Ждиня

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Село
Ждиня
Zdynia
Zdynia cerkiew 1.JPG

Координати 49°29′23″ пн. ш. 21°16′06″ сх. д. / 49.48972° пн. ш. 21.26833° сх. д. / 49.48972; 21.26833Координати: 49°29′23″ пн. ш. 21°16′06″ сх. д. / 49.48972° пн. ш. 21.26833° сх. д. / 49.48972; 21.26833

Країна Польща
Воєводство Малопольське воєводство
Повіт Горлицький повіт
Гміна Гміна Устя-Горлицьке
Населення 221[1]  
Часовий пояс UTC+1
Телефонний код (+48) 18
Автомобільний код KGR
Ждиня (Польща)
Ждиня
Ждиня
Ждиня (Малопольське воєводство)
Ждиня
Ждиня

Ждиня (пол. Zdynia) — село у Польщі у Малопольському воєводстві, Горлицький повіт, гміна Устя Горлицьке. Населення села становить близько 220 осіб.

Розташування[ред.ред. код]

Село розташоване на відстані 12 кілометрів на схід від Устя Горлицького, 21 км на південний схід від Горлиців та 117 км на південний схід від Кракова.

Лежить на берегах річки Ждиня — правої притоки Ропи.

Історія[ред.ред. код]

Ждиня вперше згадується на початку XIV століття, коли 1316 року, в Шімбарку оселився Павло Гладиш, міщанин з містечка Новий Сонч. Село було закріпачене на німецькому праві.

Гробниця православного святого Максима Сандовича

Його син Ян Гладиш, котрий був управителем королівського маєтку у Сончі (1356), власником Шимбарку та горлицьких земель, врешті-решт, 27 жовтня 1359 за заслуги свої та батькові отримав від короля Казимира Великого землю по обидві сторони річок Велика і Мала Ждиня, увесь ліс на обох берегах річки Ропи.

1419 року Ждиню передали нащадкові Петра Гладиша Миколі Гладишу з містечка Лось, також власники змінювали по черзі один одного у 1477, 1486, 1504 роках.

1540 року в Ждині був споруджений садибний будинок, що став центром влади польських лицарів Гладишів.

1557 року власником села стає Станіслав Гладиш.

1581 року з частини села на волоському праві засноване село Луг.

Останнім представником родини Гладишів, що був власником Ждині, з 1590 по 1611, став Павло Гладиш, син Симона.

На місце Гладишів прийшли родини Стронсцьких, потім Седлецькі та Броніковські. У кінці вісімнадцятого століття це місце придбав в о. Монсеньйор Ян Бохнєвіч Гнєзно. 1808 року він віддає Ждиню у власність своїм сестрам і племінникам.

Книга народжених церкви у Ждині зачинається з 5.06.1768 p., з підписом місцевого пароха о. Василія Менцінського, Біцького і Спіського декана.

Після парохіяльної інвентаризації 1778 р. австрійський уряд вилучив дорогі срібні предмети, видавши натомість нічого не варті облігації.

В 1800 р. до парохії приєднано церкву в Конечній. До 1945 р. в селі була греко-католицька парохія Горлицького деканату, до якої належали також Конечна і Луг (присілок за 1 км), метричні книги велися в Ждині від 1768 p.; в Конечні від 1732 р.[2]

В селі були москвофільська читальня імені Качковського.

До виселення українців у селі було переважно лемківське населення: з 730 жителів Ждині — 650 українців, 40 поляків (прикордонна охорона) і 40 євреїв; з 250 жителів Лугу — 210 українців, 30 поляків (прибулі працівники тартака) і 10 євреїв[3].

1947 року в рамках операції «Вісла» українців-лемків депортовано на понімецькі землі, натомість завезено поляків[4].

Пам'ятки[ред.ред. код]

  • В селі є дерев'яна колишня греко-католицька церква Покрови Пресвятої Богородиці 1795 р., з 1947 р. передана в почергове служіння православній і римо-католицькій громаді, а з 2007 р.— винятково православній.
  • У Ждині народився Максим Сандович — святий мученик православних, чия могила знаходиться на парафіяльному цвинтарі.
  • Поряд є також Військове кладовище № 52 часів Першої світової війни.

Сучасність[ред.ред. код]

У Ждині щороку відбувається фестиваль лемківської культури — «Лемківська Ватра».

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]


Польща Це незавершена стаття з географії Польщі.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.