Жанна д'Арк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жанна д'Арк
Joan of Arc miniature graded.jpg
Joandearc-signature.svg
Мучениця
Jeanne d'Arc
Прославлена Облога Орлеана
Канонізована 16 травня 1920
Беатифікована 18 квітня 1909
День пам'яті 30 травня
Патрон Франції Blason Jeanne-d-Arc.svg; мучеників; бранців; вояків; людей, над побожністю яких насміхаються; в'язнів; жінок у збройних силах
Медіафайли на Вікісховищі

Жа́нна д'Арк (фр. Jeanne d'Arc, старофр. Jehanne[1], як писала його й сама), Орлеанська Діва (фр. la Pucelle d'Orléans; 6 січня 1412 — 30 травня 1431) — національна героїня Франції, католицька свята.

Проста селянка з французького сходу, Жанна д'Арк 18-річною очолила французькі війська, переламала хід Столітньої війни, звільнивши стратегічний Орлеан менш ніж за тиждень, та звела на трон Карла VII менш ніж за рік. Після чого схоплена бургундцями, союзниками англійців, і по сфабрикованому суді спалена заживо в Руані «за єресь, відьомство і носіння чоловічого одягу».

Після смерті Жанни д'Арк з волі короля та за наказом Папи Римського розпочався реабілітаційний процес, що проходив у Парижі та Руані в 14551456 роках. У 1920 році Римо-Католицька Церква канонізувала Жанну д'Арк.

Постать Жанни д'Арк стала культурним феноменом та предметом досліджень, зразком жіночого епосу, увійшла в мистецтво як фокус робіт, наприклад, Христини Пізанської, Шекспіра, Вольтера, Шіллера, Верді, Брехта. Відзначена на Поверху спадщини чільним місцем за столом.

Ранні роки[ред. | ред. код]

Докладніше: Жанна д'Арк в Домремі[ru]

Голоси Жанни д'Арк, Jacques Wagrez, 1897.

Жанна д'Арк народилася 6 січня 1412 року в родині Жака д'Арка та Ізабель Ромі[en] в селищі Домремі, що належало герцогству Барському, а пізніше було анексоване провінцією Лоррен і перейменоване у Домремі-ла-Пюсель[2]. Її родині належали 50 акрів (20 га) землі. Батько Жанни, крім роботи в полі, виконував обов'язки збирача податків і голови сільської сторожової служби[3]. Вони жили в відокремленій частині північно-східної території, яка залишилася лояльною французькій короні, хоча з усіх боків її оточували бургундські землі. Коли Жанна була дитиною, на село здійснили кілька рейдів; одного разу його спалили.

Зі свідчень д'Арк на суді відомо, що перше видіння вона пережила 12-річною, близько 1424 року. Будучи наодинці в полі, вона побачила три постаті, в яких упізнала архангела Михаїла, святу Катерину та святу Маргариту, що звеліли їй вигнати англійців з французької землі і привести дофіна у Реймс на коронацію. Д'Арк говорила, що заплакала, коли постаті пішли — настільки вони були прекрасними[4]. Через п'ять років вона втілить побачене.

Єдиний прижиттєвий портрет д'Арк, 10.05.1429.

Хоча прижиттєвих зображень Жанни д'Арк не збереглося, багато сучасників достовірно свідчать, що вона була чорнявою, мала карі очі. Відрізнялася міцним здоров'ям, що дозволяло вести воєнне життя, любила фізичні та військові вправи. За свідченням деяких джерел, була міцно складена, але струнка, мала тонку талію, красиве обличчя, ніжний та тихий голос. Філіп Бергамський, посилаючись на очевидців д'Арк при дворі, підтверджує, що вона мала чорне волосся, зріст 157—159 см, за правим вухом мала велику родиму пляму. На реабілітаційному процесі зброєносець д'Арк Жан д'Олон казав, що вона була молодою та гарною, з волоссям «під горщик»[5][6].

Як тільки Жанні виповнюється 16, вона просить родича, Дюрана Лассуа, провести її до сусіднього замку Вокулер, де просить у командира гарнізону графа Робера де Бодрікора дозволу відвідати королівський двір у Шіноні. Саркастична відмова Бодрікора не змусила її відступити: повернувшись у січні наступного 1429 року з підтримкою людей певної ваги Жана де Меца та Бертрана де Пуленжі[7], д'Арк просить вдруге і робить передбачення про зміну становища біля Орлеана[8].

Сходження[ред. | ред. код]

Д'Арк на прийомі в дофіна, 19 ст.
«Жанна д'Арк», гравюра Альберта Лінча в журналі Figaro Illustre, 1903.

Коли вісті з фронту підтвердили передбачення д'Арк, Лаустон де Бодрікор змінив свою думку і надав їй супровід для подорожі до Шінона. Для перетину ворожої бургундської території д'Арк вбралася в чоловічий одяг[9]. Прибувши до королівського двору, справила враження на дофіна Карла VII під час приватної аудієнції з ним. Йоланда Арагонська, теща Карла, на той час фінансувала загін для підмоги Орлеану. Д'Арк попросила в неї дозволу їхати з загоном і носити лицарський обладунок. Броню, коня, меч, стяг та інше спорядження їй подарували[10].

Процес у Пуатьє[ред. | ред. код]

Жанна д'Арк надала затяжному англо-французькому конфлікту характеру релігійної війни[11], у чому був свій ризик. Радників Карла бентежило, що її можуть звинуватити в єресі чи відьомстві, якщо не вдасться підтвердити її релігійність. Тоді вороги Карла могли б легко проголосити, що його королювання — дар диявола. Щоб запобігти цьому, Карл звелів провести богословський іспит і підтвердити моральність д'Арк (іспит полягав у допиті та перевірці фізичної цноти). У квітні 1429 року комісія священиків у Пуатьє проголосила 19-літню Жанну д'Арк «дівчиною бездоганного життя, доброю християнкою, наділеною чеснотами скромності, чесності та простоти»[11]. Щодо її натхнення теологи з Пуатьє не винесли рішення, повідомивши лише, що можна зробити «сприятливе припущення» щодо божої природи її місії. Карлу цього вистачило, але церковники зазначили, що саме він зобов'язаний випробувати Жанну: «Сумніватися в ній, чи відмовитися від підозри злодіяння означало б висловити недовіру Святому Духові й бути негідними божої допомоги»[12]. Перевіркою істинності тверджень Жанни д'Арк мала стати її перемога під Орлеаном.

