Железняков Анатолій Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анатолій Григорович Железняков
Anatoli Jelezniakov (1895—1919).jpg
Ім'я при народженні Железняков Анатолий Григорьевич
Прізвисько Матрос Железняк
Народження 20 квітня (2 травня) 1895(1895-05-02)
Росія Росія село Федоскіно, Московська губернія
Смерть 26 липня 1919(1919-07-26) (24 роки)
Ерастівка, Катеринославська губернія
Поховання Ваганьковське кладовище
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Війни / битви Перша світова війна
Інше Анархіст
Железняков Анатолій Григорович у Вікісховищі?

Анатолій Григорович Железняков (20 квітня (2 травня) 1895(18950502), село Федоскіно, Московська губернія — 26 липня 1919, Ерастівка, Катеринославська губернія) — російський матрос, анархіст; командир 1-ї радянської кінної батареї, командир бригади бронепоїздів часів Громадянської війни в Росії. У радянській історіографії відоміший як Матрос Железняк, який під час Жовтневого перевороту 1917 своїм загоном розігнав Всеросійські установчі збори, і таким чином відкрив заколотникам-більшовикам на чолі з Леніним шлях для захоплення влади в державі.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в міщанській родині в селі Федоскіно Богородського повіту Московської губернії (нині — один із районов міста Ногінськ).

Вступив до Лефортівського військово-фельдшерського училища, але невдовзі його покинув. Працював кочегаром на торговельному флоті, правцював слюсарем на оборонному заводі Густав Листа.

У жовтні 1915 року призваний на службу до 2-го Балтійського флотського екіпажу.

У червні 1916 дезертирував і працював на торговельних судах на Чорному морі, переховуючись під вигаданим ім'ям.

Після амністії дезертирам, оголошеної після Лютневої революції 1917 у Росії, повернувся на флот і опинився в Кронштадті.

На той час мав стійкі погляди анархіста, не визнавав владу Тимчасового уряду.

У червні 1917 захищав особняк Дурново, захоплений анархістами. Був засуджений на 14 років каторжних робіт, але втік з-під варти. Був обраний до Центробалту — революційного органу моряків Балтійського флоту.

«Варта втомилася»[ред. | ред. код]

У січні 1918 Железняков був начальником варти Таврійського палацу, де зібрались Всеросійські установчі збори.

Виконуючи таємний наказ більшовицьких лідерів, змусив голову зборів закрити засідання. В історію радянської держави, а особливо в радянську фільмографію, увійшов саме за фразою «Варта втомилася» (рос. Караул устал) при розгоні Законодавчих зборів.

Закриття Всеросійських установчих зборів відкрило шлях змовникам-більшовикам на чолі з Леніним, які не були обрані до більшовицької фракції зборів, захопити владу в країні шляхом арешту Тимчасового уряду та затвердження власного уряду «народних комісарів» через підконтрольний їм II Всеросійський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів, де більшовики мали переважну більшість.

Громадянська війна[ред. | ред. код]

Наприкінці червня — на початку липня 1918 в розпорядження Василя Кіквідзе прибув колишній начальник Бірзульского укріпрайону під Одесою Анатолій Железняков на чолі загону моряків з двома броньовиками — «Тигр» і «Лейтенант Шмідт». Кіквідзе зробив Железняка командиром 1-го стрілецького полку, а комісаром до нього був призначений одеський есер-максималіст і поет-футурист Борис Черкун.

Під час повстання лівих есерів у Москві в липні 1918 Железняков висловив їм співчуття і виступив за знищення Раднаркому як органу влади. Потім у нього почався конфлікт з Миколою Подвойським (з питання про постачання полку), який закінчився тим, що Подвойський наказав заарештувати Железнякова. Завдяки таємній підтримці друга-Кіквідзе матрос Желєзняк арешту уникнув, але в його полку почалося бродіння, і солдати розбіглися. Незабаром Железняков був звинувачений в катастрофі поїзда Подвойського і оголошений поза законом. Він втік з-під розстрілу і з допомогою лівих есерів зник у Тамбові. Але в жовтні 1918 потрапив під амністію, був призначений командиром 1-ї радянської кінної батареї і співробітником культурно-просвітницького відділу в Елані.

У листопаді 1918, під прізвищем Вікторс, Железняков був направлений на підпільну підривну роботу в Одесу. Там діяв спільно з бойової дружиною Григорія Котовського, з яким тісно зблизився. У цей час «матрос Желєзняк» брав участь у нальотах на банки і пограбуваннях. Після заняття Одеси Червоною Армією 6 квітня 1919 Железняков був обраний головою профспілки моряків торгового флоту. Але більшовицька інтервенція тривала, і через місяць він отримав призначення на посаду командира бригади бронепоїздів.

Загибель[ред. | ред. код]

У липні 1919 року бригада діяла проти денікінців в районі Катеринослава.

Згідно з офіційною радянською версією, 25 липня під час бою на станції Верхівцеве Анатолія Железнякова смертельно поранено. Не опритомнівши, він помер наступного дня в госпіталі на станції Ерастівка. Труну з тілом перевезли до Москви, де 3 серпня з військовими почестями його поховали на Ваганьківському кладовищі.

Вшанування[ред. | ред. код]

За радянської влади образ Матроса Железняка широко використували та оспівували в пропаганді.

Ліві лапки

В степи под Херсоном — высокие травы,
В степи под Херсоном — курган.
Лежит под курганом, заросшим бурьяном,
Матрос Железняк, партизан.

Праві лапки

У тексті пісні багато нісенітніць: наприклад, за сюжетом, Железняков гине в бою зі своїми соратниками-анархістами — махновцями, та ще й за 200 км від справжнього місця загибелі.

Ім'ям Железнякова були названі бронепоїзд, ескадрений міноносець, річковий артилерійський корабель, крейсер, тральщик і теплохід.

1966 року на його честь перейменовано станцію Ерастівка.

Довгий час його ім'я мала середня школа № 2 міста Верхівцеве.

Пам'ятники матросу Железняку встановлено:

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]