Жак Дюпен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жак Дюпен
фр. Jacques Dupin
Дата народження: 4 березня 1927(1927-03-04)
Місце народження: Прива, Франція
Дата смерті: 27 жовтня 2012(2012-10-27) (85 років)
Місце смерті: Париж, Франція
Громадянство: Франція Франція
Рід діяльності: поет, ессеіст, художній критик
Напрямок: поезія
Жанр: вірші, есе
Премії:

Національна поетична премія (1988)

Жак Дюпен (фр. Jacques Dupin; 4 березня 1927, Прива, Франція — 27 жовтня 2012, Париж, Франція) — французький поет, художній критик.

Біографія і творчість[ред.ред. код]

У 4 роки залишився без батька, ріс у провінції. У 1944 році оселився у Парижі, в 1947 познайомився з Рене Шаром, який допоміг молодому поету та з яким Дюпен зберіг добрі стосунки до 1975 р. У 1948 зустрівся з Понжем, Браком, Камю, Батаєм, у 1950 став секретарем журналу і видавництва «Кайє д'ар» (зошити по мистецтву"). Постійно зустрічається з Бринкуші, В.Ламом, А.Колдером, Н. де Сталем, Пікассо, Ж. Міро, А.Массоном, А.Джакометті, а пізніше — з Р.Юбаком, Э.Чільідой, А.Тапієсом, Ф.Беконом (Бекону належить портрет Дюпена, 1990), П.Алешинським, які на багато років стали його близькими друзями. В 1954 заприятелював з А. дю Буше, И.Бонфуа і Ф.Жакоте. З 1955 співрацює з галереєю Эме Мага, відповідає за її видавничу продукцію і перш за все — журнал «Дерьєр лё міруар» («Зазеркалля»). З 1966 видає разом з друзями журнал «Эфемер» (до 1972). В 1969 знайомиться з Полом Остером, який перекладає його вірші на англійський, вони разом виступають з читаннями у Нью-Йорку і Лондоні. У 1977 готує ретроспективну виставку Анрі Мішо і щільно співпрацює з ним . з1981 відповідає за видавничу продукцію парижської галереї Льолон. У 1987 женевський журнал "Літературний огляд " присвячує творчості Дюпена спеціальний номер, в якому приймають участь А.дю Буше, Бонфуа, П.Остер, Мішель Дегі та інші. Вірші Дюпена живуть болісним пошуком самих підвалин людського існування і навіть предіснування, він працює зі словом так несамовито і невгамонно, як Сезан з фарбами і пензлем. Книги Дюпена ілюстрировали А.Масон, Р.Юбак, Ж. Міро, володимир Величкович та інші великі видатні митці, він — автор монографій про творчість Міро, Джакометті, Тапієса.

Визнання[ред.ред. код]

Вірші і есе Дюпена перекладені англійською (Полом Остером, Джоном Ешбері), німецькою (Паулем Целаном), іспанською, італійською, нідерландською та іншими мовами. Його вірші покладені на музику французькими композиторами Бетсі Жолас (1959), П'єром Жодловським (1993), Жан-Жаком Ді Туччі (1996). Жак Дюпен — лауреат Національної поетичної премії (1988).

Твори[ред.ред. код]

  • Cendrier du voyage (1950)
  • Art poétique (1956)
  • Les Brisants(1958)
  • L'Épervier(1960)
  • Joan Miro (1961, переид. 1993, есе)
  • Textes pour une approche sur Alberto Giacometti (1962, перевид. 1991, есе).
  • Gravir (1963)
  • Treasurera (1969)
  • Dehors (1975)
  • Ballast (1976)
  • L'Éboulement (1977, п'єси)
  • Histoire de la lumière (1978)
  • De nul lieu et du Japon (1981)
  • Le Désœuvrement (1982)
  • L'espace autrement dit (1982, вибр. есе про мистецтво)
  • Une Apparence de soupirail (1982)
  • De singes et de mouches (1983)
  • Les Mères (1986)
  • Contumace (1986)
  • Chansons troglodytes (1989)
  • Rien encore, tout déjà (1991)
  • Echancré (1991)
  • Eclisse (1992)
  • Matière du souffle (sur Antoni Tàpies, 1994, эссе)
  • Le grésil (1996)
  • Le corps clairvoyant: 1963–1982 (1999, вибрані вірші)
  • Ecart (2000)
  • Matière d'infini (Antoni Tàpies, 2005)
  • Coudrier (2006)
  • M'introduire dans ton histoire (2007, вибр. есе про письменників)
  • Par quelque biais vers quelque bord (2009)

Російською мовою[ред.ред. код]

  • Противоядие (памяти Вадима Козового)// Твой нерасшатанный мир. М.: Прогресс-Традиция, 2001, с.230-234.
  • Эссе о художниках// Пространство другими словами: Французские поэты XX века об образе в искусстве. СПб: Изд-во Ивана Лимбаха, 2005, с.221-287.

Про нього[ред.ред. код]

  • Raillard G. Jacques Dupin. Paris: Seghers, 1974.
  • Viart D. L’écriture seconde: La pratique poétique de Jacques Dupin. Paris: Galilée, 1982.
  • De Julio M. Rhetorical landscapes: the poetry and art criticism of Jacques Dupin. Lexington: French Forum, 1992.
  • Llose E. Approches de Jacques Dupin. Amsterdam; Atlanta : Rodopi, 1993.
  • Pesquès N. Balises pour Jacques Dupin. Paris: Fourbis, 1994.
  • Jacques Dupin: L'injonction silencieuse. Paris: Table ronde, 1995.
  • Brophy M. Voies vers l'autre: Dupin, Bonnefoy, Noël, Guillevic. Amsterdam: Rodopi, 1997.
  • Strates, cahier Jacques Dupin. Paris: Farrago, 2000.
  • Petterson J. Postwar figures of L'Ephémère: Yves Bonnefoy, Louis-René des Forets, Jacques Dupin, André du Bouchet. Lewisburg: Bucknell UP; London: Associated UP, 2000.
  • De Julio M. Jacques Dupin. Amsterdam; New York: Rodopi, 2005.
  • Jacques Dupin. Matière d'origine. Le Cheilard: Faire Part, 2007

Посилання[ред.ред. код]