Жан-П'єр Жене

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жан-П'єр Жене
Jean-Pierre Jeunet
Emilie Dequenne and Jean-Pierre Jeunet at the 2009 Deauville American Film Festival-01.jpg

Емілі Декен та Жан-П'єр Жене (2009)
Ім'я при народженні Жан-П'єр Жене
Дата народження 3 вересня 1953(1953-09-03) (64 роки)
Місце народження Роанн, Франція
Громадянство Франція Франція
Професія кінорежисер, сценарист
Кар'єра 1978—нині
Нагороди
Кавалер ордена Почесного легіону
Орден Мистецтв та літератури
«Найкращий режисер» (Європейська кіноакадемія, 2001)
IMDb ID 0000466
jpjeunetlesite.online.fr
Commons-logo.svg Жан-П'єр Жене у Вікісховищі

Жан-П'єр Жене́ (фр. Jean-Pierre Jeunet, *3 вересня 1953, Роанн, Франція) — французький кінорежисер і сценарист. Його фільми — це сповнені символіки та підвищеної чутливості фантазії, що характеризуються деталізованими, глибоко продуманими сценами та сюжетами. За жанром — суміш комедії, драми та мелодрами, іноді трилеру.

Життя[ред.ред. код]

Жан-П'єр Жене народився 3 вересня 1953 у місті Роанні (Франція, департамент Луара).

Жене придбав свою першу камеру у сімнадцятирічному віці і знімав короткометражні фільми, навчаючись анімації у «Сінематіон Студіос». Режисерської освіти не отримав.

Наприкінці 1970-х Жене потоваришував з Марком Каро, дизайнером та художником коміксів, котрий надовго став його співрежисером.

У 1995 році був членом журі Венеційського кінофестивалю.

Одружений з Лізою Салліван.

Творчість[ред.ред. код]

Спільно з Марком Каро Жене створив кілька анімаційних фільмів, що отримували різні нагороди (Втеча, 1978; Манеж, 1980). Його першим неанімаційним фільмом став «Бункер останньої черги» (Le bunker de la dernière rafale, 1981) — короткометражка про зростаючу параною серед солдатів у похмурому футуристичному світі, суміш наукової фантастики і героїчного фентезі. Згодом він зняв ще дві короткометражки (Немає спокою для Біллі Бракко, 1984; Нісенітниці, 1989). Усі ці фільми отримували багато європейських кінонагород. Жене також знімав телевізійні реклами та відеокліпи.

Першим значним фільмом Жене і Каро стала повнометражна картина «Делікатеси» (Delacatessen, 1991). Це чорна комедія, дія якої відбувається в охопленому голодом пост-апокаліптичному світі. Люди, що винаймають квартири над магазином делікатесів, змушені розплачуватись з м'ясником і одночасно власником квартир собою.

Наступною картиною стало «Місто загублених дітей» (Le cite des enfants perdus, 1995) — похмурий, багаторівневий фентезійний фільм, зі складним переплетеним сюжетом про лікаря, який викрадає дітей, щоб відібрати у них їхні сни. Жене і Каро працювали над фільмом понад 10 років.

Успіх «Міста загублених дітей» призвів до запрошення Жене на режисерство у цикл «Чужий», де він зняв «Чужий 4: Воскресіння» (Alien: Resurrection, 1997). Хоча у титрах вказано лише Жене, але Марк Каро також брав участь у зйомках, працюючи над художнім дизайном. Цей фільм прохолодно зустріли критики, проте він став комерційно успішним.

Після «Чужого» Жене повернувся працювати у Францію. Робота в Голівуді дала йому можливість зняти його наступний проект — фільм «Амелі» (Amélie) за участю Одрі Тоту та Матьє Кассовіца. «Амелі» легший і більш романтичний фільм за попередні, вірогідно через мінімальну участь у його створенні Марка Каро. Це історія про дівчину, що захоплюється творенням хороших справ і послуг людям, але не може знайти свого власного кохання. Картина здобула значний комерційний успіх й одночасно визнання критиків, була висунута у кількох номінаціях «Оскара». За цей фільм Жан-П'єр Жене отримав нагороду європейської кіноакадемії як «найкращий режисер».

У 2004 році вийшов фільм «Тривалі заручини» (A Very Long Engagement) — екранізація роману Себастьяна Жапрізо, дія якого розгортається після Першої світової війни, протягом якого жінка (яку грає Одрі Тоту) шукає свого зниклого нареченого.

У 2005 році було анонсовано, що Жене погодився бути режисером екранізації роману Яна Мартела «Життя Пі» для студії «Твентіс Сенчурі Фокс» (20th Century Fox).

Стиль[ред.ред. код]

Фільми Жене вирізняються їхньої кольоровою гамою, де переважають тони сепії, а також насичені червоний, жовтий, синій та зелений кольори. Це створює чуттєву та по-своєрідному фантастичну атмосферу.

Для своїх фільмів Жене підбирає акторів з незвичними обличчями та часто використовує ширококутові лінзи для викривлення людських рис і поз. Дуже часто використовується ретельно продуманий рух камери (крану).

У всіх фільмах грає Домінік Піньйон. У фільмах часто грають Жан-Клод Дрейфус, Одрі Тоту, Руфус, Серж Мерлін.

Персонажі Жене переважно сироти або напівсироти. Сюжети часто про любов між двома незвичними і самотніми людьми (Амелі і Ніно, Матільда і Манех, Луазон і Жулі).

Завершальні титри фільмів завжди містять фотографії усіх акторів, що грали у картині.

Цікаві деталі[ред.ред. код]

Жан-П'єр Жене відхилив пропозицію знімати фільм «Гаррі Поттер і Орден Фенікса» (2007).

Фільмографія[ред.ред. код]

Повнометражні фільми[ред.ред. код]

Короткометражні фільми[ред.ред. код]

Рекламні ролики[ред.ред. код]

  • 1993 — Безкоштовний дзвінок / Freecall (для англійської телекомунікаційної компанії)
  • 1999 — Кліотерапія / Cliothérapie (для Рено Кліо)

Відеокліпи[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]