Жан Кальвін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жан Кальвін
фр. Jean Calvin
Jean Calvin.jpg
портрет 1550-х років
Основні відомості
Ім'я при народженні: фр. Jehan Cauvin[1]
Народження 10 липня 1509[2][3][4]
Нуайон[5]
Країна: Франція Франція
Альма-матер: Орлеанський університет, Паризький університет
Конфесія: кальвінізм
Смерть: 27 травня 1564[4] (54 роки)

Женева, Женева, Швейцарія[5]

br/>сепсис[6]
Місце поховання:
Праці й досягнення
Рід діяльності: богослов, письменник
Основні інтереси: богослів'я
Титул: пастор
Попередники: Melchior Volmar[d]
Автограф: John Calvin signature.png
Жан Кальвін у Вікісховищі?
Wikiquote-logo.svg Висловлюваня у Вікіцитатах
Реформація
95Thesen.jpg
* 95 тез
* Формула згоди
* Контрреформація

Жан Ка́львін[7] (фр. Jean Calvin; 10 липня 1509(15090710) — 27 травня 1564) — французький протестантський проповідник, засновник кальвінізму. Автор «Institutio Christianae religionis» (1536).

Біографія[ред. | ред. код]

Символ (знак) кальвіністів

Жан Кальвін народився 10 липня 1509 року в місті Нуайон у французькій провінції Пікардія. У віці 14 років навчався в Паризькому університеті гуманітарним наукам і праву. У 1525 р. батько відправив його навчатися на юриста в університет Орлеана. У 1529—1530 роках навчався в університеті міста Бурж у юриста та гуманіста Андреа Альчато, що істотно вплинуло на світогляд Жана Кальвіна. 1532 року здобув в Орлеані докторський ступінь. Результатом його інтересу до класичної філології і взагалі гуманітарних наук став коментар до трактату Сенеки «Про милосердя» (De clementia), опублікований у 1532.

1 листопада 1533 друг Кальвіна Ніколас Коп, обраний ректором Паризького університету, виголосив реформістську промову, яка була сприйнята в університеті як єретична. Ніколас Коп змушений був утікати з Парижа до швейцарського міста Базеля. Жана Кальвіна звинуватили в допомозі, тож йому теж довелось утікти з Парижа і жити у Франції під чужим ім'ям. У жовтні 1534 Кальвін покинув Францію. У січні 1535 Кальвін добрався до Базеля, приєднавшись до Ніколаса Копа.

Жан Кальвін

Опублікувавши у Базелі «Institutio Christianae religionis», Кальвін поїхав до Італії, де недовго працював секретарем феррарської герцогині Ренати (Рене), дочки короля Людовика XII.

У червні 1536 Кальвін покинув Феррару, заїжджав до Парижа, звідки відправився до Страсбурга. У зв'язку з військовими діями там, він мусив їхати через Женеву. У Женеві Кальвін зустрівся із відомим реформатором Вільгельмом (Ґійомом) Фарелем[fr] (фр. Guillaume Farel), який умовив Кальвіна поселитися в Женеві та допомагати у справах реформістської церкви. Кальвін читав лекції, 1537 р. був вибраний пастором. У 1538 році вимушений був покинути Женеву, де до влади прийшли його противники. З 1538 по 1541 служив священиком у Страсбурзі. У 1541 женевський магістрат попросив Кальвіна повернутися в місто. Кальвін приїхав до Женеви, де залишався до самої смерті. Реформаторські ідеї Кальвіна не лише набули неабиякого поширення в Швейцарії, а й незабаром стали популярні у багатьох інших країнах.

Хоча Кальвін ніколи не мав світської влади, за час його життя в Женеві поступово встановився режим, що нагадував теократичну диктатуру. Проте організація кальвіністської церкви зберегла порівняно демократичний характер.

Помер Жан Кальвін 27 травня 1564 року в Женеві від хвороби, що перебігала з гарячкою, задишкою, кровохарканням — імовірно, це був туберкульоз[8]. Наступного дня його поховано у немаркованій могилі на кладовищі королів (Cimetière des Rois). Точне розташування могили невідоме; у XIX столітті було поставлено надгробний камінь, щоб відзначити ймовірне місце його поховання[9].

