Жаріков Микола Леонідович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жаріков Микола Леонідович
Zharikov N L.jpg
М. Л. Жариков
на презентації книги «Мої майдани», 2008
Народження 7 листопада 1931(1931-11-07) (86 років)
Слов'янськ Донецька область УРСР
Громадянство СРСР СРСР Україна Україна
Навчання Харківський інженерно-будівельний інститут
Праця в містах Київ, Запоріжжя
Нагороди
Державна премія України в галузі архітектури
Заслужений архітектор України
Народний архітектор України
Автограф Mykola Zharikov Signature 1988.png
CMNS: Жаріков Микола Леонідович на Вікісховищі
Станція метро «Золоті ворота» — одна з десяти найгарніших у світі

Мико́ла Леоні́дович Жа́ріков (нар. 7 листопада 1931) — український архітектор, член Національної спілки архітекторів України, народний архітектор України, дійсний член Української академії архітектури.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 7 листопада 1931 в Слов'янську. Пережив німецьку окупацію міста.

1954 року, під час навчання у Харківському інженерно-будівельному інституті, проходив будівельну практику у Києві, будуючи школу на вулиці Лютеранській, 10.

У 1956 закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут. Після закінчення інституту за розподілом поїхав працювати у Запоріжжя.

З 1964 працював в Запоріжжі директором Запорізької філії Інституту «Укрміськбудпроект».

Влітку 1978 року переїхав до Києва. У 1978—1987 — перший заступник голови Держбуду України, в 1987—1992 — головний архітектор Києва, в 1992—1993 — президент Міжнародного архітектурного центру «Золота брама», в 1993—1996 — заступник начальника Київголовархітектури, з 1996 — керівник персональної творчої майстерні «М. Жаріков».

Є автором книги «Мої майдани», численних публікацій з проблем забудови Києва та збереження історичного середовища, головний редактор чотиритомника «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» (1983—1986, російською мовою), співголова Громадського комітету захисту архітектури Києва, член Громадської ради сприяння підготовці інфраструктури центру міста Києва до ЄВРО-2012.

Основні праці[ред.ред. код]

  • Перший мікрорайон «Космічний» у Запоріжжі (1959).
  • Проект створення та забудови Жовтневої площі у Запоріжжі (1960-і).
  • Пооекти забудови тта реконструкції площ Вокзальної, Пушкіна, Чекістів у Запоріжжі (1960-і).
  • Проект детального планування центрів міст Запоріжжя та Путивля (1968—1982).
  • Пам'ятник Леніну у місті Бердянськ (1960-і).
  • Будівлі проектного інституту «Запоріжцивільпроект» (1975), Будбанку (1976) у Запоріжжі.
  • Проект Музейного комплексу оборони Севастополя у 1942—1943 (1981).
  • Проект лікарні на ст. Ургал (БАМ, 1976).
  • Проект музею «Кам'яна могила» під Мелітополем (1973),
  • База відпочинку в Бердянську (1977).

У Києві[ред.ред. код]

Участь у конкурсах[ред.ред. код]

Микола Жаріков — учасник понад 50 українських та міжнародних архітектурних конкурсів, серед яких:

  • Історико-культурний комплекс музею запорізького козацтва на острові Хортиця (1-а премія, 1973).
  • Пам'ятник Перемоги на Поклонній горі у Москві (1990).
  • Завершення забудови центральної частини району Оболонь (2-а премія, 1987).
  • Реконструкція Музею Тараса Шевченка у Каневі (2-а премія. 1988).
  • Відновлення церкви Богородиці Пирогощої у Києві (1-а премія, 1989).
  • Музей бойової Слави та обеліск Місту-герою у Керчі (1-а премія, 1986).
  • забудова території вздовж лінії метро на Подолі (1-а премія, 1997),
  • Монумент Незалежності України у Києві (1996—1999),
  • забудова Європейської площі в Києві (2-а премія, 1998),
  • Парк Свободи у Преторії, ЮАР (2002).
  • Монумент Соборності України у Києві, Чернігові. Севастополі (2004),
  • Монумент Голодомору (2003—2006).

Автор пам'ятнику Гетьману Сагайдачному у Києві на Контрактовій площі, надгробків Степану Турчаку (1996) та Вадиму Гетьману (1999) на Байковому кладовищі у Києві.

Відзнаки[ред.ред. код]

Заслужений архітектор УРСР (1987), лауреат Державної премії України за архітектуру станції метро «Золоті ворота» (1991)[1], народний архітектор України (2004)[2].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Постанова Кабінету міністрів України від 30 грудня 1991 року № 394 «Про присудження Державних премій України по архітектурі 1991 року».
  2. Указ Президента України від 29 червня 1999 року № 770/99 «Про присвоєння почесних звань України».

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Доричний ордер Це незавершена стаття про архітектора.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Київ Це незавершена стаття про Київ.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.