Жан д'Ормессон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жан д'Ормессон
фр. Jean Bruno Wladimir François-de-Paule Le Fèvre d'Ormesson (часом скорочено - Jean d'O)
Salon du livre de Paris 2011 - Jean d'Ormesson - 003.jpg
Жан д'Ормессон під час Паризького книжкового салону (2011)
Прізвисько Jean d'O
Народився 16 червня 1925(1925-06-16)
Париж
Помер 5 грудня 2017(2017-12-05) (92 роки)
Нейї-сюр-Сен
·гострий інфаркт міокарда
Поховання
Громадянство Франція Франція
Національність француз
Діяльність письменник
Alma mater Ліцей Генріха IV (1944), Вища нормальна школа і Cours Hattemer[d]
Мова творів французька
Жанр проза, есе
Magnum opus Q3209416?
Членство Французька академія, Бразильська академія літератури[d] і Comité des intellectuels pour l'Europe des libertés[d]
Конфесія Римо-католицька церква
Рід Lefèvre d'Ormesson family[d]
Батько André d'Ormesson[d]
Мати Marie Anisson du Perron[d]
Брати, сестри Henry d'Ormesson[d]
У шлюбі з Françoise Béghin[d]
Діти Héloïse d'Ormesson[d]
Нагороди
Великий Хрест ордена Почесного легіону
Орден Академічних пальм
Орден Мистецтв та літератури
Командор ордена Південного Хреста
Велика премія Французької академії за роман
Велика премія Жана Жионо

CMNS: Жан д'Ормессон на Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Жан д'Ормессон (фр. Jean d'Ormesson; 16 червня 1925, Париж, Франція — 5 грудня 2017, Нейї-сюр-Сен) — французький письменник. Член Французької академії.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в Парижі в заможній родині. Його батьком був Андре Лефевр (1877—1957), маркіз д'Ормессон, французький посол в Бухаресті та Ріо-де-Жанейро. Мати — Марія Аніссон дю Перрон (пом. 1975) — походила з консервативної (в минулому роялістської) родини Ле Пелетьє з Сен-Фарго. Родина Пелетьє до Французької революції традиційно висувала свого пердставника на посаду голови парламенту. Жан д'Ормессон часто проводив свої канікули в родинному замку в Сен-Фарго, зображеному в його романі «На радість Богу» Au Plaisir de Dieu).[2] З 1925 по 1933 рік д'Ормессон провів у Баварії та зокрема певний час у Мюнхені, після чого, за власним зізнанням, краще розмовляв німецькою, ніж французькою.[3] Разом з батьком був також у Бухаресті та Ріо. З 1939 року вступив до Вищої нормальної школи, де вивчав літературу, історію та філософію.

Свою кар'єру Жан д'Ормессон почав з журналістики. З 1950 року він публікував свої матеріали в Paris Match, згодом також журналах «Ель», «Марі Клер», «Нувель ревю франсез». З 1952 року він став заступником головного редактора, а з 1971 року головним редактором інтелектуального часопису «Діогенес», заснованого Роже Каюа. З 1974 до 1979 року працював директором газети Le Figaro. Багато виступав на телебаченні.

Жан д'Ормессон обіймав посаду Генерального секретаря Міжнародної ради з філософії та гуманітарних наук ЮНЕСКО.

18 жовтня 1973 року обраний членом Французької академії. По смерті Клода Леві Стросса 30 жовтня 2009 року став дуаєном академії.

Творчість[ред. | ред. код]

Романи д'Ормессона є частково або повністю автобіографічними. У романі «Насолода Божої насолоди» він з м'якою іронією розповідає історію своєї знаменитої аристократичної родини, описує багатовікові сімейні традиції, уявлення про честь та любові, зіткнень з новою реальністю.

Твори[ред. | ред. код]

  • L'Amour est un plaisir, Juillard 1956 (роман)
  • Du côté de chez Jean, Juillard 1959 (есе)
  • Un amour pour rien, Juillard 1960 (роман)
  • Au revoir et merci, Juillard 1966 (есе)
  • Les Illusions de la mer, Juillard 1968 (роман)
  • La Gloire de l'Empire, Gallimard 1971 (роман)
  • Au plaisir de Dieu, Gallimard 1974 (роман)
  • Le Vagabond qui passe sous une ombrelle trouée, Gallimard 1978 (есе)
  • Dieu, sa vie, son œuvre, Gallimard, 1981 (роман)
  • Mon dernier rêve sera pour vous, Editions J.C. Lattès 1982 (Біографія Шатобріана)
  • Jean qui grogne et Jean qui rit, Editions J.C. Lattès 1984 (хроніки)
  • Le Vent du soir, Editions J.C. Lattès 1985 (роман, відзначений італійською премією Prix Vallombrosa)
  • Tous les hommes en sont fous, Editions J.C. Lattès 1986 (роман)
  • Le Bonheur à San Miniato, Editions J.C. Lattès 1987
  • Album Chateaubriand, Gallimard 1988
  • Garçon de quoi écrire, Gallimard 1989 (Gінтерв'ю з Франсуа Сюро)
  • Histoire du juif errant, Gallimard 1991 (роман)
  • Tant que vous penserez à moi, Grasset 1992 (інтерв'ю з Емманюелем Берлем)
  • La Douane de mer, Gallimard 1994 (роман)
  • Presque rien sur presque tout, Gallimard 1995 (роман)
  • Casimir mène la grande vie, Gallimard 1997 (роман)
  • Une autre histoire de la littérature française, Éditions du Nil, Bd.1 1997, Bd.2, 1998
  • Le Rapport Gabriel, Gallimard 1999 (роман)
  • Voyez comme on danse, Robert Laffont 2001
  • C'était bien, Gallimard 2003
  • Et toi, mon cœur, pourquoi bats-tu?, Robert Laffont 2003 (антологія французької поезії)
  • Une fête en larmes, Robert Laffont 2005 (роман)
  • La Création du monde, Robert Laffont 2006
  • Odeur du temps, Editions Héloïse d'Ormesson 2007
  • La vie ne suffit pas, Robert Laffont 2007
  • Qu'ai-je donc fait , Éditions Robert Laffont 2008
  • L'enfant qui attendait un train, 2009, Editions Héloïse d'Ormesson 2009
  • Saveur du temps, Editions Héloïse d'Ormesson 2009
  • C'est une chose étrange à la fin que le monde, Éditions Robert Laffont 2010
  • Un jour je m'en irai sans en avoir tout dit, Éditions Robert Laffont 2013

Вибрані твори Жана д'Ормессона були опубліковані видавництвом Ґаллімар у престижній серії «Бібліотека Плеяди».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Родинний замок виникає в цьому романі під вигаданою назвою Плессі-лес-Водрей. Родина Ле Пелетьє продала замок 1967 року.
  3. Про це йдеться в інтерв'ю з Франсуа Соро, див. список творів.

Література[ред. | ред. код]

  • Arnaud Ramsay, Jean d'Ormesson ou l’élégance du bonheur, Le Toucan, coll. « Biographies », 2009, 336 p. ISBN 281000370X та 9782810003709
  • Romaric Sangars, Suffirait-il d'aller gifler Jean d'Ormesson pour arranger un peu la gueule de la littérature française ?, Pierre-Guillaume de Roux, 2015, 109 p. ISBN 2363711246 та 9782363711243

Посилання[ред. | ред. код]