Державна влада[ред. | ред. код]

Жан Кальвін владу в державі вважав божественною. Засуджуючи феодально-монархічні кола за насильства, сваволю, беззаконня, пророкував їм Божу кару.

Кальвін вважав, що церква і світська влада в певному сенсі мають бути незалежні. Але і держава — встановлення Бога. Тому світські посади повинні походити не від міської громади, а за божеською постановою. А це означає, що держава зобов'язана забезпечити дотримання волі божої, торжество істинної релігії. Таким чином, держава розуміється Кальвіном як виконавчий орган церкви. Світська влада, за Кальвіном, підпорядкована владі духовній.

Державний устрій[ред. | ред. код]

Питання про найкращий державний устрій Кальвін уважає теоретично нерозв'язним, бо, на його думку, всяка форма правління має свої плюси і свої мінуси. Держава повинна охороняти власність від обману і грабунку, забезпечувати людям доступність матеріальних благ. Однак тодішні держави не тільки не гарантували власності, а й фактично здійснювали замах на неї шляхом податків, свавіллям чиновників і т. д. Кальвін у своїх творах нападає на королів із звинуваченнями в жадібності і свавіллі. Він знаходить багато слів для характеристики податкового свавілля, називаючи його розбоєм, здирством і насильством, обурюючись тим, що королі придумують нові податки і з їхньою допомогою викрадають велику частину майна, без якого не може обійтися бідний народ. [1,с.24] На основі захисту власності Кальвін будує свої звинувачення королів у свавіллі, пихатості й егоїзмі: що могутніші государі, то важче утискують вони народ [2,с.275] Республіка загрожує стати смутою, тиранією народу: Ми знаємо, наскільки велика нестриманість народу. Тому там, де кожному надано повну свободу, повинен виникнути величезний безлад (Коментар на Євангеліє від Іоанна). Найжахливішим злом видається Кальвінові нерозсудливість і нестриманість народу: Порівняйте тирана, що здійснює всілякі жорстокості, з народом, у якого немає ні уряду, ні влади, але всі рівні, і ви побачите, що в цьому останньому випадку серед народу неминуче виникнуть набагато більш жахливі смути, ніж якби він перебував під гнітом непомірної тиранії [2,с.275]. З цієї причини Кальвін і вважає найкращим типом влади аристократичне правління або помірковану демократію: якщо порівняти за суттю три форми, розрізнення яких встановлено філософами, я буду наполегливо стверджувати, що аристократія або лад, який являє собою комбінацію аристократії і помірної демократії, незрівнянно кращий за будь-який інший устрій. Це доведено і досвідом усіх часів, і волею бога, що заснував в ізраїльтян аристократію, близьку до поміркованої демократії, коли він хотів поставити їх у кращі умови [1,с.24]

Право на боротьбу проти влади[ред. | ред. код]

