Жайворонок білокрилий
| Жайворонок білокрилий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Alauda leucoptera Pallas, 1811 | ||||||||||||||||
 Ареал виду Гніздування Проживання впродовж року На міграції Зимування | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Alauda leucoptera Melanocorypha sibirica | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Жайворонок білокрилий[1] (Alauda leucoptera) — невеликий горобцеподібний птах родини жайворонкових (Alaudidae). Вид, поширений у степових районах Європи та Азії. В Україні залітний взимку на півдні степової зони.
Таксономія і систематика[ред. | ред. код]
До 2014 року жайворонка білокрилого відносили до роду Степовий жайворонок (Melanocorypha).[2]
Опис[ред. | ред. код]
Морфологічні ознаки[ред. | ред. код]
Птах більший за горобця. Маса тіла 39—48 г, довжина тіла до 18 см, довжина крила 105—126 мм. Самки менші за самців. У дорослого самця в шлюбному вбранні верх голови, покривні пера вух і значна частина верхніх покривних пер крил руді; над оком білувата «брова»; спина сірувата; низ білий, з бурими рисками на боках тулуба і вола; махові пера темно-бурі, по краю внутрішніх першорядних і другорядних махових пер проходить широка біла смуга; хвіст бурий, зовнішня частина крайніх стернових пер біла; дзьоб бурий, біля основи світліший; ноги бурі; у позашлюбному оперенні забарвлений тьмяніше завдяки світлій облямівці на перах. У дорослої самки в шлюбному вбранні верх сірувато-бурий, з темними рисками; верхні покривні пера крил рудуваті; у позашлюбному оперенні сіріша. Вбрання молодого птаха схоже на позашлюбну дорослу самку.[3] В осінньо-зимовий період забарвлення менш яскраве і не таке контрастне.
Від інших жайворонків відрізняється широкою білою смугою на задньому краю крил.
Линяння раз на рік, повне, відбувається в післягніздовий період.
Звуки[ред. | ред. код]
Пісня — високотональні флейтові трелі, подібна до польового жайворонка. Іноді імітує окремі строфи пісень інших птахів; поклик — щебетливе «тррріт». Співає на землі, або (рідше) злітаючи на невелику висоту.
Поширення та місця існування[ред. | ред. код]
Населяє сухі відкриті степи та рівнини. Ареал простягається від рівнинної частини Дагестану та Ергенів на схід до західних передгір'їв Алтаю і котловини озера Зайсан. На північ у долині Волги до района Саратова, до района Пугачова, Бузулука, Міасу, Челябінську, Омську, озера Чани, звідки межа ареалу опускається до західних перегір'їв Алтаю. На південь в Дагестані до району Махачкали, в Казахстані до північного краю Устюрта, далі на схід південна межа проходить приблизно по 47-й паралелі.[4]
Білокрилий жайворонок тяжіє до не надто густої і невисокої рослинності. На гніздуванні трапляється на солончаках в типчаково-полинових асоціаціях з ділянками голої глини, невеликими ділянками кокпеку (Atriplex canum) і дерновинами ковили, по степах з ковилою Stipa lessigniana на темно-каштанових ґрунтах. Надає перевагу типчаково-полиновим ділянкам на схилах плато. В чорно-полиновому степу трапляється рідше. На пирійних луках і на полях вкрай рідкісний. На прольоті і зимівлі зустрічається як на цілині, так і на орних полях.
Гніздування[ред. | ред. код]
Гніздиться окремими парами з кінця квітня — початку травня до початку серпня. Гнізда влаштовує на землі із зелених трав'янистих рослин та полину, лоток вистеляє тонкою травою. Гнізда більші, ніж у польового жайворонка, глибші і краще укриті. Кладки складається з 3—6 (зазвичай з 4-6) яєць. Яйця менші, ніж у степового жайворонка, але схожі за забарвленням: блідо-зеленуваті або блідо-жовтуваті з оливково-бурими, сірими або сірувато-бурими цятками, що утворюють віночок біля тупого кінця. Насиджує самка протягом 12 днів. Поршки починають зустрічатися з кінця травня — червня. У червні — на початку липня буває друга кладка.
Живлення[ред. | ред. код]
Влітку, як і інші жайворонки, живиться переважно комахами. Серед них домінують жуки і прямокрилі. До складу рослинної їжі влітку входить насіння лободових, щавлю та інших рослин. Взимку — насіння Setaria viridis, Carex stenophylla і зелені паростки злаків.
Чисельність[ред. | ред. код]
Чисельність в Європі оцінюють в 10—50 тис. пар, світової популяції — близько 50—250 тис. пар. Чисельність виду в цілому скрочується.[5]
Охорона[ред. | ред. код]
Вид занесено до Додатку ІІ Бернської конвенції. Головними загрозами для виду вважають розорювання степів.[5]
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Taxonomy 4.1 to 4.4 – IOC World Bird List. www.worldbirdnames.org. Процитовано 25 грудня 2023.
- ↑ Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
- ↑ Степанян Л. С. Конспект орнитологической фауны СССР. — М. : Наука, 1990. — 727 с. — ISBN 5-02-005300-7.
- ↑ а б BirdLife International. 2017. Alauda leucoptera. (amended version published in ) The IUCN Red List of Threatened Species 2017: e.T22717298A118715791. http://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2017-3.RLTS.T22717298A118715791.en. Downloaded on 03 January 2018.
Джерела[ред. | ред. код]
- Жайворонок білокрилий на сайті Пернаті друзі [Архівовано 20 січня 2018 у Wayback Machine.]
- Жайворонок білокрилий на сайті Хребетні тварини Росії [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.](рос.)