Фільм жахів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Жахи)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Vij.jpg

Фільм жахів, фільм жахіть, фільм жаху,фільм страхіть,[1] жахастик,[2] горор[3] (англ. horror film, horror movie) — жанр художнього фільму. До фільмів жахів, або ж горорів належать стрічки, що покликані налякати глядача, вселити почуття хвилювання, або розсмішити, створити напружену атмосферу чи нестерпного очікування чогось жахливого. На відміну від, зокрема, комедій/«мила» чи порно котрі сприяють регенерації, у глядачів з нестачею, відповідно ендорфінів та тестостерону, горор, як і екшн, збільшує наявність адреналіну.

Характерні риси[ред. | ред. код]

Основною рисою фільмів жахів є відповідна атмосфера, яка реалізується на екрані тими чи іншими сюжетними поворотами, подіями, образами: як то скримери та елементи саспенсу тощо. Як і в багатьох інших жанрах кінематографу, перед глядачем класичної горор стрічки постає картина боротьби добра і зла.

Історія виникнення[ред. | ред. код]

Першими фільмами з надприродними явищами, які можливо назвати жахами, насичених елементами фантасмагорії та кошмару, з'явилися ще у Жоржа Мальєса в кінці 1890-х років, одна з найвідоміших його робіт — це фільм 1896-го року «Замок диявола», також це перший кінофільм у якому використовувалися примітивні спецефекти. Розквіт формування жанру відбувся в Німеччині, де було створено багато популярних у майбутньому тем, як-то «Празький студент» (1913) чи «Голем» (1915). Основоположні персонажі фільмів жанру були запозичені зі страшних історій створених німецьким експресіонізмом. Так, героєм фільму «Кабінеті доктора Каліґарі» (1920) був шалений вбивця, а в фільмі «Носферату, симфонія жаху» (1921) Фрідріха Вільгельма Мурнау вперше був використаний сюжет «Дракули» Брема Стокера.

У Голлівуді в німий період жанр перш за все був пов'язаний з іменем Т. Броунінга. В 1928 році Warner Bros. випускає перший звуковий фільм «Жах». На початку 30-х років компанія Universal Pictures випускає горор «Дракула» за однойменним романом попереднього автора, який швидко завойовує популярність.

У 50-ті роки жанр збагатився елементами наукової фантастики, зокрема в таких картинах як «Щось» (1951) та «Вторгнення викрадачів тіл»[en] (1956). Стрічки М. Павелла «Допитливий Том»[en] (1960) та «Психо» А. Хічкока (1960) заклали основи слешерам про маніяків. У цей же час з'явилися перші широковідомі зразки японських жахів[en], засновані на легендах про привидів такі як «Квайдан»[en] М. Кобаясі (1964) і «Куронеко»[en] К. Сіндо[en] (1968).

У 70-80-ті роки жанр зазнав переосмислення, з'явилися жорстокіші італійські та видовищніші, за спецефектами, американські жахи («Хеловін», «Кошмар на вулиці В'язів», «П'ятниця, 13-те»[en])[4].

Перша класика містила значно виховний підтекст з щасливим закінченням де виживали «праведники» котрі й карали «зло». Згодом, у 2000-х, тематика змінилась у бік реалізму, іноді без хепі-ендів або виживанням найвитриваліших, котрі заздалегідь були ліпше, за своїх наївних товаришів, підготовлені до виживання[5].

Першим вітчизняним фільмом жаху вважається «Вій» (1967) за мотивами однойменної повісті Миколи Гоголя[6].

Різновиди та піджанри[ред. | ред. код]

На думку окремих оглядачів жанр поділяється на відносний реалізм (витвори котрі іноді посилаються на реальні події[7]) та фантасмагорію:

Реалізм[ред. | ред. код]

Серійники — жанр, для якого характерним є персонаж серійного чи масового вбивці/вбивць, який переслідує і по черзі вбиває своїх жертв («Поворот не туди», «Крик», «Пила» тощо).

Тваринні — горори тематикою яких є інстинтктивні чи патогенні впливи на тварин, унаслідок яких вони виступають антагоністами («Щелепи», «Піраньї» і тп.)

Фантасмагорія[ред. | ред. код]

Психологічні — жанр зосереджений на вибудові насиченості впливу суто психологічних ефектів фобій чи парапсихології, як правило, при цьому стрічка не містить значної кількості жертв чи кровопролиття. В XXI сторіччі зразками цього жанру були «Відмичка[en]», «Дзвінок» та «Дзеркала».

Міфічні — стрічкам жанру притаманні міфічні антигерої, найпопулярнішими до відтворення з котрих є зомбі, упирі, вовкулаки, потойбіччя та інші вигадані істоти.

Семантика назви[ред. | ред. код]

На думку окремих джерел масова популярність фільмів страхів призвела до помилкового калькування назви з російської «фильм ужасов» [1]. На думку відомого мовознавця Бориса Антоненка-Давидовича, нормативною українською назвою для цього жанру є «фільм страхіть»[8][9], «фільм страхів», «фільм жаху». Інші дослідники вважають, що термін «Фільм жахів» є правомірним, як і «горор»[10]. Ще інші вживають форму «горор»[11]. Поняття жах можна вважати найекспресивнішою формою страху.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Є слова, що їх здавна повелося вживати тільки в однині; до них належать переважно ті, які позначають людські емоції: любов, кохання, тугу, сум, смуток тощо.[…] Виняток становить хіба що іменник страх. […] Слово страхіття означає в українській мові «чудовисько або потвора, що наганяє страх на людей» […]; часто це слово, надто в множині, виступає як синонім іменника жах («Поки поштаря виглядаєш, чого не передумаєш, яких страхіть не намалюєш собі». — І. Муратов). Тим-то й Українсько-російський словник АН УРСР наводить як відповідник до російського вислову «ужасы войны» — «страхіття війни». Процитовано: Антоненко-Давидович Б.Д. Як ми говоримо. Видавництво "Радянський письменник", 1970 р. Архів оригіналу за 2013-07-04. 
  2. Модне слівце: Жахастик — на сайті uamodna.com
  3. Фільм жахів: Горор
  4. Миславський, 2006, с. 201-203
  5. Сучасні кіножахи: страшна казка чи жахлива реальність?
  6. Самые страшные фильмы СССР (рос.)
  7. ТОП-9 фільмів жахів, в основу яких покладені реальні події
  8. Антоненко-Давидович Б.Д. Як ми говоримо. Видавництво "Радянський письменник", 1970 р. Архів оригіналу за 2013-07-04. 
  9. Польсько-український словник
  10. Войтенко, В., Фоссен, У., Андрущенко, І. Фільм жахів/Горор. — К.: KINO-КОЛО, 2008. — 504 с.
  11. Василяйко І. Семантико-тематична класифікація термінів кінематографа.// Науковий журнал. № 1/2014. — с. 21-29

Джерела[ред. | ред. код]