Жан Полан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жан Полан
Jean Paulhan
Portrait de Jean Paulhan en 1938.jpg
Жан Полан (світлина 1938 року)
Псевдо Jean Guérin і Maast
Народився 2 грудня 1884(1884-12-02)
Нім
Помер 9 жовтня 1968(1968-10-09) (83 роки)
Нейї-сюр-Сен
Поховання Паризький цвинтар Баньє[d]
Громадянство Франція Франція
Діяльність письменник, видавець
Мова творів французька
Роки активності 1920–1968
Членство Французька академія
Батько Frédéric Paulhan[d]
Діти Claire Paulhan[d]
Премії Велика літературна премія Французької академії (1945)

Жан Полан у Вікісховищі?
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Жан Пола́н (фр. Jean Paulhan, 2 грудня 1884, Нім — 9 жовтня 1968, Нейї-сюр-Сен) — французький письменник, есеїст, видавець. Член Французької Академії з 1963 року.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в родині французького філософа Фредеріка Полана. Після навчання в Сорбонні Жан Полан протягом 19071910 років викладав літературу та гімнастику в ліцеї міста Антананаріво (Мадагаскар). Повернувшись до Франції, навчався в Школі східних мов у Парижі, де опановував малагасійську мову. 1913 року опублікував у видавництві східної літератури «Librairie orientaliste Paul Geuthner» збірку власних перекладів народної малагасійської поезії, чим привернув увагу до себе багатьох письменників, зокрема Гійома Аполлінера. Брав участь у Першої світової війни як сержант 9-го полку зуавів, у грудні 1914 року був поранений. Після війни зблизився з сюрреалістами. Сприяв літературній кар'єрі поета Франсіса Понжа, батьків якого він тоді часто відвідував. 1920 року став секретарем редакції часопису «La Nouvelle Revue française», а потім у 19251940 та 19461968 роках був головним редактором цього авторитетного видання.

Під час Другої світової війни Полан був у підпіллі. Після війни відстоював зекрема літературну творчість письменників-колабораціоністів, публікував твори Селіна.

У січні 1955 року Жан Полан разом з поетесою Едіт Буассона та поетом Анрі Мішо експериментував з мескаліном. Вживання галюциногенного наркотику стало предметом публікацій всіх трьох письменників; Полан написав Rapport sur une expérience (опубліковано в повному зібранні творів), Едіт Буассоне видала книжку Mescaline (La NRF, 1955), а Анрі Мішо опублікував збірку вражень «Жалюгідне диво» (Éditions du Rocher, 1956)[2]

Творчість[ред. | ред. код]

Писав прозу, але насамперед відомий своїми есе про літературу та мову «Квіти Тарба, або Терор в літературі» (1941), «Ключ до поезії» (1944), есе про мистецтво та друзів-художників (Брака та ін). Великий інтерес становить його широке листування з більшістю видатних письменників Франції XX століття, більша частина якого досі залишається неопублікованою.

Твори[ред. | ред. код]

