Жан Етьєн Ліотар
| Жан Етьєн Ліотар | |
|---|---|
| фр. Jean-Étienne Liotard | |
 |
|
| Дата народження | 22 грудня 1702[1][2][3] |
| Місце народження | Женева, Швейцарія[1][3] |
| Дата смерті | 12 червня 1789[1][2][3] (86 років) |
| Місце смерті | Женева, Швейцарія[1][3] |
| Громадянство |  Швейцарія |
| Твори | Q17319951?, Q17319955? і Шоколадниця |
 Медіафайли у Вікісховищі |
|
Жан Етьєн Ліотар (фр. Jean-Étienne Liotard, 1702, Женева — 1789, там само) — швейцарський художник.
1725 року Ліотар приїхав до Парижа на навчання, де знайшов свого покровителя — Пюїзьє, який повіз його до Неаполю.
1736 року Ліотар переїхав у Рим, де написав безліч портретів пастеллю, у тому числі портрети папи Клемента ХІІ і декількох кардиналів, які принесли йому популярність.
Любитель пригод, Ліотар відправився до Константинополя, де засвоїв місцеві звичаї, одягся турком, що в той час вважалося великою ексцентричністю, і в цьому вигляді з'явився у Відень, де імператор Франц І прийняв його дуже милостиво. Він отримав багато замовлень і виконав портрети Марії Терезії та багатьох членів імператорського дому і представників австрійської знаті. Тут же він виконав пастеллю портрет красуні Анни Бальдауф (Anna Baltauf), всесвітньо відомий під назвою «Шоколадниця»
У 1744 році Ліотар двічі зображує себе у східному наряді — один портрет був написаний для флорентійського зібрання портретів художників, інший знаходиться у дрезденській галереї. З Відня Ліотар прибув у Париж у той час, коли пастельний рід живопису користувався там особливою пошаною, а законодавицею мод була Маркіза де Помпадур. Вона побажала мати свій портрет роботи Ліотара і надала йому титул королівського живописця й члена академії, завдяки чому Ліотар стає модним світським портретистом. Його роботи широко експонувалися на паризьких виставках, щоправда поруч виставлялися й майстерні роботи Латура, які складали портретам Ліотара гідну конкуренцію.
Після чотирирічного перебування в Парижі Ліотар подався в Англію, а звідти у Голландію. Кінець свого життя він провів у Женеві. Крім безлічі портретів, з яких багато які були гравіровані, ним виконано кілька картин. Сам він вигравірував кілька офортів.
Головні твори[ред. • ред. код]
- «Турецька музика».
- «Шоколадниця», Дрезденська картинна галерея.
- «Сніданок у родині Лавернь», приватна збірка.
- «Мадемуазель Лавернь», Дрезден.
- Луїза д'Епіне, 1759, Женевський музей мистецтва і історії
- «Портрет імператриці Австрії Марії-Терези», Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького , Львів, Україна.
- «Турчанка зі служницею», Женева.
- «Автопортрет в одязі турка», Дрезден.
- «Портрет графа Моріца Саксонського», Дрезден.
- «Автопортрет в похилому віці», Бібліотека міста Женева.
Обрані твори[ред. • ред. код]
-
«Марта-Марі Троншен», до 1758 р.
-
«Сюзанна Навілледе», пастель на папері, 1777 р.
-
«Вільям Бентінк», 1-й граф Бентінк
-
«Річард Покок», бл. 1738 р.
-
«Амі-Жан де ла Рів», бл. 1758 р.
-
«Невідома в червоному з хутром», 1750 р.
Примітки[ред. • ред. код]
- ↑ а б в г Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118780115 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
- ↑ а б data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в г Historical Dictionary of Switzerland — 1988.
Посилання[ред. • ред. код]
|
Література[ред. • ред. код]
- Mariette, «Abecedario» (III), «Portraits de la Galerie de Florence» (IV);
- Nagler, «Allg. Künstler-Lex.» (VII); «Nouvelle biographie générale» publ. par Firmin Didot (т. 3 1).
