Жан-Поль Пенен
| Жан-Поль Пенен | |
|---|---|
| фр. Jean-Paul Penin | |
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 31 грудня 1949[1] (74 роки) |
| Місце народження | Сен-Дізьє |
| Роки активності | 1972 — тепер. час |
| Громадянство | Франція |
| Професії | диригент |
| Освіта | Консерваторія Сан-Франциско і Паризька вища національна консерваторія музики й танцю |
| Жанри | класична музика |
| jeanpaulpenin.com | |
 Файли у Вікісховищі | |
Жан-Поль Пенен (фр. Jean-Paul Penin; нар. 31 грудня 1949, Сен-Дізьє) — французький диригент.
Біографія[ред. | ред. код]
Жан-Поль Пенен здобув освіту як біофізик, захистивши дисертацію в Страсбурзькому університеті (1974), після чого вирішив повністю присвятити себе музиці. У тому ж університеті він отримав маґістерський ступінь з музикознавства (1978), одночасно закінчивши Страсбурзьку консерваторію за класами контрабасу та камерного ансамблю. Крім того, Пенен вивчав історію музики в Паризькій консерваторії в Іва Жерара, потім навчався в Консерваторії Сан-Франциско, у тому числі у Джона Куліджа Адамса як фулбрайтовський стипендіат[2].
У 1980—1981 рр. Пенен був асистентом Алена Ломбара у Страсбурзькому філармонічному оркестрі, потім у 1982—1984 роках асистентом Лоріна Маазеля у Віденській державній опері. У 1990—1994 рр. головний запрошений диригент Краківського філармонічного оркестру.
Найважливіші виступи[ред. | ред. код]
З ім'ям Пенена пов'язана одна значна прем'єра: перше у Франції виконання «Урочистої меси» Гектора Берліоза — юнацького (1824) твору знаменитого композитора, який вважався втраченим і знайденим 1991 року ; Пенен виконав її з оркестром і хором Краківської філармонії 7 жовтня 1993 року в Базиліці Святої Марії Магдалини у Везлі, через 4 дні після світової прем'єри (у Бремені під керуванням Джона Еліота Гардінера). Зроблений у Везлі концертний запис вважається першим, оскільки Гардінер записав своє виконання вже на наступному концерті, 12 жовтня в Лондоні[3]. Зустрічаються в деяких джерелах повідомлення про те, що Пенен диригував у Нідерландах світовою прем'єрою Другого концерту для фортеп'яно з оркестром Олів'є Мессіана, не відповідає дійсності: Месіан не має твору з такою назвою; мабуть, це неточні відлуння повідомлення про нідерландську прем'єру месіанівського «Міста у висоті» (фр. La ville d’en-haut (для фортеп'яно і оркестру), що дійсно відбулася 1990 року під керуванням Пенена[4], проте світова прем'єра цього твору відбулася роком раніше в Нью-Йорку під керуванням П'єра Булеза[5].
Записи[ред. | ред. код]
Серед записів Пенена найбільшою популярністю користуються опери, у тому числі моцартівські «Так чинять всі» та «Дон Жуан», проте насамперед — рідко виконувані та записувані: «Фернан Кортес» Гаспаре Спонтіні, «Едіп у Колоні» Антоніо Саккіні (опера, написана) на замовлення Людовіка XVI для відкриття нового оперного театру у Версалі), «Гвендоліна» Еммануеля Шабріє, а також «Вільний стрілець» Вебера в редакції Берліоза, з дванадцятьма берліозівськими додатковими речитативами.
Твори[ред. | ред. код]
Пенену належить книга «Барочники, або Музична точність» (фр. Les Baroqueux ou le Musicalement Correct; 2000) — розлогий памфлет проти історичного виконання та його прихильників; скорочений виклад позиції Пенена містить лекція «Музикант перед вибором: Музеографія чи присвоєння?» (фр. L’interprète face à la partition. Muséographie ou appropriation?), у якій Пенен резюмує свою позицію словами: «Музиканти що неспроможні прийняти емоційного спотворення, отже — фальсифікації твору, які нав'язуються ідеологією барочників. <…> Наполягати на віці шедевра — значить позбавляти слухача основної свободи вирушати під час концерту на той час і місце, яке йому подобається»[6].
Пенен написав також оркестрову сюїту «Паризькі ночі» (фр. Nuits Parisiennes; 2004), за якою пізніше було поставлено балет.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Une communauté active [Архівовано 17 листопада 2008 у Wayback Machine.] // Fulbright-France Quarterly Nesletter. — Numero 2. Hiver 2001—2002.(фр.)
- ↑ La Messe Solennelle [Архівовано 13 січня 2010 у Wayback Machine.] // Berlioz — 2003.
- ↑ Olivier Messiaen voegt nawoord~ toe aan zijn imposante oeuvre // Volkskrant, 12 ноября 1990.(нід.)
- ↑ Robert Fallon. Various Messiaen Editions // Notes. — Volume 60, Number 3, March 2004. — Pp. 795—801.
- ↑ фр. Les musiciens ne peuvent accepter le processus de détournement émotionnel, donc de falsification de l’œuvre, que leur impose l’idéologie baroqueuse. <...> Insister sur l’âge du chef-d’œuvre, est priver l’auditeur de sa liberté fondamentale de voyager, pendant le concert, aux lieux et temps qu’il lui plaira. Le théoricien impose, l'artiste propose.
Посилання[ред. | ред. код]
- Les Baroqueux ou le Musicalement Correct [Архівовано 15 вересня 2020 у Wayback Machine.], Editions Gründ, Paris, 2000.
- L'Interprète face à la partition. [Архівовано 20 липня 2011 у Wayback Machine.] Muséographie ou appropriation ? [Архівовано 20 липня 2011 у Wayback Machine.] Prague National Music Academy 2000
|
