Жабокрич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Жабокрич
Єврейське кладовище Жабокрич6.jpg
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район Тульчинський район
Громада Крижопільська селищна громада
Рада Крижопільська селищна рада
Основні дані
Засноване 1654
Населення 1533[1]
Площа 4,759 км²
Густота населення 437,49 осіб/км²
Поштовий індекс 24640
Телефонний код +380 4340
Географічні дані
Географічні координати 48°23′07″ пн. ш. 29°00′24″ сх. д. / 48.38528° пн. ш. 29.00667° сх. д. / 48.38528; 29.00667Координати: 48°23′07″ пн. ш. 29°00′24″ сх. д. / 48.38528° пн. ш. 29.00667° сх. д. / 48.38528; 29.00667
Середня висота
над рівнем моря
196 м
Місцева влада
Адреса ради 24640, Вінницька обл., Тульчинський р-н, с. Жабокрич, вул. Бортняка, 6
Карта
Жабокрич. Карта розташування: Україна
Жабокрич
Жабокрич
Жабокрич. Карта розташування: Вінницька область
Жабокрич
Жабокрич
Мапа

CMNS: Жабокрич у Вікісховищі

Жабо́крич — село в Україні, Крижопільська селищна територіальна громада у Тульчинському районі (до 2020 року Крижопільський район) Вінницької області. Населення, згідно з переписом 2001 року, становить 2082 осіб. Поштовий індекс — 24640. Телефонний код — 4340. Займає площу 4,759 км².

Історія[ред. | ред. код]

На території сучасного села люди жили ще в період первіснообщинного ладу. Про це свідчать знахідки ручних рубил довжиною 10-12 см, що зберігались в історичному кабінеті та сільській музейній кімнаті. Поселення на території Жабокрича виникло в кінці XV - на початку XVI ст. В XVII ст. Жабокрич згадується в актах як помістя Жабокрицьких, Вишневецьких, Конецпольських, Любомирських та Бржозовських. Є дві версії походження назви села – від прізвища перших власників та від голосного крику жабів. Сучасне село Жабокрич складається з двох у минулому самостійних частин – містечка Жабокрич і села Слободо-Жабокрич.

У центрі села, названому "містом", знаходиться мурована церква, збудована 1860 року; друга, дерев'яна, знаходиться на так званій "Слободі". У колишньому поміщицькому маєтку до кінця 1980-х років розміщувалась школа, яку пізніше переобладнали на дільничну лікарню, а для школи збудували нове приміщення.

У ХІХ ст. на полі за селом було три вітряні млини, два з яких не збереглося та три парові млини у селі. В центрі села – "місті" – мешкали до війни понад 100 єврейських родин. Вони мали свою синагогу, початкову (4-річну) школу, цвинтар (окописько). У п'ятий клас дітей переводили в сільську українську школу. Євреї торгували в приватних крамницях, мали дві приватні олійні. В 1857 р. в селі було 297 дворів, у яких мешкало 2139 кріпаків. Щороку селяни мали сплачувати 4 427 крб.: за кожну десятину присадибної землі 102 крб. після реформи 1861 р. відбувались селянські повстання.

У 1893 році — містечко Жабокрич Ободівської волості Ольгопільського повіту, 440 дворів (господарств), 4790 жителів обох статей[2].

В другій половині XIX ст. - на початку XX ст. продовжували зберігатись кріпосницькі пережитки. Викупні платежі часто перевищували прибутки селянських господарств. У незаможних селян не вистачало землі та засобів її обробітку. В 1865 році 540 осіб наймитувало в заможних селян, працювали на будівництві залізниці Одеса - Київ, цукрового заводу в Соколівці.

В 1874 р. в Жабокричі відкрито школу, де було два класи і навчалось більше 70 учнів. В 1897 р. також відкрито дві церковно-приходські школи.

В XVII ст. - першій половині XX ст. значну частину населення становили євреї. Вони жили в центрі села, займались ремеслами: пошиттям одягу, взуття, торгівлею. Крамниці були прямо в будинках. Єврейська громада мала свою синагогу, приміщення якої збереглось до наших днів. В радянські часи тут були шкільні майстерні з трудового навчання, а у 80-х затемнювали вікна автомобілів. Був у євреїв свій цвинтар, який називали Окописько. Він зберігся і до нині, добре впорядкований.

У 1905 році в селі відбулись селянські заворушення з вимогою справедливої оплати праці. Протягом 1918-1920 років у селі точилися запеклі бої між військами УНР і Червоної армії. У 1920 році остаточно встановилась радянська влада. Цьому ж році створено опорну школу і реальне училище по вивченню бджільництва, а також дитячий будинок, в якому перебували в основному діти з Поволжя, яких переправили в Україну під час голоду 1921 - 1922 рр. На 19.01.1922 р. в дитбудинку було 50 дітей. Він розміщувався у приміщенні колишньої панської економії. В 1927 р. дитбудинок було переведено в Соколівку. Крім денної школи, в якій в 1920 р. навчалось 830 учнів, діяло 16 лікнепів, дві школи для підлітків, хата-читальня. В 1938 р. відкрито середню школу.