Чоловічий спротив[ред. | ред. код]

Д'Арк прибула до Орлеана 29 квітня 1429, але Жан де Дюнуа, очільник герцогів Орлеанських, спочатку не допускав її на військові ради і не повідомляв про заплановані атаки на ворога, тому д'Арк відвідувала більшість нарад і брала участь у сутичках попри заборону.

Міра, в якій д'Арк керувала військом, були предметом суперечок і в історичній спільноті. Традиційні погляди, що опирались на свідчення сфабрикованого судового процесу, де д'Арк говорила, що віддавала перевагу стягу, а не мечу, твердили, що вона була лише прапороносицею і в основному підтримувала бойовий дух[13]. Нові дослідники, які опираються на свідчення реабілітаційного процесу, доводять, що д'Арк була вмілим тактиком й успішним стратегом. За Стівеном В. Річі, д'Арк повела за собою війська та здобула дивовижну низку перемог, які змінили хід війни[9]. Усі історики погоджуються, що впродовж короткої кар'єри Жанни д'Арк французьке військо добилося видатних успіхів[14]. Повноцінне освітлення віх її шляху є предметом жіночої історії.

На чолі війська[ред. | ред. код]

Маршрути та битви Жанни д'Арк у Франції часів Столітньої війни (від періоду угоди в Труа). Детальна легенда при кліку на зображення.

Докладніше: Облога Орлеана, Облога Парижа (1429), Битва при Комп'єні

Жанна д'Арк відзначилась тим, що відкинула обережну стратегію, характерну для французького командування попередніх кампаній, і пішла в блискавичний наступ.

Упродовж п'яти місяців облоги оборонці Орлеана зробили тільки одну спробу агресії, яка завершилася катастрофою. Під командуванням д'Арк Орлеан було звільнено за тиждень, і ця перемога ознаменувала перелом Столітньої війни та увічнила ім'я «Орлеанської діви». Сучасники вважали, що якби Орлеан здався і французьким королем став Генріх VI, незалежності Франції як держави було б покладено край[1].

Хід до Орлеана пролягав низкою звільнених фортець. Після трьох листів з пропозиціями вирішити справу мирним шляхом д'Арк почала наступ:

  • 4 травня французи атакували й захопили фортецю Сен-Лу.
  • 5 травня д'Арк здійснила марш до фортеці Сен-Жан-ле-Блан, де не зустріла опору, оскільки супротивник її покинув.
  • На раді 6 травня д'Арк виступила проти Жана Орлеанського, вимагаючи нового наступу. Той звелів замкнути міську браму, щоб запобігти битві, але д'Арк скликала містян та простих вояків і змусила мера відчинити браму. Тільки з одним капітаном д'Арк вийшла за місто й захопила фортецю Сен-Огюстен. Того вечора її виключили з військової ради, на якій командування вирішило чекати на підмогу перед наступною дією.
  • Всупереч цьому рішенню д'Арк 7 травня наполягла на атаці головної твердині англійців — Ле-Турель[15]. Діставши поранення стрілою в плече, але повернувшись, щоб повести військо в останній наступ, д'Арк здобула статус героїні в очах сучасників[16]. Увечері Турель була взята.
  • 8 травня обидва війська вишикувались для бою, проте д'Арк не стала воювати в неділю, англійці залишили поле бою і відступили. Облога була знята.

Перемога під Орлеаном була першим серйозним успіхом французьких військ з часів поразки під Азенкуром (1415). Після перемоги під Орлеаном з'явилося багато пропозицій подальших наступальних дій. Англійці очікували спроби відвоювання Парижа або наступу в Нормандії.

Керуючись ціллю коронувати дофіна, д'Арк представила королю Карлу VII план відвоювання ближніх мостів через Луару, що був прелюдією до наступу на Реймс та коронації Карла VII. Реймс, розташований приблизно вдвічі далі, ніж Париж, глибоко в території ворога, був традиційним місцем коронації французьких королів[17]. Король схвалив сміливий план наступу д'Арк і надав їй статус спільного командування військом разом з герцогом Жаном II Алансонським.

Під командуванням д'Арк (герцог Алансонський погоджувався і усіма рішеннями) французьке військо відвоювало Жаржо 12 червня, Мен-сюр-Луар 15 червня, і Божансі 17 червня. Інші командири, включно із Жаном Орлеанським, перебували під таким враженням від успіху д'Арк під Орлеаном, що стали її прихильниками. За словами Алансона, вона врятувала йому життя під Жаржо, попередивши про наступний артилерійський удар[18]. Під час битви при Жаржо д'Арк дістала удар кам'яним ядром по шолому.

Підмога англійцям прибула в область військових дій 18 червня. Силами командував сер Джон Фастолф. Битву при Пате можна порівняти з битвою при Азенкурі, хоча наслідок був протилежним. Французький авангард атакував раніше, ніж англійські лучники змогли завершити приготування до оборони. В результаті значна частина англійського загону загинула, а більшість командирів були вбиті або потрапили в полон. Фастолф утік з невеличким загоном і став цапом-відбувайлом, на якого звалилася критика за принизливу поразку. Французькі втрати були мінімальними[19].

Жанна д'Арк на коронації Карла VI, Енгр (1780—1867)

Сили д'Арк вирушили у напрямку Реймса з Жіан-сюр-Луар 29 червня, а 3 липня їм здався бургундський гарнізон міста Осер. Інші міста на шляху війська теж без опору переходили на французький бік. Труа, місто підписання угоди, що ставила мету позбавити Карла VII прав на трон, капітулювало після безкровної чотириденної облоги[20]. На час наближення до Труа у французів закінчувався провіант, але їм пощастило. Мандрівний чернець брат Рішар проповідував в околицях Труа кінець світу й переконав місцеве населення садити боби, що рано дозрівали: військо прибуло саме на врожай[21].

