Жебріянська бухта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жебріянська бухта
Beach in Prymorskoe.jpg
Пляж села Приморське (колишнє Жебріяни)
Дельта Дунаю (Кілійське гирло).jpg
Жебріянська бухта в правій нижній частині
45°29′39″ пн. ш. 29°41′02″ сх. д. / 45.49417° пн. ш. 29.68389° сх. д. / 45.49417; 29.68389
Море Чорне море
Прибережні країни Україна Україна
*Одеська область
Максимальна глибина 15 м
Середня глибина 60% акваторії має глибину до 5 м
Вливаються
  • Дунай
  • Острови о. Північний, о. Шабаш, о. Білгородський
    Міста та поселення

    с. Приморське - 2 км

    м. Вилкове - 15 км
    ідентифікатори і посилання
    GeoNames 9986782
    У проекті OpenStreetMap пошук в номінатім
    Жебріянська бухта. Карта розташування: Земля
    Жебріянська бухта
    Жебріянська бухта
    Жебріянська бухта (Земля)
    Жебріянська бухта на картах charts.gov.ua wikimapia.org

    Жебріянська бухта — мілководна частина Чорного моря, розташована в північній частині Кілійської дельти Дунаю. Бухта утворена виступом вторинної Кілійської дельти і корінного берега Чорного моря. Характеризується високим ендемізмом[1] — там зосереджено 95% усієї флори Дунайського біосферного заповідника.[2]

    Гідрографія[ред. | ред. код]

    Бухта є мілководною — глибини плавно збільшуються від берегової лінії до 10-15 м на виході з бухти. 60% її акваторії мають глибини до 5 метрів. Найменші площі займають глибини від 2 до 6 м, а площі з максимальними і мінімальними значеннями глибин займають в бухті найбільші площі. На 16,29% території припадають глибини від 0 до 2 м. Саме в цьому інтервалі утворюються мілководдя, що формуються в осередках активного накопичення осадового матеріалу. 10,84% території бухти має глибину 9-10 м і більше. В основному, це центральна частина Жебріянської бухти з її однорідними умовами мулонакопичення.[3]

    На формування рельєфу дна Жебріянської бухти в основному впливають екзогенні фактори: гідрогенні, гравітаційні і біогенні. У цій бухті до гідрогенних факторів можна віднести, перш за все, течії, які визначаються стоком води через рукави. Постійні вітрові вихрові течії в бухті мають вигляд замкнутих кругообігів, вихорів з циркуляцією проти годинникової стрілки, з повторюваністю в середньому 70%. Ці течії впливають також і на розподіл осадового матеріалу. Вони переносять наноси з Очаківського, Шабашу, Північного, Білгородського рукавів, через проріз підхідного до порту Усть-Дунайськ судноплавного каналу і головним чином — у кутову частину бухти, де осадкові матеріали акумулюються.[3]

    Гравітаційні процеси впливають на переміщення осадового матеріалу в бік ухилу поверхні дна бухти. Часто осадовий матеріал стікає в найглибшу частину бухти у вигляді суспензійних потоків.[3]

    Рельєфоутворююча роль живих організмів (біогенні фактори) дуже різноманітна. Наприклад, за рахунок стулок, скелетів та інших покривних елементів організмів відбувається накопичення мінерального біогенного осадового матеріалу, який зазвичай заповнює нерівності і призводить до вирівнювання рельєфу в бухті.[3]

    Походження[ред. | ред. код]

    Походження Жебріянської бухти пов'язують з розвитком Кілійської дельти Дунаю, оскільки вона утворена виступом вторинної Кілійської дельти і корінного берега.[4] Утворення бухти почалось з утворення дельти на рубежі XVII–XVIII століть в результаті прориву піщаного «грінду».[3] Грінду (піщані пасма) можуть позначати положення зовнішнього морського краю дельти на різних етапах її розвитку. Вони направлені на південний захід і південь від пересипу лиману Сасик (Кундук) в сторону сучасного міста Вилкове. На рубежі XVIII–XIX століть основний стік Дунаю перемістився в Кілійський рукав, який почав швидко розгалужуватись, і Кілійська дельта активно почала развиватись.[4]

    На перших етапах формування Кілійської дельти Жебріянської бухти не було, про що свідчать топографічні зйомки 1856 і 1871. Лише до початку 1880-х років оформились обриси Жебріянської бухти, після різкої активізації стоку Очаківського гирла. За станом на початок XXI ст. стік Дунаю в Жебріянську бухту здійснюється через два гирла — Білгородське і Північне, як правило, під час водопілля.[3] Питома вага інших дунайських гирл є несуттєвою.

    Береги[ред. | ред. код]

    Від південної дамби лиману Сасик і до затоки Бадик тягнуться широкі чисті пляжі, утворені піщаними пасмами. «На берегах Жебріянської бухти піщані пасма використовуються для рекреаційної діяльності, і разом з цим тут утворюються дуже широкі пляжі, високі кучугури, піщане дно»[5]

    При цьому кілька разів на рік може відбуватися поглиблення і обміління прибережної зони. Морський край протягом року на деяких ділянках зміщується більше ніж на 50 м. Коса Перебійна схильна до розмиву і зміщення в бік берегу. У районі гирла рукава Північний берег складається переважно з черепашок, в нижніх шарах спостерігається подрібнена черепашка. Черепашка накидається морським прибоєм на мілководні ділянки затоки. Берег тут розмивається, про що свідчить велика кількість залишків травникових кореневищ на глибинах 40-60 см на відстані до 30 м від положення берегової лінії.[6]

    Усть-Дунайський порт[ред. | ред. код]

    У південній частині бухти розташовано Усть-Дунайський морський торговельний порт. Морський підхідний канал до порту по території Жебріянської бухти мав ширину 80-100 м, глибину — 8 м. Проектна глибина гавані — 13 м. Згодом вона значно зменшилась.[7]

    Для забезпечення проходу ліхтерів на Дунай Жебріянська бухта була в 1979 з'єднана з гирлом Прорва штучним каналом довжиною 1,5 км з шириною суднового ходу 45 м і глибиною до 3,5 м.

    Примітки[ред. | ред. код]

    Посилання[ред. | ред. код]

    • Воробьёва Л. В., Гаркавая Г. П., Нестерова Д. А. и др. Жебриянская бухта как модель экологических процессов в импактных зонах северо-западной части Чёрного моря // Исследования шельфовой зоны Азово-Черноморского бассейна. — Севастополь: МГИ НАН Украины, 1995 — С. 44-54