Жан д'Ормессон

Жан д'Ормессон
фр. Jean Bruno Wladimir François-de-Paule Le Fèvre d'Ormesson (часом скорочено - Jean d'O)
Жан д'Ормессон під час Паризького книжкового салону (2011)
Ім'я при народженні	фр. Jean Bruno Wladimir François de Paule Lefèvre d'Ormesson
Прізвисько	Jean d'O
Народився	16 червня 1925(1925-06-16) Париж
Помер	5 грудня 2017(2017-12-05) (92 роки) Нейї-сюр-Сен ·інфаркт міокарда
Громадянство	Франція
Національність	француз
Діяльність	письменник
Alma mater	ліцей Генріха IV (1944), Вища нормальна школа (1949), Cours Hattemerd і Lycée Massénad (1942)
Заклад	Ле Фігаро, Paris Match і Уест-Франс
Знання мов	французька
Мова творів	французька
Роки активності	1956 — 2017
Жанр	проза, есе
Magnum opus	The Glory of the Empired
Членство	Французька академія (2017), Бразильська академія літературиd, Comité des intellectuels pour l'Europe des libertésd, comité de lecture des éditions Gallimardd (1974) і Румунська академія
Конфесія	католицька церква
Рід	Lefèvre d'Ormesson familyd
Батько	André d'Ormessond
Мати	Marie Anisson du Perrond
Родичі	Olivier Lefèvre d'Ormessond і Луї Маль
Брати, сестри	Henry d'Ormessond
У шлюбі з	Françoise Béghind
Діти	Héloïse d'Ormessond
Автограф
Нагороди	Великий Хрест ордена Почесного легіону Орден Академічних пальм Орден Мистецтв та літератури Велика премія Французької академії за роман Велика премія Жана Жионо
Жан д'Ормессон у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Жан д'Ормессон (фр. Jean d'Ormesson; 16 червня 1925, Париж, Франція — 5 грудня 2017, Нейї-сюр-Сен) — французький письменник. Член Французької академії.

Біографія

Народився в Парижі в заможній родині. Його батьком був Андре Лефевр (1877—1957), маркіз д'Ормессон, французький посол в Бухаресті та Ріо-де-Жанейро. Мати — Марія Аніссон дю Перрон (пом. 1975) — походила з консервативної (в минулому роялістської) родини Ле Пелетьє з Сен-Фарго. Родина Пелетьє до Французької революції традиційно висувала свого представника на посаду голови парламенту. Жан д'Ормессон часто проводив свої канікули в родинному замку в Сен-Фарго, зображеному в його романі «На радість Богу» Au Plaisir de Dieu). З 1925 по 1933 рік д'Ормессон провів у Баварії та зокрема певний час у Мюнхені, після чого, за власним зізнанням, краще розмовляв німецькою, ніж французькою. Разом з батьком був також у Бухаресті та Ріо. З 1939 року вступив до Вищої нормальної школи, де вивчав літературу, історію та філософію.

Свою кар'єру Жан д'Ормессон почав з журналістики. З 1950 року він публікував свої матеріали в Paris Match, згодом також журналах «Ель», «Марі Клер», «Нувель ревю франсез». З 1952 року він став заступником головного редактора, а з 1971 року головним редактором інтелектуального часопису «Діогенес», заснованого Роже Каюа. З 1974 до 1979 року працював директором газети Le Figaro. Багато виступав на телебаченні.

Жан д'Ормессон обіймав посаду Генерального секретаря Міжнародної ради з філософії та гуманітарних наук ЮНЕСКО.

18 жовтня 1973 року обраний членом Французької академії. По смерті Клода Леві Стросса 30 жовтня 2009 року став дуаєном академії.

Творчість

Романи д'Ормессона є частково або повністю автобіографічними. У романі «Насолода Божої насолоди» він з м'якою іронією розповідає історію своєї знаменитої аристократичної родини, описує багатовікові сімейні традиції, уявлення про честь та любові, зіткнень з новою реальністю.

Твори

• L'Amour est un plaisir, Juillard 1956 (роман)
• Du côté de chez Jean, Juillard 1959 (есе)
• Un amour pour rien, Juillard 1960 (роман)
• Au revoir et merci, Juillard 1966 (есе)
• Les Illusions de la mer, Juillard 1968 (роман)
• La Gloire de l'Empire, Gallimard 1971 (роман)
• Au plaisir de Dieu, Gallimard 1974 (роман)
• Le Vagabond qui passe sous une ombrelle trouée, Gallimard 1978 (есе)
• Dieu, sa vie, son œuvre, Gallimard, 1981 (роман)
• Mon dernier rêve sera pour vous, Editions J.C. Lattès 1982 (Біографія Шатобріана)
• Jean qui grogne et Jean qui rit, Editions J.C. Lattès 1984 (хроніки)
• Le Vent du soir, Editions J.C. Lattès 1985 (роман, відзначений італійською премією Prix Vallombrosa)
• Tous les hommes en sont fous, Editions J.C. Lattès 1986 (роман)
• Le Bonheur à San Miniato, Editions J.C. Lattès 1987
• Album Chateaubriand, Gallimard 1988
• Garçon de quoi écrire, Gallimard 1989 (інтерв'ю з Франсуа Сюро)
• Histoire du juif errant, Gallimard 1991 (роман)
• Tant que vous penserez à moi, Grasset 1992 (інтерв'ю з Еммануелем Берлем)
• La Douane de mer, Gallimard 1994 (роман)
• Presque rien sur presque tout, Gallimard 1995 (роман)
• Casimir mène la grande vie, Gallimard 1997 (роман)
• Une autre histoire de la littérature française, Éditions du Nil, Bd.1 1997, Bd.2, 1998
• Le Rapport Gabriel, Gallimard 1999 (роман)
• Voyez comme on danse, Robert Laffont 2001
• C'était bien, Gallimard 2003
• Et toi, mon cœur, pourquoi bats-tu?, Robert Laffont 2003 (антологія французької поезії)
• Une fête en larmes, Robert Laffont 2005 (роман)
• La Création du monde, Robert Laffont 2006
• Odeur du temps, Editions Héloïse d'Ormesson 2007
• La vie ne suffit pas, Robert Laffont 2007
• Qu'ai-je donc fait , Éditions Robert Laffont 2008
• L'enfant qui attendait un train, 2009, Editions Héloïse d'Ormesson 2009
• Saveur du temps, Editions Héloïse d'Ormesson 2009
• C'est une chose étrange à la fin que le monde, Éditions Robert Laffont 2010
• Un jour je m'en irai sans en avoir tout dit, Éditions Robert Laffont 2013

Вибрані твори Жана д'Ормессона були опубліковані видавництвом Ґаллімар у престижній серії «Бібліотека Плеяди».

Література

• Arnaud Ramsay, Jean d'Ormesson ou l’élégance du bonheur, Le Toucan, coll. « Biographies », 2009, 336 p. ISBN 281000370X та 9782810003709
• Romaric Sangars, Suffirait-il d'aller gifler Jean d'Ormesson pour arranger un peu la gueule de la littérature française ?, Pierre-Guillaume de Roux, 2015, 109 p. ISBN 2363711246 та 9782363711243

Посилання

• Коротка біографія та бібліографія на сайті Французької академії (фр.)
• Жан д'Ормессон на сайті IMDb (англ.)