Реймс відкрив міську браму перед військом д'Арк 16 липня 1429 року. Коронація Карла VII відбувалася наступного ранку. Хоча д'Арк та герцог Алансонський закликали до швидкого маршу на Париж, королівський двір віддав перевагу переговорам з герцогом Бургундським з метою перемир'я. Герцог Філіп Добрий порушив угоду, використавши її лише для того, щоб зміцнити захист Парижа[22]. У проміжку між сутичками французькі війська пройшли маршем околиці Парижа, і їм мирно здалися ще кілька міст. Англійські сили на чолі з герцогом Бредфордським вирушили назустріч французам і вийшли на позиції проти них 15 серпня. Штурм Парижа почався 8 вересня. Незважаючи на поранену стрілою арбалета ногу, д'Арк продовжувала керувати військами до кінця дня. Наступного ранку прийшов королівський наказ відступити.

Більшість істориків звинувачують у політичних помилках, що сталися після коронації, великого шамберлена Жоржа де ля Тремуайя[23].

У жовтні 1429 року, менш ніж за рік від початку своєї участі у воєнних діях, Жанна д'Арк захопила Сен-П'єрр-ле-Мутьє і отримала дворянство.

Полон[ред. | ред. код]

«Вежа Жанни д'Арк» в Руані, де її допитали 9 травня 1431. З подібної вежі вона стрибнула при спробі втечі

Після кількох незначних сутичок в околицях Ла-Шарите-сюр-Луар впродовж листопада та грудня, у квітні 1430 року д'Арк вирушила в Комп'єнь, щоб допомогти місту вистояти англо-бургундську облогу. 23 травня 1430 року, під час атаки бургундського табору при Марнії, д'Арк взяли в полон[24]. Це сталося так: коли бургундці отримали шеститисячне підкріплення, д'Арк звеліла своїм силам відстояти на укріпленій позиції[24], але сама, за законами честі, останньою покинула поле бою. Бургундці оточили ар'єргард, і її збили з коня стрілою. Вона спочатку відмовилася здатися[25]. У ті часи було заведено платити за бранців викуп, але випадок із д'Арк був особливим. Деякий час вона була полонянкою Жана Люксембурга. Битва при Комп'єні стала останньою військовою операцією Жанни д'Арк.

Багато істориків звинувачують коронованого Жанною Карла VII в бездії, коли йшлося про визволенні його заступниці. Д'Арк робила кілька самостійних спроб втечі; одного разу стрибнула з 21-метрової вежі у Вермандуа на землю в фортечному рові. Після цієї спроби її перевели в бургундське місто Аррас.

Урешті-решт, англійці викупили Жанну д'Арк у герцога Філіпа Бургундського (фактично у Жана Люксембурга) за 10 тисяч крон і назначили керувати судовим процесом про-англійського єпископа П'єра Кошона з Бове[26].

Інквізиційний процес[ред. | ред. код]

Докладніше: Інквізиційний процес Жанни д'Арк

Звинувачення Жанни д'Арк в єресі та судовий процес над нею були політично мотивованими. Англія не могла допустити подальшого французького тріумфу. Герцог Бедфордський оголосив, що французький престол повинен належати його племіннику, англійцю Генріху VI. Внаслідок дій д'Арк відбулась коронація конкурента, тож звинувачення воїтельки було спробою поставити під сумнів легітимність її короля. В хроніках венеціанця Морозіні прямо сказано: «Англійці спалили Жанну через її успіхи, бо французи мали поступ і, здавалось, будуть мати його без кінця. Англійці ж говорили, що, якщо ця дівчина загине, доля не буде більше прихильною до дофіна»[27].

Судовий процес розпочався 9 січня 1431 року в Руані, де розташовувався англійський окупаційний уряд[28]. В ході процесу були численні порушення процедури, проаналізовані та викриті посмертним реабілітаційним процесом над Жанною д'Арк.

Допит Жанни д'Арк у в'язниці кардиналом Вінчестера. Іпполіт Деларош, 1824. Руанський музей красних мистецтв.

Судом керував єпископ П'єр Кошон, гарячий прибічник англійських інтересів у Франції, котрий, згідно з церковними законами, не мав юрисдикції в справі[29], проте був призначений, бо його підтримував англійський уряд, який фінансував суд. Англійська влада не приховувала ні своєї причетності до суду над д'Арк, ні значения, яке вона йому надавала. Опубліковані документи англійського казначейства в Нормандії вказують, що витрати на суд були немалими[27].

Оскільки формально д'Арк судили за звинуваченням в єресі, приписи інквізиції вимагали утримання в церковній в'язниці під наглядом черниць. Однак її тримали як військовополонену, у світській в'язниці під охороною англійської варти. Єпископ Кошон відмовив д'Арк у праві звернутися до Базельського собору й Папи, що припинило б суд[30].

Церковний нотаріус Ніколя Байї, якому доручили зібрати свідчення проти д'Арк, не знайшов нічого[31]. Без таких свідчень суд не мав підстав розпочати процес, та все ж розпочав його, порушивши церковний закон, і відмовив звинувачуваній у праві на адвоката. На першому засіданні д'Арк скаржилася, що всі присутні налаштовані проти неї, й просила запросити «французького церковника»[32].

У ході процесу виявилось, що звинуватити д'Арк буде не так просто — дівчина трималась на судилищі з неймовірною відвагою і впевнено спростовувала закиди про єресь и стосунки з дияволом, обходячи численні пастки. Про непересічний розум Жанни д'Арк свідчать протоколи судових засідань: її обмін репліками з обвинувачувачами став знаменитим. Коли д'Арк запитали, чи відомо їй, що вона в божій милості, вона відповіла: «Якщо ні, то хай Бог візьме мене в свою милість, а, якщо так, то хай Бог і надалі тримає мене»[33]. Це запитання — схоластична пастка: церковна доктрина стверджує, що жодна людина не може бути впевнена в божій милості. Відповівши «так», вона сама звинуватила б себе в єресі. Заперечивши — визнала б свою провину. За свідченнями писаря Буаґійома, почувши відповідь, судді були приголомшені[34]. Цей діалог справив таке враження на Бернарда Шоу, що він повністю включив його буквальний переклад у текст п'єси «Свята Жанна».

