Жермен Бофран

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жермен Бофран
фр. Germain Boffrand
Chateau de la Malgrange.jpg
Арх.Ж. Бофран. Замок-палац Мальгранж, проект.
Народження 1667(1667)Нант, Лотарінгія
Смерть 19 березня 1754(1754-03-19)Париж
Громадянство Франція Франція
Діяльність архітектор, інженер, письменник
Праця в містах Париж, Нансі, Люневіль, Коммерсі, Нант
Архітектурний стиль пізнє бароко, рококо, ранній класицизм
Найважливіші споруди низка палаців в Парижі (перебудови), інтер'єри отелю Субіз, перебудови і збільшення замків герцога Лотарінгії та Люневіля, мисливський замок Коммерсі, план замку-палацу Ступініджі, вівтарів катедральних соборах Нансі і в Нанті
Нереалізовані проекти Шато де Мальгранж
Членство Лондонське королівське товариство
Учні Етьєн Луї Булле і François Dominique Barreau de Chefdeville[d]
Нагороди
Ідентифікатори і посилання
Structurae 1002305
Жермен Бофран у Вікісховищі?

Жермен Бофран(фр. Germain Boffrand; нар. 1667, Нант — пом. 19 березня 1754, Париж) —уславлений французький архітектор і дизайнер інтер'єрів кінця 17-середини 18 ст.


Життєпис.Ранні роки в Лотарінгії[ред. | ред. код]

Народився в місті Нансі. Походить з родини архітектора і скульптора герцога Лотарингії Жана Бофрана. Мати з родини Кіно́, французький поет і драматург Філіп Кіно (Philippe Quinault) - її рідний брат.

Хлопчик був другим сином з дванадцяти дітей родини. Перші художні навички отримав в майстерні батька. Статки родини дозволили навчати старшого сина Жана та молодшого Жермена в університеті Нанта. По закінченні навчання в Нанті, мати вивезла 1682 року здібного Жермена в Париж, аби використати підтримку брата - Філіпа Кіно заради кар'єри сина.

У Парижі[ред. | ред. код]

замок д'Аруе, перебудови Ж. Бофрана

Жермен Бофран починав художню кар'єру в Парижі як скульптор в майстерні Франсуа Жирардона. Дядя ( Філіп Кіно) ввів здібного юнака в коло тодішніх аристократів (майбутніх замовників) і з відомими діячами мистецтв. Згодом Жермен обрав головною сферою власних зацікавлень архітектуру.

Серед перших робіт молодого архітектора - Оранжерея в Версалі (ремонти). Він працює креслярем на будівництві Вандомської площі в Парижі з 1686 року, де відповідав за перші проекти, та в монастирі капуцинів [1] .

Конкуренція серед архітекторів в Парижі була надзвичайною, тому в період між 16991709 рр. незадіяний архітектор покинув Париж і працював в Лотарінгії, котра ще не була захоплена Францією і була самостійною державою, та в Нідердандах. 1709 року він повернувся в Париж. В цей період відбулося формування архітектурного стилю Жермена Бофрана, пов'язаного з особливостями пізнього бароко Лотарінгії та Півіденних Нідерландів, пишного, важкуватого і монументального в деталях і формах.

Експериментував Бофран і з дахами. У Франції, де полюбляли різновеликі дахи і башточки, він давав варіанти як з типовими високими дахами, майже середньовічними ( замок д'Аруе, замок в Люневілі, Отель Субіз, герцогський замок в Нансі, власний замок Château de Thuillières), так і дахи пласкі, повністю приховані парапетом зі скульптурами (проект замку Мальгранж.)

