Желько Ражнатович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Желько Ражнатович
Жељко Ражнатовић
Arkanov grob.jpg
Прізвисько Аркан
Народження 17 квітня 1952(1952-04-17)
Брежице, СР Словенія, СФРЮ
Смерть 15 січня 2000(2000-01-15) (47 років)
Белград, Сербія, СРЮ
Поховання
Країна Flag of Yugoslavia (1992–2003); Flag of Serbia and Montenegro (2003–2006).svg СРЮ
Flag of Yugoslavia (1946-1992).svg СФРЮ
Приналежність Flag of Serbian Krajina (1991).svg Республіка Сербська Країна
Flag of Republika Srpska.svg Республіка Сербська
Сербія та Чорногорія Сербія та Чорногорія
Сербія Сербія
Рід військ напіввійськова організація
Роки служби 1991—1995:
Хорватія та Республіка Боснія і Герцеговина
(польовий командир сербських бойовиків)
1998–1999:
Косово
(тільки з інспекційною метою)
Партія Party of Serbian Unityd
Звання командант
Формування Flag of the Serbian Volunteer Guard.jpg Сербська добровольча гвардія
Командування командир Сербської добровольчої гвардії
Війни / битви Хорватська війна (1991—1995): Битва за Вуковар,
підтримка заколоту РСК проти влади Хорватії
Боснійська війна: захоплення міст Бієліна і Зворник на користь Республіки Сербської,
операція «Павук»
Діти (9) Anastasija Ražnatovićd
Інше двічі одружений, 9 дітей (6 у двох шлюбах)
Нагороди Зірка Карагеоргія Республіки Сербської
CMNS: Желько Ражнатович у Вікісховищі

Же́лько Ражна́тович, також відомий під прізвиськом Аркан (серб. Жељко Ражнатовић, Željko Ražnatović; 17 квітня 1952, Брежице, Соціалістична Республіка Словенія, СФРЮ — 15 січня 2000, Белград, Сербія, СРЮ) — відомий сербський діяч кримінального світу Сербії, Югославії та Європи, агент держбезпеки, воєнний злочинець, ватажок воєнізованого формування «Сербська добровольча гвардія», політик, підприємець.

Дитинство, юність, молодість[ред. | ред. код]

Народився 17 квітня 1952 р. у словенському місті Брежице в родині офіцера авіації ЮНА Велька Ражнатовича, військова частина якого на той час дислокувалася в тому місті[1]. Незабаром переїхав з родиною до Белграда. У віці 9 років вперше втік з дому. Займався кишеньковим злодійством, був тричі судимий. У 1972 р. втік в Європу, де продовжив кримінальну діяльність у таких країнах, як Бельгія, Нідерланди, Швеція (20 крадіжок зі зломом, 7 грабежів банків, допомога ззовні у втечі з в'язниці, замах на вбивство)[2], Німеччина, Австрія, Швейцарія та Італія. Незабаром після цього Інтерпол оголосив його одним з десятьох найбільш небезпечних злочинців. Ражнатович мав широкі зв'язки в кримінальних колах. Його підозрювали у зв'язках зі Службою державної безпеки комуністичної Югославії (СДБ СФРЮ), але сам він, природно, таку інформацію заперечував. У 1974 р. спійманий у Бельгії і посаджений у в'язницю, з якої втік під 1977 рік. У 1982 р. повернувся в Югославію та оженився з Наталією Мартинович, але зв'язків з кримінальним світом не порвав. З компанією спільників брав участь у загребському побоїщі в 1990 р., відомому як «матч ненависті». Заарештований хорватською поліцією, відправлений у Белград, де був відпущений під заставу до суду.

Югославські війни[ред. | ред. код]

Після початку збройного конфлікту в 1991 р. вирушив на фронт, де сформував одну з найжорстокіших сербських бойових частин — Сербську добровольчу гвардію (серб. Српска добровољачка гарда), яка зажила лихої слави в боях у Хорватії та Боснії з 1991 по 1995 рік. Бійці сумнозвісної Сербської добровольчої гвардії заплямували свою честь етнічними чистками, вдершись у боснійські міста Бієліна, Зворник, Брчко, були причетні до звірств у хорватській частині Срема, Бановині, Славонії та в північній Далмації. За бойові дії Ражнатовича удостоєно найвищої нагороди самопроголошеної Республіки Сербської Зірки Карагеоргія, яку йому вручив президент цієї невизнаної держави Радован Караджич.

З 1992 року — депутат Народної скупщини Сербії. Обраний депутатом від Приштини. У жовтні 1993 р. заснував Партію сербської єдності, яка програла вибори в грудні 1993 р.

19 лютого 1995 р. одружився зі співачкою Світланою Величкович, більш відомою під псевдонімом «Цеца». Весілля відбулося в готелі «Інтерконтиненталь», який Ражнатович орендував цілком. Вінчання проходило в кафедральному соборі.

