Жан Етьєн Ліотар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жан Етьєн Ліотар
фр. Jean-Étienne Liotard
Jean-Etienne Liotard 01.jpg
Дата народження 22 грудня 1702(1702-12-22)[1][2][3]
Місце народження Женева, Швейцарія[1][3]
Дата смерті 12 червня 1789(1789-06-12)[1][2][3] (86 років)
Місце смерті Женева, Швейцарія[1][3]
Громадянство Швейцарія Швейцарія
Твори Q17319951?, Q17319955? і Шоколадниця
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Жан Етьєн Ліотар (фр. Jean-Étienne Liotard, 1702, Женева — 1789, там само) — швейцарський художник.

1725 року Ліотар приїхав до Парижа на навчання, де знайшов свого покровителя — Пюїзьє, який повіз його до Неаполю.

1736 року Ліотар переїхав у Рим, де написав безліч портретів пастеллю, у тому числі портрети папи Клемента ХІІ і декількох кардиналів, які принесли йому популярність.

Любитель пригод, Ліотар відправився до Константинополя, де засвоїв місцеві звичаї, одягся турком, що в той час вважалося великою ексцентричністю, і в цьому вигляді з'явився у Відень, де імператор Франц І прийняв його дуже милостиво. Він отримав багато замовлень і виконав портрети Марії Терезії та багатьох членів імператорського дому і представників австрійської знаті. Тут же він виконав пастеллю портрет красуні Анни Бальдауф (Anna Baltauf), всесвітньо відомий під назвою «Шоколадниця»

У 1744 році Ліотар двічі зображує себе у східному наряді — один портрет був написаний для флорентійського зібрання портретів художників, інший знаходиться у дрезденській галереї. З Відня Ліотар прибув у Париж у той час, коли пастельний рід живопису користувався там особливою пошаною, а законодавицею мод була Маркіза де Помпадур. Вона побажала мати свій портрет роботи Ліотара і надала йому титул королівського живописця й члена академії, завдяки чому Ліотар стає модним світським портретистом. Його роботи широко експонувалися на паризьких виставках, щоправда поруч виставлялися й майстерні роботи Латура, які складали портретам Ліотара гідну конкуренцію.

Після чотирирічного перебування в Парижі Ліотар подався в Англію, а звідти у Голландію. Кінець свого життя він провів у Женеві. Крім безлічі портретів, з яких багато які були гравіровані, ним виконано кілька картин. Сам він вигравірував кілька офортів.

Головні твори[ред.ред. код]

Ж. Е. Ліотар, автопортрет (1789)

Обрані твори[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Record #118780115 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б data.bnf.fr: open data platform, платформа відкритих даних, платформа открытых данных, plateforme de données ouvertes, piattaforma di dati aperti, Opendata-Plattform, otevřená data platforma, åben-data-platform, տվյալների բաց շտեմարան, platforma za odprte podatke, plataforma de datos abierta, plataforma de dados aberta, платформа адкрытых дадзеных, платформа на отворените данни, platforma otwartych danych, ашық деректер платформасы, ачык маалыматтарды платформа, açıq data platforma, ochiq ma'lumotlar platforma, açık verilerin platformu, платформа отвореног података, platforma otvorenih podataka, platforma otvorenog podataka, platforma otvorených údajov, πλατφόρμα ανοικτών δεδομένων, platformu atklātā datu, platforma atvira duomenų, platvormi avatud andmete, avoimen datan foorumi, nyílt adatok platformja, პლატფორმა ღია მონაცემები, платформа за отворени податоци, нээлттэй мэдээллийн тавцан, platformă de date deschise, platformo de malferma datumoj — 2011.
  3. а б в г Historical Dictionary of Switzerland — 1988.

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Mariette, «Abecedario» (III), «Portraits de la Galerie de Florence» (IV);
  • Nagler, «Allg. Künstler-Lex.» (VII); «Nouvelle biographie générale» publ. par Firmin Didot (т. 3 1).