Жаріков Микола Леонідович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Жаріков Микола Леонідович
Zharikov N L.jpg
М. Л. Жариков
на презентації книги «Мої майдани», 2008
Народження 7 листопада 1931(1931-11-07) (86 років)Слов'янськ Донецька область УРСР
Смерть
Громадянство СРСР СРСР Україна Україна
Навчання Харківський інженерно-будівельний інститут
Праця в містах Київ, Запоріжжя
Нагороди
Державна премія України в галузі архітектури
Заслужений архітектор України
Народний архітектор України
Автограф Mykola Zharikov Signature 1988.png
Жаріков Микола Леонідович у Вікісховищі?
Станція метро «Золоті ворота» — одна з десяти найгарніших у світі

Мико́ла Леоні́дович Жа́ріков (нар. 7 листопада 1931) — український архітектор, член Національної спілки архітекторів України, народний архітектор України, дійсний член Української академії архітектури.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 7 листопада 1931 в Слов'янську. Пережив німецьку окупацію міста.

1954 року, під час навчання у Харківському інженерно-будівельному інституті, проходив будівельну практику у Києві, будуючи школу на вулиці Лютеранській, 10.

У 1956 закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут. Після закінчення інституту за розподілом поїхав працювати у Запоріжжя.

З 1964 працював в Запоріжжі директором Запорізької філії Інституту «Укрміськбудпроект».

Влітку 1978 року переїхав до Києва. У 1978—1987 — перший заступник голови Держбуду України, в 1987—1992 — головний архітектор Києва, в 1992—1993 — президент Міжнародного архітектурного центру «Золота брама», в 1993—1996 — заступник начальника Київголовархітектури, з 1996 — керівник персональної творчої майстерні «М. Жаріков».

Є автором книги «Мої майдани», численних публікацій з проблем забудови Києва та збереження історичного середовища, головний редактор чотиритомника «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» (1983—1986, російською мовою), співголова Громадського комітету захисту архітектури Києва, член Громадської ради сприяння підготовці інфраструктури центру міста Києва до ЄВРО-2012.

Основні праці[ред.ред. код]

  • Перший мікрорайон «Космічний» у Запоріжжі (1959).
  • Проект створення та забудови Жовтневої площі у Запоріжжі (1960-і).
  • Пооекти забудови тта реконструкції площ Вокзальної, Пушкіна, Чекістів у Запоріжжі (1960-і).
  • Проект детального планування центрів міст Запоріжжя та Путивля (1968—1982).
  • Пам'ятник Леніну у місті Бердянськ (1960-і).
  • Будівлі проектного інституту «Запоріжцивільпроект» (1975), Будбанку (1976) у Запоріжжі.
  • Проект Музейного комплексу оборони Севастополя у 1942—1943 (1981).
  • Проект лікарні на ст. Ургал (БАМ, 1976).
  • Проект музею «Кам'яна могила» під Мелітополем (1973),
  • База відпочинку в Бердянську (1977).

У Києві[ред.ред. код]

Участь у конкурсах[ред.ред. код]

Микола Жаріков — учасник понад 50 українських та міжнародних архітектурних конкурсів, серед яких:

  • Історико-культурний комплекс музею запорізького козацтва на острові Хортиця (1-а премія, 1973).
  • Пам'ятник Перемоги на Поклонній горі у Москві (1990).
  • Завершення забудови центральної частини району Оболонь (2-а премія, 1987).
  • Реконструкція Музею Тараса Шевченка у Каневі (2-а премія. 1988).
  • Відновлення церкви Богородиці Пирогощої у Києві (1-а премія, 1989).
  • Музей бойової Слави та обеліск Місту-герою у Керчі (1-а премія, 1986).
  • забудова території вздовж лінії метро на Подолі (1-а премія, 1997),
  • Монумент Незалежності України у Києві (1996—1999),
  • забудова Європейської площі в Києві (2-а премія, 1998),
  • Парк Свободи у Преторії, ПАР (2002).
  • Монумент Соборності України у Києві, Чернігові. Севастополі (2004),
  • Монумент Голодомору (2003—2006).

Автор пам'ятнику Гетьману Сагайдачному у Києві на Контрактовій площі, надгробків Степану Турчаку (1996) та Вадиму Гетьману (1999) на Байковому кладовищі у Києві.

Відзнаки[ред.ред. код]

Заслужений архітектор УРСР (1987), лауреат Державної премії України за архітектуру станції метро «Золоті ворота» (1991)[1], народний архітектор України (2004)[2].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Постанова Кабінету міністрів України від 30 грудня 1991 року № 394 «Про присудження Державних премій України по архітектурі 1991 року».
  2. Указ Президента України від 29 червня 1999 року № 770/99 «Про присвоєння почесних звань України».

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]