Крім політики Аркана цікавив спорт. Він вступив у Вищу тренерську школу, захистив диплом на тему «Підготовка гравця до матчу», після чого купив белградський футбольний клуб «Обилич». У 1998 р. «Обилич», в який Аркан уклав значні кошти, виграв чемпіонат Югославії та домігся права виступати в європейській Лізі чемпіонів. Вибухнув скандал: учасником найпрестижнішого в Європі футбольного турніру стала команда, власник якої розшукується Інтерполом. Але в самій Сербії це мало кого бентежило — Аркан часто справляв посиденьки з приятелями в культовому місці зустрічей місцевої спортивної еліти, кафе «Мадері»[3].

Звинувачення у воєнних злочинах[ред. | ред. код]

23 вересня 1997 р. прокурор Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії Луїза Арбор висунула проти Желька Ражнатовича «Аркана» звинувачення, що стосуються подій вересня 1995 р. в населених пунктах Санський Мост, Трново (Боснія і Герцеговина) та їхніх околицях. Ражнатовича звинувачували як тодішнього командира СДГ (т. зв. «командна відповідальність»). Обвинувальний висновок спочатку тримали в таємниці, як це передбачено політикою МТКЮ, та 31 березня 1999 р. його таки оприлюднили, оскільки виникли припущення, що «Аркан» може брати участь у Косовській війні[4].

Епізоди, що містяться в обвинувальному висновку стосовно колишнього командира СДГ:

  • Насильницьке утримання приблизно тридцяти несербських чоловіків і однієї жінки без їжі або води в погано провітрюваній котельні готелю «Санус», розмірами близько п'яти квадратних метрів, імовірно з 18 вересня по 21 вересня 1995 р.
  • Перевезення дванадцяти несербських чоловіків з м. Санський Мост в ізольоване місце в селі Трнова, де одинадцятьох із них застрелили, а дванадцятого критично поранили, ймовірно, 20 вересня 1995 р.
  • Зґвалтування боснійської жінки в автобусі за готелем «Санус» у м. Санський Мост, імовірно, 21 вересня 1995 року.
  • Перевезення приблизно 67-ми несербських чоловіків і однієї жінки з населених пунктів Санський Мост, Шеховці і Побрієже в ізольоване місце в селі Сасіне, де 65-х з них застрелили, а двох — критично поранили, імовірно 21 вересня 1995 р.
  • Насильницьке утримання приблизно 35-х несербських чоловіків у погано провітрюваній котельні готелю «Санус», розмірами близько п'ятьох квадратних метрів, їх побиття, відмова їм у їжі і воді, у результаті чого двоє з них померли, імовірно з 21 вересня по 25 вересня 1995 р.[5].

Останні роки[ред. | ред. код]

Був двічі одружений, мав 9 дітей від 5 жінок (з них перші 3 — позашлюбні, але усиновлені). Займався підприємницькою діяльністю, був власником і головним тренером футбольного клубу «Обилич». Ражнатовичу належали транспортні фірми, казино і модні магазини в різних містах Сербії.

Вбивство[ред. | ред. код]

Могила Желька Ражнатовича «Аркана» на белградському кладовищі

15 січня 2000 о 17:15 Ражнатовича застрелили в холі белградського готелю «Інтерконтиненталь». Убивця вистрілив йому в ліве око. Також було вбито й охоронця Момчила Мандича[6]. Убивця зник.

Похований 20 січня на Новому белградському кладовищі[7][8].

Існує кілька версій, хто був виконавцем і організатором цього вбивства. Пізніше за цей злочин до 30 років ув'язнення засудили Добросава Гаврича, Мілана Джурішича та Драгана Ніколича. Імена замовників убивства залишилися нез'ясованими.[9].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Željko Ražnatović. Moljac - Biografije. Архів оригіналу за 2013-07-24. Процитовано 2012-10-11. 
  2. http://wwwc.aftonbladet.se/nyheter/9903/31/kosovo5.html
  3. Великосербська вдова, Андрій Шарий // Цілком таємно. (рос.)
  4. BBC News: Arkan wanted by UN tribunal (англ.)
  5. ICTY: Initial Indictment against Zeljko Raznjatovic, also known as «Arkan»(PDF, 28.2 КБ) (англ.)
  6. Paramilitary leader for Serbs fatally shot in Belgrade hotel, The Baltimore Sun, 16 січня 2000
  7. Warlord, Now a Serbian Patriot, Is Buried, The New York Times, 21 января 2000
  8. Arkan, Everything2
  9. Tanjug (15.1.2007). Sedam godina od ubistva Arkana (сербською). MTS Mondo. Архів оригіналу за 2012-03-29. Процитовано 27.7.2011. 

Посилання[ред. | ред. код]