  • 1912 Les Hain-Tenys Merinas.
  • 1917 Le guerrier appliqué.
  • 1921 Jacob Cow le Pirate, ou Si les mots sont des signes.
  • 1921 Le pont traversé.
  • 1925 Expérience du proverbe.
  • 1927 La guérison sévère.
  • 1929 Sur un défaut de la pensée critique.
  • 1930 Les Hain-Tenys, poésie obscure.
  • 1930 Entretiens sur des faits-divers.
  • 1940 L'Aveuglette.
  • 1941 Les fleurs de Tarbes ou La terreur dans les Lettres.
  • 1943 Jacques Decour.
  • 1943 Aytre qui perd l'habitude.
  • 1944 Clef de la poésie, qui permet de distinguer le vrai du faux en toute observation, ou Doctrine touchant la rime, le rythme, le vers, le poète et la poésie.
  • 1945 F.F. ou Le Critique.
  • 1946 Sept causes célèbres.
  • 1946 La Métromanie, ou Les dessous de la capitale.
  • 1946 Braque le Patron.
  • 1947 Lettre aux membres du C.N.E.
  • 1947 Sept nouvelles causes célèbres.
  • 1947 Guide d'un petit voyage en Suisse
  • 1947 Dernière lettre.
  • 1948 Le berger d’Écosse.
  • 1948 De la paille et du grain.
  • 1949 Fautrier l'Enragé.
  • 1949 Petit-Livre-à-déchirer.
  • 1950 Trois causes célèbres.
  • 1950 Les causes célèbres
  • 1950 Lettre au médecin.
  • 1951 Les Gardiens.
  • 1951 Le Marquis de Sade et sa complice ou Les revanches de la Pudeur.
  • 1951 Petite préface à toute critique.
  • 1952 Lettre aux directeurs de la Résistance.
  • 1953 La preuve par l'étymologie.
  • 1955 Les paroles transparentes. З літографіями Жоржа Брака
  • 1958 Le Clair et l'Obscur.
  • 1958 G. Braque
  • 1958 De mauvais sujets. З ілюстраціями Марка Шагала
  • 1959 Karskaya. есе
  • 1961 Lettres
  • 1962 L'art informel
  • 1966 Progrès en amour assez lents
  • 1986 Choix de lettres I, 1917–1936. La littérature est une fête
  • 1990 La vie est pleine de choses redoutables (посмертно)

Листування[ред. | ред. код]

  • 226 lettres de Jean Paulhan, Contribution à l'étude du mouvement littéraire en France 1963–1967
  • Choix de lettres I, 1917–1936, La littérature est une fête (1986)
  • Choix de lettres II, 1937–1945, Traité des jours sombres (1992)
  • Choix de lettres III, 1946–1968, Le Don des langues (1996)
  • Catherine Pozzi & Jean Paulhan, Correspondance 1926–1934, Éditions Claire Paulhan, 1999.
  • Michel Leiris & Jean Paulhan, Correspondance 1926–1962, Éditions Claire Paulhan, 2000.
  • François Mauriac & Jean Paulhan, Correspondance 1925–1967, Éditions Claire Paulhan, 2001.
  • Paul Eluard & Jean Paulhan, Correspondance 1919–1944, Éditions Claire Paulhan, 2003.
  • Lettres de Madagascar, 1907–1910, éditions Claire Paulhan (2007)
  • Correspondance Jean Paulhan-Roger Caillois, annotée par Odile Felgine et Claude Pérez, Gallimard, Paris, 1991
  • Correspondance avec André Pieyre de Mandiargues, Gallimard (2009)
  • Correspondance avec Paul Éluard, 1919–1944, édition établie par Odile Felgine et Claude Pérez, édit. Claire Paulhan, Paris, 2003
  • Correspondance avec Valery Larbaud. 1920–1957, édition établie et annotée par Jean-Philippe Segonds, Paris, Gallimard, (2010).
  • Correspondance avec Armand M Petitjean. 1934–1968, Gallimard (2011)
  • Correspondance avec Georges Perros, 1951–1957, Calligrammes (1987)
  • Jean Paulhan & Georges Perros, Correspondance 1953–1967, Éditions Claire Paulhan, 2009.
  • Jean Paulhan, Armand Petitjean, Correspondance 1934–1968, Gallimard, 2011.
  • Marc Bernard & Jean Paulhan, Correspondance 1928–1968, Éditions Claire Paulhan, 2013.
  • Jean-Richard Bloch & Jean Paulhan, Correspondance 1926–1940, Éditions Claire Paulhan, 2014.

Повне зібрання творів[ред. | ред. код]

  • Œuvres complètes. Hg. Bernard Baillaud. Gallimard, Paris 2006-.

Визнання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Edith Boissonnas, Henri Michaux, Jean Paulhan, Mescaline 55, éd. Muriel Pic avec la participation de Simon Miaz, Paris, Éditions Claire Paulhan, 2014. У цьому виданні представлено свідчення всіх трох учасників експериментів з мескаліном, а також подано вибране листування між ними.

Посилання[ред. | ред. код]