Жебручий орден

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Жебру́чий о́рденрелігійний орден, який цілком залежить від милостині людей на засоби існування. Такі ордени не мають будь-якої власності, ні приватної, ні суспільної, та приймають обітницю бідності з метою присвятити всі свої енергію та час релігійній роботі.

Християнські жебручі ордени[ред. | ред. код]

Християнські жебручі ордени проповідують Євангеліє та допомагають бідним. Обидва головні ордени, засновані святим Домініком і святим Франциском, створено для боротьби з катарською єрессю (у південній Франції та північній Італії, відповідно), пропонуючи служіння Господу всередині суспільства. Вони зуміли здобути значну підтримку як від звичайних містян, так і від аристократів. Метою їх місіонерської діяльності швидко стали міста, де парафії вже не давали раду темпам зростання населення. У більшості середньовічних міст у Західній Європі, незалежно від розміру, діяли представники одного чи кількох жебручих орденів.

У середні віки першими жебручими орденами братів у Церкві були:

Другий Ліонський собор (1274) визнав ці ордени «великими» жебручими орденами та заборонив багато інших. Тридентський собор (15451563) звільнив їх від обітниці бідності, знявши обмеження на володіння власністю. Після цього всі члени орденів, окрім Францисканців і Капуцинів, могли володіти власністю колективно як чернецтво.

Серед інших орденів можна виділити:

Література[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]