За свідченнями декого з учасників процесу, значну частину протоколів засідань пізніше змінили так, щоб зашкодити д'Арк. Деякі церковні сановники, включно з інквізитором Жаном Леметром, змушені були діяти в умовах примусу, навіть погроз розправи з боку англійців. Всупереч нормам церковного суду д'Арк не дозволили подати апеляцію Папі і проігнорували позитивні висновки процесу в Пуатьє.

Оскільки зізнання в єресі від д'Арк добитися не вдавалося, суд сконцентрувався на фактах, де добровільне зізнання не вимагалось, — на носінні чоловічого одягу, нехтуванні авторитетом Церкви, а також намагався довести, що голоси, які чула Жанна, мали диявольську природу.

У надії зламати волю бранки її тримають в жахливих умовах, англійські вартові ганьблять її, на допиті 9 травня трибунал погрожує їй тортурами, але все марно — д'Арк відмовляється скоритись і визнати себе винною. Кошон розумів, що осудивши на смерть без зізнання, посприяє виникненню ореолу мучениці. Тому 24 травня він вдався до обману і залякування — пред'явив д'Арк готове вогнище для її страти, біля якого обіцяв перевести в церковну тюрму з хорошим доглядом, якщо вона підпише документ про зреченння від єресі і покору Церкві. При цьому папір з текстом, зачитаним неграмотній на той час д'Арк, підмінили іншим, з текстом про повне зречення всіх «помилкових суджень», де Жанна під загрозою негайної страти поставила хрест. Дванадцять статей звинувачення, що підводили підсумок судового процесу, суперечили навіть уже підправленим судовим протоколам[35][36].Обіцянка, звісно, не була виконана, і її повернули в світську тюрму.[27].

Пам'ятник біля місця страти д'Арк (Максім Реаль дель Сарт[fr], 1928)[37]

Єресь каралася смертю тільки у разі рецидиву. Підписавши заяву про «зречення», д'Арк погодилася носити жіноче вбрання. Через кілька днів, домігшись, щоб д'Арк знов вдягла чоловічий одяг (д'Арк повідомляла одного з членів трибуналу, що «важливий англійський лорд увійшов до її в'язниці й намагався взяти її силою»[38]. За свідченням Жана Массьє, сукню д'Арк вкрали[39] або відібрали) і цим «впала в минулі єресі» — трибунал виніс їй смертний вирок.

З точки зору доктрини перевдягання пажем під час подорожі ворожою територією і носіння броні в битві не було провиною. «Хроніки діви» стверджують, що переодягання запобігало зґвалтуванню в польових умовах. Церковники, які пізніше свідчили на повторному реабілітаційному процесі, стверджували, що вона продовжувала одягатися в чоловіче вбрання у в'язниці, щоб запобігти зґвалтуванню[40]. Жанна прагнула зберегти цноту. Чоловіче вбрання сповільнило б ґвалтівника, крім того в ньому чоловіки менш ймовірно сприймали б її за об'єкт сексуальних домагань[41]. Коли її запитали про одяг, д'Арк послалася на іспит на процесі Пуатьє. Протоколи іспиту не збереглися, але все вказувало на схвалення її дій теологами з Пуатьє: маючи місію виконати чоловічу роботу, слід було й вдягатися як чоловіку[42]. Впродовж своєї військової кар'єри д'Арк також коротко стриглася і не відмовилася від цього у в'язниці. Її прихильники, зокрема теолог Жар Герсон, як і інквізитор Бреаль під час реабілітаційного процесу[43], захищали її звичку. Попри все це, у 1431 році суд виніс Жанні д'Арк смертний вирок-аутодафе.

Страта[ред. | ред. код]

Смерть Жанни д'Арк на вогнищі, Штільке (1803—1860).

30 травня 1431 року Жанна д'Арк була спалена заживо на площі Старого Ринку в Руані.

За свідченнями очевидців страти, на голову д'Арк наділи паперову мітру с написом «Єретичка, віровідступниця, ідолопоклонниця» і повели на вогнище, де прив'язали до високого стовпа.[27]

«Єпископ, я помираю через вас. Я викликаю вас на Божий суд!» — з вогнища крикнула д'Арк і попросила дати їй хрест. Д'Арк попросила двох ченців, брата Мартена Ладвеню та брата Ізамбара де ла П'єра, тримати перед нею розп'яття. Один селянин зробив для д'Арк невеликий хрест, який вона вдягла поверх сукні (за іншою версією дві схрещені хмизини простяг їй кат[27]). Коли її охопив вогонь, Жанна кілька раз крикнула: «Ісусе!». Майже всі на площі плакали з жалю[27].

Коли д'Арк перестала дихати, англійці розгребли вогнище, щоб продемонструвати її обгоріле тіло — з метою запобігти чуткам, що їй вдалося утекти живою. Кат Джеффрі Терадж пізніше стверджував, що «дуже боявся прокляття». Після демонстрації тіло спалили ще двічі, доки воно не перетворилося на попіл, який заборонили збирати як реліквію. Рештки Жанни д'Арк викинули в Сену[44]. На момент страти їй було 19 років.

Особистість[ред. | ред. код]

Шість сцен з життя Жанни д'Арк, Hartmann et Fils Manufactorу, 1817

Один із соратників Жиль де Ре казав, що ніхто жодного разу не бачив, щоб д'Арк убила когось з ворогів мечем. Після кожної битви вона молилася за загиблих, а перед кожною битвою причащалася, і більшість воїнів робили це разом з нею. Біля неї ніхто ніколи не сварився. Священик Жан Паскерель згадував, що д'Арк строго постилася: у п'ятницю часто нічого не їла й не пила.