В період непу відродилось господарство, заможні селяни, яких називали куркулями, відкривали олійні, млини. В 1926 р. в селі було 230 членів товариства споживчої кооперації, виникло виробниче бурякове товариство. Навесні 1929 р. селяни утворили колгосп "Шляхом Леніна", до якого увійшло 19 господарств. В розпорядженні колгоспу було 70 га землі і 27 коней. Тоді ж створено ще два колгоспи "Калініна" та "Новий світ". В 1932 р. в селі з'явились перші трактори. В 1933 р. організовано колгосп ім. Шмідта.

Під час колективізації проводились подвірні обшуки зерна, так як багато селян відмовлялись йти в колгоспи. В селі створювались штаби по виконанню хлібозаготівель, за невиконання планів господарів репресували та відбирали майно. Під час проведеного радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 314 жителів села[3]. Очевидці Недопитальський Андрій Дем'янович і Смішний Василь Григорович згадують, як опухлі від голоду люди йшли на цвинтар самі в очікуванні смерті. Пережили жабокричани і репресії 1937 р.

Меморіал розстріляним євреям

22 липня 1941 р. село було окуповане нацистами, проводились масові розстріли місцевих та пригнаних з Буковини євреїв. В роки румунської окупації було відкрито церкву (перед війною в 30-ті рр. церкви закрили, в міській церкві віяли зерно), школу діти не відвідували. 17 березня 1944 р. село було звільнено від окупантів. В роки війни 915 жабокричан брали участь у бойових діях, 326 - загинули. В 1971 р. відкрито пам'ятник загиблим односельцям.

Після визволення села почалась відбудова господарства. Всі труднощі відбудови долали жінки. Орали коровами, сіяли, тягли вручну борони. Почала працювати школа, спочатку початкова, потім - семирічна. На початку 50-х pp. було відкрито середню школу.

В 1950 р. три колгоспи було об'єднано в один "Шляхом Леніна", у якого було 3 молотарки, 10 віялок, 3 січкарні, 4 сіялки, кілька пар коней. В 1953 р. колгосп отримав 191 ц зернових з гектара, 220 ц цукрового буряка, мав понад 350 голів ВРХ, 300 свиней. Заробітна плата колгоспників була невисокою, виплачувалась не своєчасно. На трудодень отримували 1-2 крб., селяни практично не мали доходів від присадибних ділянок, бо тоді зневажливо ставились до підсобного господарства. В 1958 р. після реорганізації МТС колгосп придбав 10 тракторів і 2 зернових комбайна. Було побудовано майстерні, гаражі.

З 1961 р. по 1979 р. у колгоспі зростали виробничі показники. 1965 року колгосп зібрав 24 ц зернових з гектару, 330 ц цукрового буряка, виробляв по 505 кг молока на 100 га сільськогосподарських угідь. В кінці 60-70-х pp. вирощували зернових від 37 до 40 ц з га, 350-400 ц цукрового буряка, доїли 3,5 тисячі молока на корову, виробляли 100 ц м'яса на 100 га угідь. По тваринництву колгосп постійно займав 1-2 місце в районі. Працівники отримували ордени та нагороди.

Будинок культури у Жабокричі

В 60-70-х pp. поліпшувались умови праці, збільшувалась зарплата. Більшість житлових будинків в селі було побудовано саме в цей період. В 1965 р. відкрито перший в районі Будинок культури. Тут працював драмгурток за участю вчителів та сільських активістів.

В 60-70-х рр. активно будувались тваринницькі приміщення, побудовано три МТФ, дві свиноферми, птахофабрика (9 приміщень), 18 км доріг, а також дитячий садок. Голову колгоспу Смішного В.Г. було нагороджено двома медалями за трудову доблесть, орденом Трудового Червоного Прапора, орденом Знак Пошани, Грамотою Президії Верховної Ради України.

Сучасне приміщення школи

В 80-х рр. колгосп мав 54 трактори, 32 автомашини, 22 марки різних самохідних комбайнів, 1200 корів, кожна давала по 3000 л молока, вирощував на 100 га сільськогосподарських угідь 750 ц зернових, 80 ц м'яса. В селі будувались дороги з твердим покриттям, працював комунгосп, де для потреб населення виробляли плитку, бетонні стовпчики, штахети та ін. Було зведено новий молочно-товарний комплекс, автогараж, тракторні майстерні, впорядковано вулиці. В 1987 р. збудували нове приміщення школи. Виробничі показники в 80-х були одними з кращих в районі, село часто відвідували різні делегації, тут проводились сільськогосподарські семінари, в 1987 р. побувала делегація з Польщі.

У 1990-2000-х роках почався економічний занепад колгоспу та безробіття у селі. Основним джерелом доходу жителів села стало підсобне господарство. На утриманні в приватному секторі знаходиться приблизно 540 голів ВРХ. Кожен день відправляють молоко із збирального пункту на сирзавод у Вапнярку. Погіршилась демографічна ситуація, спостерігається міграція молоді у міста.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

  • Жабокрицький парк — ботанічна пам'ятка природи місцевого значення.
  • Михайлівська церква 1862 р. - пам'ятка архітектури місцевого значення

Особистості[ред. | ред. код]

У селі провів своє дитинство Анатолій Бортняк — український поет, член Спілки письменників України. Після його смерті у 2009 році, у селі на його честь було насаджено зелену алею; Народились:

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 травня 2022. Процитовано 20 травня 2022. 
  2. Гульдман, В. (1893). 1893._Населенные_места_Подольской_губернии. 
  3. Жабокрич. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020. 

Література[ред. | ред. код]

  • Жабо́крич // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.351-352

Посилання[ред. | ред. код]