Жаровня

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Жаро́вня — металева, переважно невелика посудина для розжареного вугілля, що використовується замість печі[1]. Найбільше поширення отримали на Сході й у Південній Європі, де вживаються для обігріву приміщень (також для приготування їжі за допомогою запікання). Деякі жаровні являють собою справжні витвори мистецтва[2].

Історія[ред. | ред. код]

Жаровні відомі людству з дуже давніх часів: експедицією Іракського Національного музею недавно знайдена так звана «Німрудська жаровня», датована принаймні 824 р. до н. е.[3]. Згадки про них містяться в Біблії: перший раз у книзі Буття 15:17 (Бог посилає «димучу жаровню» для жертви Адама); а другий раз у книзі Єремії 36:22–23 (жаровні обігрівають зимовий палац царя Йоакима).

Давньогрецька жаровня з горщиком, VI—IV ст. до н. е. Давньогрецький музей Агори в Стої Аттала

Незважаючи на ризик, пов'язаний з використовуванням відкритого вогню, жаровні широко застосовуються як хатні джерела тепла, особливо в іспаномовних країнах. Фернандо де Альва Іштлільшочитль зазначає, що один тлатоані народу тепанеків у Новій Іспанії спав між двох жаровень, бо був надто старий, щоб зігріватися власним теплом. Британські мандрівники, наприклад, дипломат і науковець Вудбайн Періш і письменник Річард Форд (автор «Посібника для мандрівників по Іспанії») стверджують, що в багатьох областях жаровні вважаються більш здоровим опалювальним приладом, ніж вогнища або каміни[4][5].

Бразеро

Жаровня може встановлюватися окремо на вулиці чи приміщенні, а може вбудовуватися в конструкції. У багатьох культурах вживаються жаровні у вигляді низького столика з джерелом тепла всередині, покритим ковдрою: японська «котацу», іранська «корсі», афганська «сандалі»[6] північноєвропейська ногогрійка. В Іспанії жаровня бразеро залишалася основним опалювальним приладом до початку XX ст. Джеральд Бренан писав у своїх спогадах «На південь від Гранади» про широко розповсюджений в 1920-х роках звичай ставити жаровню під покритий тканиною стіл, щоб вся родина могла гріти ноги зимовими вечорами[7].

Жаровні використовуються замість багать на вулицях міст під час воєнних дій, відомі випадки сучасного використовування жаровень з цією метою і в мирний час[8]. Звичайним є використовування їх і учасниками страйкових пікетів[9].

Інше[ред. | ред. код]

Розведення Великоднього багаття в жаровні

Дим від вугілля з деяких порід дерев (наприклад, виноградної лози) відрізняється приємним запахом. До жару могли також додавати інші ароматичні речовини (лавандове насіння, апельсинову цедру)[5]. Маленька жаровня є складовою частиною приладів, призначених для куріння пахощів — курильниць, кадильниць.

У деяких церквах жаровня використовується, щоб розвести вогонь (називаний «новим»), від якого засвічується пасхал на Великодньому богослужінні.

Види[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Жаровня // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. 1911 Encyclopædia Britannica
  3. Russell, John M. (November 2003). The MPs Do It Again: Two More Antiquities from the Top 30 Are Back in the Iraq Museum. Archaeological Institute of America. Архів оригіналу за 22 березня 2018. Процитовано 10 серпня 2014. 
  4. Parish, Sir Woodbine (1839). Buenos Ayres and the Provinces of the Rio de La Plata; Their Present State, Trade and Debt. John Murray. 
  5. а б Ford, Richard (1845). A Handbook for Travellers in Spain. John Murray. 
  6. Jessica Barry. Afghanistan: Sandali stoves, a blessing and a curse. ICRC. Архів оригіналу за 22 серпня 2017. Процитовано 3 травня 2016. 
  7. Brenan, Gerald (1957). South from Granada. Hamish Hamilton. ISBN 9780241890028. 
  8. Łukasz Żołądź. Na ulice wracają koksowniki. — 7 грудня 2010.
  9. Bennett, Catherine (28 листопада 2001). Every strike needs a brazier. The Guardian. Архів оригіналу за 16 вересня 2016. Процитовано 10 серпня 2014.