Відомий полководець Ла Гір одним з перших визнав у д'Арк божественний знак і жорстоко мстив бургундцям за смерть д'Арк.

Згідно з архівами родини де Шабанн, Жак де Шабанн Ла Паліс, що закінчив кар'єру званням великого магістра Франції, а до того був радником Карла VII, безслівно любив Жанну д'Арк і був зліва від неї під час в'їзду в Орлеан. Він відвіз поранену д'Арк із взяття Турнелю, під час битви під Комп'єном, ще до полону, допомагав їй відбиватися від ворогів.

Після полону стало відомо, що в д'Арк закохався бургундський лицар Емон да Масі. Побачивши її в замку Боревуар, він намагався торкнутися її грудей, у відповідь на що отримав сильний удар. Під час руанського процесу він визнав, що закохався в неї, та просив графа де Ліньі Люксембурзького просити за неї викуп, будучи певним, що спадкоємець престолу дасть за неї хороший викуп та віддасть її йому для шлюбу[45][46][47][48].

Листи Жанни д'Арк[ред. | ред. код]

Підпис Жанни д'Арк (старофранцузькою: Johanne), що зберігся на листі до населення Ріома, 9 листопада 1429.

Докладніше: Листи Жанни д'Арк

Під час процесу в Пуатьє д'Арк, за збереженими документами, свідчила, що «не знає ні А ні Б». Скориставшись, за гіпотезою біографів, часом перемир'я (6 серпня — 9 листопада 1429), д'Арк почала підписувати свої листи (1429—1431) Її підпис, особливо чіткий в третьому листі жителям Реймсу, складався з власного імені — Johanne — старофранцузькою (котрою писалася й більшість оригінальних листів). Графологічна експертиза встановила безсумнівну одноосібність усіх підписів, на противагу тексту листів, що в той час надиктовувались та належали різним писарям[49].

П'ять листів збереглися, сім згадуються, один вважається підробкою, ще кілька — втраченими. Послання д'Арк адресовані здебільшого населенню чи правителям міст, до яких наближалась армія д'Арк, що спершу часто пропонувала здатись (англійцям Орлеану — тричі); також підтримати бойовий дух, узгодити переміщення, отримати спорядження. На запит клірикам церкви св. Катерини у Ф'єрбуа в 1429 році, чи може Жанна отримати меч, за повір'ями схований за престолом, що явився їй у видінні, ті прислали їй меч, котрий вірно служив їй. На питання графа д'Арманьяка, якого папу вона шанує, відписала «того, що в Римі». Згадуються листи батькам та прохання магістрату Тура видати грошову подяку доньці художника стягу д'Арк з нагоди її весілля (не виконане).

Під час інквізиційного процесу 1431 року д'Арк вимагала надати їй матеріали справи, котрі, за відсутності адвоката, прочитати їй було нікому[49], що також свідчить про її володіння грамотою.

Після смерті[ред. | ред. код]

Суд і страта Жанни д'Арк не допомогли англійцям — від нанесеного нею удару вони так і не змогли оговтатись.

Граф Ворік, запізно зрозумівши, який вплив на країну справила коронація Карла в Реймсі, влаштував власне «миропомазання» юного Генріха VI в Соборі Паризької Богоматері в грудні 1431, однак воно мало ким у Франції сприйнялося як законне. Вже в наступному році Дюнуа взяв Шартр, а конетабль Рішмон, примирившись з королем, став його головним радником.

У 1435 році померли Бедфорд та Ізабелла Баварська. У вересні того ж року Франція і Бургундія остаточно примирюються, уклавши Аррасський договір проти Англії. Вже у 1436 році Рішмон увійшов з армією в Париж. Вирішальний французький наступ затримався на кілька років через інтриги й повстання при королівському дворі. У 1449 році французи почали наступ у Нормандії, завершений перемогою 15 квітня 1450 в битві при Форміньї. Битва при Кастійоні 17 липня 1453 стала вирішальним епізодом у заключному етапі Столітньої війни, через три місяці французи взяли Бордо, що остаточно завершило війну.

Реабілітаційний процес[ред. | ред. код]

До виправдання Жанни д'Арк. Пам'ятна дошка, Руан.

Після завершення війни в Нормандії в 1452 році Карл VII звелів зібрати всі документи стосовно суду над д'Арк і розслідувати його законність. Слідство вивчило документи процесу, опитало живих свідків і одностайно виснувало, що в ході процесу допускалися кричущі порушення закону.

У 1455 році папа Калікст III звелів провести новий процес юридичної реабілітації і назначив трьох своїх представників спостерігати, зокрема архієпископа Реймса Жана Жувенеля дез Юрсена головою[50]. Суд засідав у Парижі, Руані і Орлеані, розслідування велось і на батьківщині воїтельки. Легати папи і судді допитали 115 свідків, в тому числі матір Жанни Ізабель Ромі[en], її товаришів по зброї, простий люд Орлеану.

7 липня 1456 судді зачитали вердикт, де йшлося, що кожний пункт звинувачення проти д'Арк спростовується свідченнями. Перший суд оголосили недійсним, один екземпляр протоколів і вироку символічно порвали перед натовпом.

У 1909 році папа Пій X проголосив Жанну блаженною, а 16 травня 1920 папа Бенедикт XV її канонізував (День пам'яті — 30 травня). Нині практично в кожній католицькій церкві Франції є її статуя. Орлеанська діва зображаеться в чоловічому костюмі, з мечем в руці.

Існують відомі з XV ст. легенди, що пропонують альтернативні версії походження, життя, смерті, а також «чудесного спасіння» Жання д'Арк[51]. Ці міфи стійкі донині навіть в офіційних установах: так, в музеї Шінона зберігаються останки, що ніби-то належать Жанні д'Арк, хоча за даними вчених це не її мощі[27].

Пам'ять[ред. | ред. код]

Commons
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Жанна д'Арк
В постановці l'Ottawa Little Theatre, 1937.