Барокові корені мистецтва Бофрана[ред. | ред. код]

В арсеналі французьких архітекторів важливе місце посіла тричастинна композиція — центральний (високий) корпус, два бічні павільйони і галереї, що пов'язують все в єдине ціле. За цією схемою побудовані -

Звертався до цієї схеми і відомий майстер римського бароко — Лоренцо Берніні. З його творами пов'язаний головний фасад невідомої споруди, яку роспізнають як варіант добудов палацу Лувр. Схема отримає характер канонічної для низки архітекторів 18 і навіть 19 століття. За нею будуватимуть прибічники рококо і класицизму в Швеції (Дроттнінгхольм, Китайський будиночок-палац. ) За цією схемою побудована низка садиб в Російській імперії, митці якої надзвичайно спростували чи взагалі відмовившись від декору фасадів.

Але ні у кого, окрім Жермена Бофрана, не відчавались так сильно барокові корені його мистецтва. Це доводить проект замку Мальгранж та його порівняння з бароковим проектом добудов Лоренцо Берніні. В обох заокруглений центральний об'єм, бічні павільони і напівциркульні галереї, котрі пов'язуюсь композицію в єдине ціле. У Бофрана бароковий характер споруди підсилюють великі волюти центральної вежі, запозичені архітектором у барокових церков і скульптури на парапетах, котрі візуально закінчують волюти і пілястри (типова деталь баровових споруд). І лише виглажені фасади галерей та бічних павільйонів, прикрашених тільки вікнами та пілястрами, свідчать про впливи класицизму.

Народження рококо[ред. | ред. код]

Докладніше: Рококо
Жермен Бофран, інтер'єр готелю Субіз - зразок стилю рококо
Проект Ж. Бофрана. Декор спальні принца де Роган, Готель де Субіз, знищено

Початок 18 століття в Парижі був відзначений народженням стилю рококо. До формування нового стилю в живопису були причетні художники француз Антуан Ватто і італійка з Венеції Розальба Кар'єра, діяльно підтримані багатієм і меценатом П'єром Кроза. Жермен Бофран став першою значною фігурою серед дизайнерів інтер'єрів, започаткувавших рококо в палацовому декорі числених отелів (приватних міських маєтків французьких аристократів). Овальна зала отелю Субіз стала зразком нового стилю — з його відмовою від класичної тектоніки і колон-пілястр, з арочними вікнами, рослинним декором, що оплітав картини-вставки і переходив на стелю [2]. Ордерний декор заміняють на дерев'яні панелі, картини і дзеркала вплітають в чудернацькі звивисті орнаменти, легкі і примхливі. Важливою особливістю інтер'єрів стають легкі і зручні меблі, котрі витісняли пишні і важкі меблі бароко. Примхливі орнаменти і низка дзеркал ламали реальні кордони приміщень і перетворювали їх на ілюзорні, майже казкові помешкання. ( Роботи проведені з 1732 року, інтер'єри знищені).

Архітектурна практика і кар'єра Ж. Бофрана[ред. | ред. код]

Мисливський замок Ступініджі, фасад на почесний двір.

Ще сміливішим був Жермен Бофран у власних архітектурних проектах. Не відмоляючись від важкуватої монументальності барокового класицизму Франції, він сміливо поєднує гнучкі і ефектні барокові форми зі знахідками архітекторів-попередників на кшталт Франсуа Мансара, Жака Буйє де Блуа чи Луї Лево. Компромісно поєднані об'єми, взяті із барокових церков, з житловими блоками дали незвичний для французького класицизму 17 століття ефект пишної імпозантності і репрезентативності. Цей ефект особливо відчутний в споруді замку-палацу в Люневілі чи в проекті замку-палацу Мальгранж. Бофран сміливо ігнорував архітектуру Версаля, котру почали розглядати як зразок і майже канонізували. Архітектурні споруди Бофрана розглядались як неможливі в проектах для короля, але були цілком принадними для приватних палаців аристократії, як французької, так і західноєвропейської. Саме цей прошарок французького суспільства разом з багатіями третього стану (незнатні буржуа) сприймали його сміливі проекти і реалізовували їх.

