Жан де Майоль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жан де Майоль
отець Жан
Jean de Mayol de Lupé.jpg
Народився 21 січня 1873(1873-01-21)
м. Париж
Помер 28 червня 1955(1955-06-28) (82 роки)
м. Версаль
Поховання Люпе
Громадянство Франція Франція
Діяльність католицький священик
Володіє мовами французька[1]
Титул граф, лицар Croix constantinien.svg Костянтинівського ордену, монсеньор, прелат
Посада капелан
Військове звання капелан, ялмужник, оберштурмбаннфюрер
Конфесія Католицька церква у Франції
Батько Анрі де Майоль де Лупе
Мати Еліса Караччоло
Нагороди
Кавалер Великого Хреста ордена Почесного легіону
Залізний хрест 2-го класу

Жан де Майоль (фр. Jean de Mayol de Lupé, Jean Marie Pierre Louis de Mayol de Lupé; *21 січня 1873 р., м. Париж — †28 червня 1955 р., м. Версаль) — французький католицький священик. Військовий капелан французького Волонтерського Легіону, підрозділу 33-ї гренадерської дивізії СС «Шарлемань» (1-ї французької) під час Другої світової війни. Прелат (не єпископ), йому дозволено було носити звання «Монсеньор».

Життєпис[ред. | ред. код]

Жан де Майоль народився на вулиці Феру в 6-у районі м. Парижу в дворянській родині графів Люпе (за свідоцтвом короля — у 1707—1737 рр.). Його батько був монархістом Анрі де Майоль де Лупе, матір — Еліса Караччоло[en], з неаполітанської знаті. Весь час він виступав проти символів не монархічної Французької Республіки: марсельєзний і трикольоровий прапор. Навчався в школі-інтернаті в Пуату в бенедиктинському абатстві. Після вишколу 10 червня 1900 р. він був висвячений на священика, і став церковним лицарем військового і релігійного порядку у Константіанському священному і військовому ордені святого Георгія[en].

Під час Першої світової війни він служив 41-м військовим капеланом (ялмужник) у 1-й кавалерійській дивізії Франції. Він був узятий у полон у 1914 р., де пробув два роки, потім звільнився, повернувся на фронт, де був серйозно поранений у Соммі 1918 р.. Його нагороджували в армії багато разів за його мужність (у тому числі Військовий хрест 1914-1918 (Франція)[en], Медаль біженців[en]). Його відрізняла відвертість й людяність, ризикував життям багато разів щоби принести віру до вмираючих солдатів. Він був відправлений в Сирію і Ліван, був оголошений кавалером ордену Почесного легіону. Він звільнився з армії в 1927 р. через хворобу.

Повернувся до цивільного життя. Він видавав бюлетень «Bulletin de St Mayol» (у 1927—1936 рр.) за допомогою свого двоюрідного брата барона Марселя Німецького, Хав'єра герцога Пармського[en]. Жан де Майоль звернувся до Міністерством народної освіти Франції[en] організувати різні культурні місії. Саме в цьому контексті йому сприяли посол Андре Франсуа-Понсе[en], маршал Юбер Ліоте[en], президент Жозеф Кайо[en]. Легітиміст Жан де Майоль є капелан Жака де Бурбон (1870—1931), Хайме герцог Мадридський[en], глава дому Бурбонів[fr] і зробили кавалером ордену Святого Духа[2]. Серед претендентів на трон Франції Жан де Майоль висував Альфонса-Шарля де Бурбона[en] (1849—1936). У 1935 р. він захищав права Бурбонів[en] (1886—1934), Хав'єра герцога Пармського[en] (Герцогство Парма). Від 1936 р. проявив вірність Альфонсо XIII королю Іспанії, став новим лідером для Дому Бурбонів і легітимістів того часу (Ерве Піноту[en]), звернув їх увагу до Салічної правди.

Жан де Майоль на обкладинці журналу «Сигнал», 1943 р.

У 1938 р. ходив на Конгрес НСДАП в Нюрнберзі, мав симпатії до націонал-соціалізму.

Під час іспанської громадянської війни він звертався до Франсіско Франко у справі баскського націоналіста Хуан де Аджуріугера Очдіаніо[fr].

Визнав Режим Віші. У 1941 р. він став головним військовим капеланом Легіону французьких добровольців на Східному фронті. Він мав ранг оберштурмбаннфюрера. У 1943 р. він був нагороджений Залізним хрестом, про нього повідомляв журнал «Сигнал[en]»[3]. Від липня 1944 р. служив в 33-й гренадерській дивізії СС «Шарлемань» (1-а французька). Був на фронту в Померанії, осів у Мюнхені коли прибули союзники СРСР в квітні 1945 р., служив при місцевому монастирі.

Після Другої світової війни він повернувся до Франції, де в 1947 р. його заарештували й засудили до 15 років ув'язнення (сидів у в'язниці «Фреснес[fr]»)[4]. Було майно конфісковано в нього, оголошена була йому публічна зневага[fr]. Однак у 1951 році він був умовно звільнений.

Він помер у Версалі в 1955 р., у монастирі. Похований в Люпе.

Твори[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

та інші.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. (фр.)Hervé Pinoteau, État de l'ordre du Saint-Esprit en 1830 et la survivance des ordres du roi, Paris, Nouvelles Éditions Latines, coll. «Autour des dynasties françaises» (no II), 1983, 165 p. (ISBN 2-7233-02 13-X, notice BnF no FRBNF36270574), p. 116.
  3. (фр.)Jean de Mayol de Lupé dans Histoire(s) de la dernière guerre, n° 16, janvier-février 2012, p. 70.
  4. (фр.)Jean-Paul Cointet, Sigmaringen, Paris, Perrin, coll. «Tempus», 2014, 462 p., p. 429.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]