Докладніше: Жанна д'Арк в культурі[en] Жанна д'Арк стала не тільки національною героїнею Франції, а й широко знаною фігурою світового мистецтва: літератури, музики, хореографії, кіно. Її образ використовували відомі акторки, вельможні пані, він став символом феміністичного спротиву та боротьби з насильством проти жінок.

У культурі її часто обожували та демонізували, надприродні сили приписують і досі. Тоді як класичне мистецтво акцентує трагізм історії Жанни д'Арк, в сучасному маскульті (напр., серіали, манга та аніме, комп'ютерні ігри) нерідко зустрічаються варіанти з хепі-ендом. Попри історичний фактаж, д'Арк часто зображують рудою (можливо, через стереотипи про відьомство) та з довгим волоссям (вочевидь, через гендерні стереотипи).

  • Щорічно 8 травня у Франції відзначається «День Жанни д'Арк».
  • 127 Жанна — астероїд, відкритий в 1872.
  • Французький крейсер-вертольотоносець «Жанна д'Арк» спущений на воду в 1964 році.
  • У 1974 році з ініціативи Андре Мальро в Орлеані заснований Центр Жанни д'Арк, де збираються документи про її життя і діяльність.

Література[ред. | ред. код]

Образ невпинної воїтельки трагічної долі, сам по собі сповнений емоційного динамізму, став плідним сюжетом для численних літературних форм: поем, балад, п'єс, есе, новел, повістей, романів. Більшість із них драматичні та оспівують героїзм д'Арк, хоча є декілька комедій. Багато творів переростали в пісні, переходили на сцену та в кіно, як, наприклад, вірш Марини Цвєтаєвої 1917 року, виконаний Оленою Фроловою:

И я вошла, и я сказала: — Здравствуй!

Пора, король, во Францию, домой!

И я опять веду тебя на царство, И ты опять обманешь, Карл Седьмой!

Не ждите, принц, скупой и невесёлый, Бескровный принц, не распрямивший плеч, Чтоб Иоанна разлюбила — голос, Чтоб Иоанна разлюбила — меч.

И был Руан, в Руане — Старый рынок… 

— Всё будет вновь: последний взор коня, И первый треск невинных хворостинок, И первый всплеск соснового огня.

А за плечом — товарищ мой крылатый

Опять шепнёт: — Терпение, сестра! —

Когда сверкнут серебряные латы

Сосновой кровью моего костра.

Музика та сцена[ред. | ред. код]

Рок-музика[ред. | ред. код]

  • «Біла ворона» — рок-опера Генадія Татарченко, лібретто — Юрій Рибчинський, головна партія — Тамара Гвердцителі.
  • «Жанна д'Арк» (2003) — рок-опера рок-ордену Тампль, побудована на ватиканському розслідуванні 1920 року: чи є Жанна святою?
  • «Jeanne D'Arc» (2005) — концептуальний альбом італійського симфо-павер-метал гурту «Thy Majestie».
  • «Светлое распятье» — цикл пісень Вероніки Доліної з альбому «Железная Дева».
  • Дві пісні в альбомі «Architecture & Morality» синті-поп гурту Orchestral Manoeuvres in the Dark.
  • «Joan of Arc» — пісня Мадонни.
  • «Joanni» (2005) — композиція Кейт Буш (альбом «Aerial»).
  • «Joan of Arc» — пісня британського жіночого поп-гурту Little Mix (альбом «LM5»).
  • «Joan of Arc» — пісня канадського інді-рок-гурту Arcade Fire (альбом «Reflektor»).
  • «The Death Of Love» — пісня готик-метал гурту Cradle Of Filth, обігрується популярна в маскульті тема кохання між Жанною і її другом Жилем де Ре.
  • «Maid of Orleans» — пісня іспанського метал-гурту Dark Moor (альбом «The Hall of the Olden Dreams»).
  • «Д'Арк» — пісня російського лесбійського гурту «Сурганова и Оркестр».
  • «Орлеанська діва» (2008) — пісня петербурзького power-metal гурту Citadel (альбом «Игра света и тени»), натхненна сценою з фильму Бессона, де Жанна в тюрмі веде діалог з Совістю.
  • «Сердце Жанны д'Арк» — пісня російського гурту Unreal.
  • «Жанна» — пісня гурту «Немного Нервно» (альбом «Сны о Земле. Глава IV»).
  • Пісня російського виконавця pyrokinesis.

Візуальне мистецтво[ред. | ред. код]

Жанну д'Арк почали зображати ще за життя, її образ увійшов в скарбницю сюжетів світових живопису та графіки, варіюючись відповідно до канонів часу. Найчастішими мотивами є сцени навернення д'Арк біблійними духами, батальні сцени (найчастіше — Орлеан та облога Парижу), полон та страта. Полотна д'Арк присвячували: Рубенс, Жилло Сент Евр (цикл картин), Енгр, Бастьєн-Лепаж, Жан-Жак Шерер (цикл), Гоген, Реріх та багато інших.

Скульптура[ред. | ред. код]

Масово пам'ятники Жанні д'Арк почали встановлюватися в кінці XIX ст. Кожне місто Франції хотіло мати статую: в 1875 на площі Пірамід в Парижі встановлена робота Фрем'є; в 1882 в Комп'єні, в 1892 — в Домремі.

Кінематограф[ред. | ред. код]

Постер «Жанни д'Арк» Бессона (1999)

З появою кінематографу Жанну д'Арк чекало нове життя. Перша присвячена їй стрічка вийшла в 1899 році, відтоді число екранізацій її життя та подвигу перевалило за 70.

Мультиплікація і комікси[ред. | ред. код]

  • Witchblade (комікс) — за версією всесвіту, Жанна д'Арк одна з носительок Клинка Відьом.
  • Histeria! (мультсеріал) — пародійний продукт Warner Brothers. Д'Арк, постійна персонажка, озвучена Лорейн Ньюмен.
  • Clone High (мультсеріал) клон Жанни д'Арк є постійним персонажем.
  • Top 10: The Forty-Niners (комікс) офіцерка Джоанна Дарк (Joanna Dark) носить залізні обладунки і нищить нежить божественною силою.