З французом Бофраном радиться архітектор-італієць, котрий будує мисливський замок Ступініджі в П'ємонті - з його двома курдонерами, диагональними флігелями, котрі надзвичайно активно втручаються в природне оточення. З паризьким митцем радиться курфюрст Баварії Максиміліан Еммануїл II, в замку якого створені фонтан і мисливський павільйон за проектами Бофрана. З паризькою зіркою радився німецький архітектор Бальтазар Нейман під час свого перебування в століці Франції. Деякий час Бофран бере участь в будівництві палацу-резиденції князя-єпископа в місті Вюрцбург, що сприяє розповсюдженню стилю регенства по князівським резиденціям в Європі. За проектами Бофрана було виконано декор анфілади парадних залів.

З 1709 року він — академік Королівської академії архітектури. Вже через рік після прибуття в Париж Бофрана 1710 р. запросили на перебудову палацу Бурбон. Архітектор брав участь в конкурсі на створення площі короля Луї XV. З 1711 року його призначили на посаду надвірного архітектора герцога Лотарінгії. В 1712-1715 роках він вибудував палацик в новому кварталі Парижа Фобур Сент-Оноре, котрий згодом став відомий як Отель де Дюрас. Жермен Бофран перебудував низку приватних замків в провінціях Франції.

1724 року Бофран головний архітектор будівництва шпиталів і лікарень - серед його робіт Виховний будинок-прихисток в Іль де ла Сіте і Будинок для позашлюбних дітей ( 1727 рік, знищений). Жермен Бофран добудовував комплекси лікарень Сальпетріер, Отель Дьє та Бісетр.

Помер в Парижі на 87 році життя.

Учні архітекора Ж. Бофрана[ред. | ред. код]

Церква Сен Жак, Люневіль.
  • Шарль-Луї Клеріссо ( Charles-Louis Clérisseau, 1721—1820 ), відомий дослідник давньоримської архітектури
  • Еммануель Гера ( Emmanuel Héré de Corny, 1705—1763 ), будівничий барокової церкви Сен Жак в місті Люневіль і комплексу палацу короля Станіслава в Нансі.
  • Домінік Франсуа Бар Шефдевілле ( François Dominique Barreau de Chefdeville, 1725—1765 )

Родина Бофрана[ред. | ред. код]

Жермен Бофран був одружений. Два його сини працювали в архітектурній майстерні батька. Але вони померли раніше за батька (перший в 1732, другий в 1745 р.)

Вибрані твори[ред. | ред. код]

Замок-палац у Люневілі, Лотарінгія
Дворик готелю Субіз, Париж
  • Арсенальна бібліотека (Париж, перебудови і збільшення)
  • Готель Субіз, інтер'єри в стилі рококо
  • Готель де Віллар
  • Готель де Брольї
  • Готель де Майєн
  • Готель Малий Люксембург
  • Готель Лебрен
  • Готель де Месм, перебудови
  • Готель Феррарі, Нансі
  • Готель Бово-Краон
  • Замок д'Аруе, перебудови
  • Замок Альнуа (Château d'Aulnois)
  • Замок Герцога Лотарінгії, добудови, Нансі
  • Шато де Люневіль
  • Мисливський замок, Коммерсі, Лотарінгія
  • Палац Юстиції
  • Церква Сент Меррі, каплиця
  • Катедральний собор Нансі, вівтар
  • Катедральний собор в Нанті, вівтар
  • Палац Ступініджі, Турин, Італія, план палацу
  • Палац, Вюрцбург, Німеччина, парадні сходи та ін.

Друковані видання[ред. | ред. код]

  • («Книга архітектури») , 1745 рік

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Michel Gallet, Jörg Garms: Germain Boffrand, Paris 1986.
  • Jean-Francois Bovy: «Le pavillon de chasse de Maximilien-Emmanuel de Bavière à Boitsfort par Germain Boffrand». Brüssel 1998.
  • Кузьмина М.Т. Мальцева Н.Л. «История зарубежного искусства», М. «Искусство», 1971

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Kimball 1943 p. 38.
  2. Кузьмина М.Т. Мальцева Н.Л. «История зарубежного искусства», М. «Искусство», 1971, с. 241