Право на супротив тиранії Кальвін визнавав тільки за органами влади, церквою і представницькими установами. Лише коли вичерпано всі легальні форми спротиву, він допускав непокору і повалення тирана. Монархи — це земні боги, намісники бога [1,с.23]. Непокора їм — найбільше святотатство: влада від бога, навіть якщо король — розбійник, всі ті, хто має право меча і суспільну владу, — раби божі, навіть якщо вони тирани і розбійники. Але якщо правитель перестає бути захисником церкви і не виконує її приписів, то автоматично стає простим тираном. Кальвін прямо рекомендує: Краще плюнути в обличчя безбожному королю, ніж коритися його велінням…. Якщо люди накажуть нам що-небудь противне волі бога, це не повинно мати для нас ніякого значення, і ми не повинні звертати при цьому увагу на звання цієї особи. Повчання Кальвіна закінчується чіткими словами: Краще коритися Богу, ніж людям [1,с.27]. Однак непокора та опір — речі різні. Опиратися і мстити тиранові не можна: якщо нас жорстоко пригнічує нелюдський государ, якщо нас грабує і розоряє жадібний або марнотратний государ, якщо нас зневажає і погано захищає недбалий правитель, навіть в тому випадку, якщо нечестивий і богохульний правитель буде переслідувати нас за віру, то перш всього викличемо в пам'яті ті образи, які ми заподіяли господу, вони безсумнівно виправляються цими лихами. Це породить в нас почуття смирення і зломить наше терпіння. А потім будемо пам'ятати, що не наша справа виправляти таке зло, нам залишається тільки молити бога про допомогу, в його руці серця королів і долі королівств [1,с.23]. Тим не менш, якщо окремим людям не можна чинити опір тиранові, представникам місцевої влади це ставиться в обов'язок: Якщо існують посадові особи, встановлені для захисту народу та стримування надмірної жадібності і свавілля государів, — такі були колись ефори, поставлені проти лакедемонських царів, або народні трибуни, поставлені проти римських консулів, або демархи, поставлені проти сенату в Афінах; якщо, як у даний час, можливо, користуються цією владою в окремих державах три стани, коли вони збираються, — то я не забороняю, такій владі виступати проти непомірності і жорстокості государів згідно зі своїми посадами, і якщо вони дивляться крізь пальці на те, що государі незаконно гноблять бідний народ, я вважаю, що їх потрібно звинуватити за це потурання, яким вони злочинно змінюють свободи народу, захисниками якої вони поставлені богом [1,с.28]. І все ж ніяких заколотів, насильств і різких демонстрацій. Тільки, коли не допомагають реформи та опір на конституційній основі, можна закликати християн до відкритої непокори аж до повалення тирана. Безбожних тиранів карає промисел Божий: Кальвін проповідував набожність, доброчесність, працьовитість і покірність владі, закликав додержуватись морального закону.


Цікаві факти[ред. | ред. код]

Institutio christianae religionis, 1597

Тих мешканців Женеви, які не бажали коритися новим порядкам, позбавляли громадянських прав, виганяли з міста, навіть страчували. Всіх приголомшила доля іспанського лікаря-католика Мігеля Сервета (*1511–†1553). За виступи проти католицької церкви його переслідувала інквізиція, він сподівався знайти порятунок у Женеві. Проте Кальвіна не влаштовували погляди М. Сервета, звичка брати все під сумнів. «Женевський папа» звинуватив М.Сервета в єресі, присудив до спалення на вогнищі (за даними дослідника Алістера Мак-Грата вирок було винесено магістратом (радою) Женеви за тодішніми законами для єретиків. Кальвін дав висновок теологічним поглядам Сервета, який став підставою у звинуваченні у єресі та відповідному покаранні за це) .

Примітки[ред. | ред. код]

  1. CiNii
  2. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118518534 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  4. а б Cohen S. G. John Calvin (1509-1564) French churchman and religious reformer. // Allergy proceedings : the official journal of regional and state allergy societies.Providence: OceanSide, 1995. — Vol. 16, Iss. 5. — P. 276–278. — ISSN 1046-9354
  5. а б Кальвин Жан // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  6. https://books.google.ru/books?id=Vknr2VQSif8C&pg=PA66
  7. іноді — Іван Кальвін → Див.: Кальвін І. Інституція, або Навчання християнської релігії. Ukrainian Evangelical Alliance of North America. — Атланта-Торонто, 1986.
  8. Теодор Беза Життя Жана Кальвіна (англ.)
  9. ossel, Patrice (1994), Une visite du cimetière de Plainpalais, Les Iles futures; Palfi, Véronique (2003), Le Cimetière des Rois, De l'hôpital des pestiférés au cimetière de Plainpalais, Cinq siècle d'histoire, étude historique pour la Conservation architecturale de la Ville de Genève (фр.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Капелюш Ф. Религия раннего капитализма. — М., 1931. (рос.)
  • Поршнев Б. Ф. Кальвин и кальвинизм //Вопросы истории религии и атеизма. — М., 1958. (рос.)
  • Демиденко Г. Г. Історія вчень про право і державу. Навчальний посібник. — Харків: Консум, 2004. — 432 c.
  • Кальвін] І. Інституція або Навчання християнської релігії. Ukrainian Evangelical Alliance of North America. — Атланта-Торонто, 1986.

Література[ред. | ред. код]

  • Н. Кочан. Кальвін Жан// Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.309 ISBN 978-966-611-818-2
  • Кальвін, Жан // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.

Посилання[ред. | ред. код]