Аніме і манга[ред. | ред. код]

  • Жанна д'Арк і Лицар-Алхімік (аніме, манґа та ранобе): історія Касуга Мікаге про дівчину, що стала Уліссом з допомогою філософського каменя.
  • Jeanne — тритомна манга (яп. ジャンヌ) про події Столітньої війни. Життя протагоністки виявляє паралелі з життям д'Арк.
  • Kamikaze Kaito Jeanne (манга і однойменне аніме) Аріни Танемура — героїня Марон Кусакабе, реінкарнація Жанни, звертеється до неї з проханням про силу, котрою бореться з демонами.
  • Шаман Кінг (аніме і манга) Хіроюкі Такеї — Залізна діва Жанна (яп. アイアン・メイデン・ジャンヌ, «Iron Maiden Jeanne»).
  • Shingeki no Bahamut: Genesis (аніме) — Жанна Д'Арк обрана богами очільниця святих лицарів, несе Спис архангела Михаїла.
  • Hetalia — Жанна д'Арк багаторазово фігурує в спогадах Франції.
  • «Блукачі» (аніме і манга) Хірано Коти — значна антагоністка, що після страти потрапила в магічний світ, маніпулює вогнем і зненавиілла людство.
  • Ashita no Nadja — Надя і її друзі шкають скарб Жанни д'Арк, яким виявляється зерня, посаджене Надею, що виросло в ціле поле квітів.
  • У серії Fate (Fate/Apocrypha) Жанна Д'Арк — героїчна душа унікального класу «Рулер» (захисниця інтересів Грааля), а також своя протилежність «Альтер Жанна», породжена бажанням Жиля Де Ре до Граалю, котра використовує вогонь для атак.
  • У фіналі аніме Дівчинка-чарівниця Мадока Магіка головна героїня, перетворена у втілення надії, рятує Жанну д'Арк від вогнища[18].
  • У картковій грі і аніме Yu-Gi-Oh! є карта «Свята Жанна». В 107 серії аніме персонажі борють нею останнього монстра.
  • Nobunaga the Fool (аніме) — Жанна Кагуя Д'Арк з Леонардо да Вінчі прибуває на Східну Планету з метою знайти Короля-Рятівника і стає пажем Оди Нобунагі.
  • У сьомому повнометражному анімаційному фільмі Digimon є дівчина-ангел «Д'Аркмон», що б'ється мечем.

Ігри[ред. | ред. код]

  • Багатожанрова Wars & Warriors: Joan of Arc Тревора Чана — сюжет приблизний до історичних подій 29 квітня — 17 липня 1429 (як і в Age of Empires II), гра закінчується походом в Реймс. В фінальному ролику оповідається, що після супроводу короля Жанна повернулась додому, до сільського життя.
  • Тактична ролівка Jeanne d'Arc (PSP), присвячена життю д'Арк, вільно переказує біографію в фантастичному антуражі: на боці англійців борються демони, а Жанна зобов'язана силами магічному браслету.
  • У стратегії Age of Empires II: The Age Of Kings є кампания, присвячена Жанні д'Арк: в 6 місіях розглянуті етапи шляху в Шинон, осада Орлеану, похід на Божансі, похід в бік Реймсу для коронації. В першій місії Жанна є простою селянкою, з 2 по 5 — героїня-вершниця, дія останньої розгортається після смерті д'Арк.
  • У глобальній стратегічній грі Civilization 3 д'Арк — лідерка французької фракції.
  • У ролівці Lionheart: Legacy of the Crusader привид Жанни постає супутником (NPC) на гравецькому шляху. Вона — найсильніша компаньонка гри.
  • У всесвіті ігр Assassin's Creed сказано, що д'Арк володіла Мечем Едему, з допомогою якого перемагала.
  • В історії ігрового всесвіту Warhammer 40,000 згадуєється Свята Саббат, пастушка з планети Хагія, що отримала одкровення Імператора і очолила Хрестовий похід, завоювавши більше сотні зоряних систем за кілька років.
  • У рольовій грі Dragon Age: Origins часто згадується вигадана свята діва Андраста, історія котрої явно відсилає до Жанни д'Арк.

Див. також[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]

