачу себе цілком, я повинен бачити себе і знати, чого я хочу, знати не тільки, що відбувається всередині мене, а й як я здатний виглядати, які кошти є в моєму розпорядженні, з яких загадкових субстанцій я створений і що з них я сприймаю і сприйняв досі»[4]

    Ставлення до матері стало темою однією із знакових картин художника «Помираючи мати». Вона була написана в 1910 році, коли мати художника жива і здорова. На картині — портрет блідої, кістлявою жінки, обличчя якої  більше схоже на маску смерті. Мати зображена на задньому плані, як рубін, червона пляма — її дитини в центрі полотна.

    Немовля Шіле зобразив  із живим рожево-червоним обличчям. Помістивши його  в чорний кокон смерті, а маска його матері і її кістляві руки нагадують обійми смерті. Подвійна чорна спіраль — навколо матері і дитини — підсилює трагічність картини і говорить про присутність смерті вже в самому зародку життя. Ця картина — ключ до розуміння творчості Еґона Шиле.

    Майже всі особи на картинах Еґона Шіле виглядають як посмертні маски трупів, схожі на обличчя смерті з картини «Смерть і дівчина», а оголені жінки в картинах пізнього періоду — на неживі мертві ляльки.

    Теми любові, життя і смерті проходять наскрізною лінією через творчість художника, навіть якщо на картинах зображені  дерева, будинки і пейзажі. Нервова, експресивна манера, ламана лінія полотна роблять художника яскравим представником австрійського модерну і експресіонізму, який уособлює нове мистецтво початку XX століття.

    У роботах пізнього періоду (1915—1918) композиції стають щільнішими, узагальнені обсяги набувають стійкості, а колорит — барвистість народної картинки (Мати з двома дітьми, 1915—1917, Відень, Галерея австрійського живопису). Помер художник від епідемії іспанки, яка обірвала його життя у 28-річному віці.

    Egon Schiele 061.jpg
    Egon Schiele 012.jpg
    Еґон Шіле
    Портрет Едуарда Космака,
    Відень, 1910 р.
    Галерея автрійського живопису
    полотно, олія
    Еґон Шіле
    Смерть і дівчина,
    Відень,1915 р.
    Галерея автрійського живопису
    полотно, олія

    Визнання[ред. | ред. код]

    Про життя Шіле написані романи « Зарозумілість » Джоани Скотт ( 1990 ) і « Порнограф з Відня » Люїса Крофтс ( 2007 ).

    Про нього знято ігровий фільм « Еґон Шіле  - Життя як ексцес » ( одна тисяча дев'ятсот вісімдесят один ), в головних ролях Матьє Кар'єр і Джейн Біркін .

    Мілен Фармер в одній з своїх самих відомих пісень « Je te rends ton amour » ( 1999 ) згадує ім'я художника: « Je te rends ton amour / Redeviens les contours / De mon seul maître: Egon Shieleet ...» ( Я повертаю твою любов / стану знову контуром малюнка / Мого єдиного вчителя: Егона Шиле і ...). У фільмі Рауля Руїса « Клімт » ( 2005 ), Еґона Шіле грає Микола Кінскі .[5]

    Найдорожча картина Шіле – велике двосторонне полотно (109х139 см) "Самотній будинок» - була продана в 2006 році на Christie’s за $22,4 млн,

    акварель «Автопортрет в клітчатій сорочці» ( 45х30 см) на Sotheby's  досягла рекордної вартості - .$11,4 млн.

    Галерея творів[ред. | ред. код]

    «Дружина Шіле з племінником», 1915 р.

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. ЖИВОПИС. ЗНАМЕНИТІ ХУДОЖНИКИ
    2. Сайт Центра Шиле в Чешском Крумлове
    3. ЖИВОПИС. ЗНАМЕНИТІ ХУДОЖНИКИ
    4. Culture and life, 43-2013
    5. Сайт Центра Шиле в Чешском Крумлове

    Література[ред. | ред. код]

    • Nebehay C. M. Egon Schiele. Leben, Briefe, Gedichte. Salzburg, 1978;
    • Idem. Egon Schiele. Leben und Werk. Salzburg;
    • Wien, 1980;
    • Whitford F. Egon Schiele. London;
    • New York, 1981.
    • Чердинцева А. Я малюю свій портрет/ А. Чердинцева // Культура і життя. - 2013. - №43. - С. 8

    Посилання[ред. | ред. код]

      Див. також[ред. | ред. код]