Е йотоване



Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
З́	Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й
Ј	К	Л	Љ	М	Н	Њ
О	П	Р	С	С́	Т	Ћ
Ќ	У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч
Џ	Ш	Щ	Ъ	Ы	Ь	Э
Ю	Я
Неслов'янські літери
А̄	А́	А̀	Ӑ	А̂	А̊	Ӓ
Ӓ̄	А̃	А̨	Ә	Ә́	Ә̃	Ӛ
Ӕ	Ғ	Г̧	Г̑	Г̄	Ӻ	Ӷ
Ԁ	Ԃ	Ꚃ	Ꚁ	Ꚉ	Ԫ	Ԭ
Ӗ	Е̄	Е̃	Ё̄	Є̈	Ӂ	Җ
Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ	Ԑ	Ԑ̈
Ӡ	Ԇ	Ӣ	И̃	Ҋ	Ӥ	Қ
Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ	Ԟ	Ԛ	Ӆ
Ԯ	Ԓ	Ԡ	Ԉ	Ԕ	Ӎ	Ӊ
Ң	Ԩ	Ӈ	Ҥ	Ԣ	Ԋ	О̆
О̃	О̄	Ӧ	Ө	Ө̄	Ӫ	Ҩ
Ԥ	Ҧ	Р̌	Ҏ	Ԗ	Ҫ	Ԍ
Ꚑ	Ҭ	Ꚋ	Ꚍ	Ԏ	У̃	Ӯ
Ӱ	Ӱ́	Ӳ	Ү	Ү́	Ұ	Х̑
Ҳ	Ӽ	Ӿ	Һ	Һ̈	Ԧ	Ꚕ
Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ	Ӌ	Ҹ	Ꚓ
Ꚗ	Ꚇ	Ҽ	Ҿ	Ы̆	Ы̄	Ӹ
Ҍ	Э̆	Э̄	Э̇	Ӭ	Ӭ́	Ӭ̄
Ю̆	Ю̈	Ю̈́	Ю̄	Я̆	Я̄	Я̈
Ԙ	Ԝ	Ӏ
Застарілі літери
Ꙁ	Ꙇ	Ҁ	Ѻ	Ѹ	Ѡ	Ѽ
Ѿ	Ѣ	Ꙑ	ІЯ	Ѥ	Юси	Ѧ
Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ	Ѱ	Ѳ	Ѵ
Ѷ	Ꙟ	Ꙡ	Ꙣ	Ꙥ	Ꙧ	Ꙩ
Ꙫ	Ꙭ	ꙮ	Ꚙ	Ꚛ	Ꚏ̆	Ꙏ
Літери кирилиці

Ѥ, ѥ (Е йотоване) — літера кириличних абеток деяких давніх слов'янських книжно-письмових мов (зокрема, старослов'янскої, давньоруського і сербського ізводів церковнослов'янської).

У старослав'янській кирилиці 35-та за ліком, має вигляд , бувши за походженням лігатурою літер І та Є. Числового значення у буквеній цифірі не має. У глаголиці відсутня, замість неї використовувалася («Е»).

Вимова

На початку слів і після голосних означає звукосполучення [je], а після приголосних — їхнє пом'якшення (тобто фонетично відповідає українському «є»).

У сучасній українській мові давньому ѥ відповідає «є», але в низці випадків — «ї», що розвилося з [je] через йотований «новий ять» (пор. Київ < Киѣвъ < д.-рус. Кыѥвъ).

Використання

У східнослов'янських землях виходить з ужитку в XV ст., замінена буквою («е», «є»). У південних слов'ян зберігається аж до друкарської доби й існує протягом всієї історії сербського друкування (з кінця XV ст. до 1638 року, коли у Венеції була надрукована остання сербуля)^[1]^[2]. У середині XIX ст. цю літеру пробували відновити в болгарському правописі, але її вживання не узвичаїлося^[3].

Таблиця кодів

Кодування	Регістр	Десятковий код	16-ковий код	Вісімковий код	Двійковий код
Юнікод	Велика	1124	0464	002164	00000100 01100100
Юнікод	Мала	1125	0465	002165	00000100 01100101

У стандартних 8-бітових кодуваннях йотоване «є» не представлене. У HTML велику Ѥ можна записати як Ѥ або Ѥ, а маленьку ѥ — як ѥ чи ѥ.

Див. також

Примітки

↑ Први српски буквар инока Саве, Венеција 1597, приредио Михаило Блечић, Београд, 1991
↑ Петар Ђорђић, Историја српске ћирилице, Београд, 1971, p.193
↑ Excerpts from a Bulgarian book of 1865

[1] Први српски буквар инока Саве, Венеција 1597, приредио Михаило Блечић, Београд, 1991

[2] Петар Ђорђић, Историја српске ћирилице, Београд, 1971, p.193

[3] Excerpts from a Bulgarian book of 1865

[1]

[2]

[3]