  1. Її ім'я писалося по-різному аж до середини XIX ст. [Перну Р., Клэн М.-В. Жанна д'Арк. С. 220—221]. Сама вона писала його як Jehanne (див. www.stjoan-center.com/Album/, частини 47 і 49; про це ж повідомляється у Перну і Клен).
  2. Condemnation trial, p. 37.[1] . Retrieved 23 March 2006.
  3. Pernoud and Clin, p. 221.
  4. Condemnation trial, pp. 58-59.[2] . Retrieved 23 March 2006.
  5. ЖАННА Д'АРК 1412—1431
  6. Странные друзья Жанны д'Арк
  7. Свідчення Жана де Меца на повторному процесі. [3] . Отримано 12 лютого 2006.
  8. Oliphant, ch. 2.[4] . Retrieved 12 February 2006.
  9. а б Richey, p. 4.
  10. Richey, «Joan of Arc: A Military Appreciation».[5] . Retrieved 12 February 2006.
  11. а б Vale, M.G.A., 'Charles VII', 1974, p. 55.
  12. Vale, M.G.A., 'Charles VII', 1974, p. 56.
  13. Perroy, p. 283.
  14. Pernoud and Clin, p. 230.
  15. DeVries, pp. 74-83
  16. Ревні католики вважають це доказом її божої місії. У Шіноні й Пуатльє вона оголосила, що в Орлеані справою покаже свою правоту. Завдяки зняттю облоги вона здобула підтримку визначних церковних сановників, таких як архієпископ Ембрюнський та теолог Жан Герсон, які одразу ж після подій під Орлеаном написали відгуки в її підтримку.
  17. DeVries, pp. 96-97.
  18. Nullification trial testimony of Jean, Duke of Alençon.[6] . Retrieved 12 February 2006.
  19. DeVries, pp. 114—115.
  20. DeVries, pp. 122—126.
  21. Lucie-Smith, pp. 156—160.
  22. DeVries, p. 134.
  23. Діапазон думок широкий — від м'якого натяку на інтриги до звинувачень. Безпристрасний аналіз можна прочитати у Gower, ch. 4.[7] (Accessed 12 February 2006). Інші приклади Pernoud and Clin, pp. 78-80; DeVries, p. 135; and Oliphant, ch. 6.[8] . Retrieved 12 February 2006.
  24. а б Geiger,Barbara (April 2008). A Friend to Compiegne. Calliope Magazine 18 (8): 32–34. 
  25. DeVries, pp. 161—170.
  26. «Joan of Arc, Saint». Encyclopædia Britannica. 2007. Encyclopædia Britannica Online Library Edition. 12 September 2007 <http://www.library.eb.com.ezproxy.ae.talonline.ca/eb/article-27055[недоступне посилання з квітень 2019]>.
  27. а б в г д е ж Declan Butler. Joan of Arc's relics exposed as forgery «Nature», 446 (5 April 2007)
  28. Judges' investigations 9 January — 26 March, ordinary trial 26 March — 24 May, recantation 24 May, relapse trial 28-29 May.
  29. Вирок повторного процесу пізніше підтвердив, що Кошон не мав права проводити процес. Дивіться Joan of Arc: Her Story Режіни Перну та Марі-Веронік Клен, стр. 108. Віце-інквізитор Франції з самого початку заперечував проти процесу з огляду на відсутність юрисдикції.
  30. Pernoud and Clin, p. 130.
  31. Свідчення отця Байї на повторному процесі: [9] . Отримано 12 February 2006.
  32. Taylor, Craig, Joan of Arc: La Pucelle p. 137.
  33. Condemnation trial, p. 52.[10] . Retrieved 12 February 2006.
  34. Pernoud and Clin, p. 112.
  35. Condemnation trial, pp. 314—316.[11] . Retrieved 12 February 2006.
  36. Condemnation trial, pp. 342—343.[12] (Accessed 12 February 2006)
  37. Эта статуя охраняется государством как исторический монумент с 30 октября 2002
  38. Дивіться Pernoud, p. 220, де цитується апеляційне свідчення брата Мартена Ладвеню та брата Ізамбара де ла П'єра.
  39. Свідчення Жана Массьє на повторному процесі [13] . Отримано 12 February 2006.
  40. Свідчення на реабілітаційному процесі Ґійома де Маншона. [14] Архівовано 16 липня 2011 у Wayback Machine. . Retrieved 12 February 2006.
  41. За словами фахівця з середньовічного одягу Адрієна Армана вона носила дві пари штанів, пристібнутих до жилета 20 застібками. Верхні штани були зроблені з шведської шкіри. «Jeanne d'Arc, son costume, son armure.»[15](фр.) . Retrieved 23 March 2006.
  42. Condemnation trial, p. 78.[16] (Accessed 12 February 2006). На повторному процесі професор теології із Пуатьє Сеген де Сеген не згадував питання чоловічого вбрання, але щиросердно свідчив про її набожність [17]. Retrieved 12 February 2006.
  43. Fraioli, «Joan of Arc: The Early Debate», p. 131.
  44. Pernoud, p. 233.
  45. Жанна д "Арк шість легенд навколо великого імені
  46. Жанна Д'Арк: очима медиків, Церкви та істориків
  47. О тех, кто был влюблен в Жанну д'Арк
  48. Краткая биография Жанны д'Арк на основе книг и исторических документов
  49. а б Lettres de Jeanne d'Arc. www.editionsfradet.com. Процитовано 2019-06-11. 
  50. Перну Р., Клэн М.-В. Жанна д'Арк. — М., 1992. — С. 249.
  51. Сабов А. Жанна д'Арк и Европа // Новый мир : журнал. — 1980. — № 9.

Джерела[ред. | ред. код]

Донині дійшло чимало офіційних і приватних документів XV століття, що стосуються життя та діяльності Жанни д'Арк.

Наукова література
Художня література

Про облогу Парижа:

  • Лист «анжуйських дворян» до королеви Іоланди Арагонської — про коронацію і початок підготовки наступу;
  • Листи Бедфорда того ж періоду і його виклик королю Карлу.
  • Листи Жанни д'Арк жителям Реймса, герцогу Бургундському.
  • Жюль Кішра, фундаментальна праця «Інквізиційній і виправдний процес Жанни д'Арк» (том 4)[2].
  • Записи Антоніо Морозіні — щодо подій, думок і чуток в міському і військовому середовищі.
  • «Хроніка Діви», приписувана Гійому Кузіно, «Щоденник Орлеанської облоги і подорожі в Реймс» — про здачу Пікардії та Іль-де-Франса.
  • Свідчення Орлеанського бастарда на Реабілітації — про події, що передували облозі, бажання і надії Жанни у той період[3].
  • Про небитви військ Бедфорда і Карла Французького відомо з «Хроніки» Персеваля де Каньї (фр. Perseval de Cagny), метр д'отеля герцога Алансонського[4], а також з Хроніки герольда Беррі, що спостерігав за подіями з англійської табору в Нотр-Дам-де-Віктуар.
  • Про англо-бургундські перемовини зберіг відомості хронікер Філіпа Доброго Ангерран де Монстреле.
  • «Щоденник паризького городянина» розповідає про настрої городян та обстановку міста. В подробицях про невдалий штурм, відомості частково підтверджують і доповнюють Клеман де Фокамберг (фр. Clément de Fauquembergue), що описав паніку в місті і «пораженців», які кричали про здачу з церковних папертей, і Персеваль де Каньї[5][6].

Про Битву при Комп'єні:

  • DeVries, Kelly (1999). Joan of Arc: A Military Leader. Stroud, Gloucestershire: Sutton Publishing. ISBN 0-7509-1805-5. OCLC 42957383.
  • Pernoud, Régine; Marie-Véronique Clin (1999). Joan of Arc: Her Story. New York: St. Martin's Press. ISBN 978-0-312-21442-5. OCLC 39890535.