Жиленко Ірина Володимирівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ірина Володимирівна Жиленко
Ірина Жиленко.jpg
Ірина Жиленко
Ім'я при народженні Іраїда Жиленко
Народилася 28 квітня 1941(1941-04-28)
Київ, Райхскомісаріат Україна
Померла 3 серпня 2013(2013-08-03) (72 роки)
Київ, Україна
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українка
Діяльність письменниця
Alma mater Філологічний факультет Київського університету[d]
Мова творів українська
Жанр повість
Нагороди
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1996

Іри́на (Іраїда) Володи́мирівна Жиле́нко (28 квітня 1941, Київ — 3 серпня 2013) — українська поетеса, дитяча письменниця, журналістка та мемуарист. Учасниця антиколоніального руху шістдесятництва, хоча залишилася «явищем не дисидентського, а суто літературного шістдесятництва». Була близькою із Євгеном Сверстюком, Опанасом Заливахою, Василем Симоненком, Іваном Дзюбою, Михайлиною Коцюбинською. Працювала у жанрі «міської української прози» в умовах форсованої русифікації Києва у 1980-тих роках. Авторка автобіографічної книги спогадів «Homo Feriens».

Біографія

Дитинство

Народилася 21 квітня 1941 року у Києві в родині службовців. Але навдовзі почалося лихоліття великої Війни і як наслідок того, чимало українських родин втратчали один одного.Так і сталося із Іриною, її батьки загинули, в часі Другої світової війни і маленьку дитину взяли на вихованняїї родина. Спершу нею опікувалися дідусь та бабуся у Звенигороді, що на Черкащині[1].

Після війнм Ірина із новою родиною повернулася до Києва. Дитячі роки вона мало згадує, як і шкільні, адже становище сироти в повоєнний час було неоднозначним. Крім того, задатки украхїнського виховання на селі, в діда і баби, зробили із маленької дитини впертого поборювача міського радяньського зросійщення столиці України. Згадуючи шкільні роки, Ірина відзначал алише своє захоплення літературою, яке передалося їй від навчительки Діни Попель. Не даремно, свої перші римовані спроби вона зробила в дитячо-шкільному віці і навіть перша її публікація відбулася, коли вона мще навчалася в школі.

Окрім літератури, юначка тяжіла до виховання і начання однолітків, відтак, уже підлітком, вона прилаштувалася до дитячого садочка - доглядати малечу. Пізніше вона повністю перейшла на роботу в садочок і стала вихователькою. За наставництвом дорослих, вона подала документи до Київського державного університету імені Тараса Шевченка на вечірнє відділення філологічного факультету (звичний в ті часи уклад для юнацтва)[2].

Юнацтво

Юначі роки для Ірини Жиленко були яскравими та насиченими. Брала активну участь у роботі осередків українського відродження Києва 1960-х. Професійно займалась вокалом в університетській оперній студії та аматорському хорі «Жайворонок» при Київській консерваторії, танцювала у «Веснянці», гарно малювала. Ірині Жиленко пропонували перейти з університету до консерваторії.

Освіта

1964 року заочно закінчила філологічний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка.

Творчість

Працювала у редакціях газет і журналів. Перший вірш написала у восьмирічному віці. Дебютувала 1965 року збіркою «Соло на сольфі», яка спричинила тривалу дискусію у пресі. Одружилася із відомим українським письменником Володимиром Дроздом. Під тиском обставин була змушена вступити до комуністичної партії 1981 року.

З 1997 року в журналі «Сучасність» Ірина Жиленко почала публікацію своїх спогадів та листів під загальною назвою «Homo Feriens» (з лат. «Людина святкуюча»). Спогади частинами з'являлися на журнальних сторінках упродовж 10 років. Єдиним виданням були опубліковані 2011 року у видавництві «Смолоскип».

Твори І. Жиленко виходили в перекладі багатьма мовами світу, зокрема російською.

Для дітей

Авторка низки дитячих творів: повістей для дітей «Двічі по два дорівнює кульбабці» (1983) і «Новорічна історія про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилитися номером» (1986), «Достигають колосочки», «Вуличка мого дитинства», «Казки про буфетного гнома», збірників дитячих віршів «Достигають колосочки» (1964), «Вуличка мого дитинства», (1979), «Казки буфетного гнома», (1985).

Критика

Головна тематика лірики Жиленко — обійстя та домашній сад, шлюб та родина, природа, доброта і сковородининська проповідь «повсякденних малих справ». У її поезії критики вбачають щирий ліризм, сполучений із вразливістю та винятковим смаком, насолоду життям з меланхолійним пізнанням мінливості світу, обережний еротизм та роздуми про смерть. Інші критикували її нібито угодовську життєву позицію, помітний гедонізм та естетство.

У своїх спогадах, виданих видавництвом «Смолоскип» 2011 року, тверезо оцінює трагедію творчості в умовах радянської окупації та всепоглинаючої цензури. Робить болюче зізнання:

Минуть роки – і жменька нас проводжатиме останніх… І молодші наші колеги, випадково проходячи повз той гурт, ковзнуть по ньому співчутливим оком і, можливо, теж відчують (хай і не глибоко) провину за те, що так і не вчиталися, що там нашкрябали оті гуцали, дрозди, андріяшики. І крижина шістдесятництва відпливе слідом за попередніми. А ми ж такі всі різні! І кожен – Світ. ...Сучасність виблювала, навіть не розжувавши, всю літературу радянської доби (разом із шістдесятниками), і боюсь, що вже ніхто і ніколи не нахилиться над тими покладами...

Померла у Києві, чин відспівування відбувся у Київському Фролівському монастирі УПЦ МП.

Книжки

Авторка близько двадцяти книг, зокрема:

  • «Автопортрет у червоному» (1971)
  • «Вікно у сад» (1978)
  • «Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна» (1979)
  • «Дім під каштаном» (1982)
  • «Ярмарок чудес» (1982)
  • «Збулося літо» (1983)
  • «Останній вуличний шарманщик» (1985)
  • «Дівчинка на кулі» (1987)
  • «Чайна церемонія» (1990)
  • «Вечірка у старій вінарні» (1994)
  • «Пори року» (1999)
  • Поетичний цикл «Казки на заході сонця»
  • Книга спогадів «Homo Feriens»

Збірники поезії:

  • «Вікно у сад»
  • «Вірш для Діани»
  • «Крамничка антикварій. Захід сонця»
  • «Євангеліє від ластівки» («Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ», 2006)

• Світло вечірнє («Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ», 2010).

Нагороди

  • Премія ім. В. Н. Сосюри (1987, за книгу віршів «Дівчинка на Кулі»)
  • Національна премія України імені Тараса Шевченка (1996, за збірку «Вечірка у старій вінарні»)

Вірші: «І світла алея», «Зимовий мотив з візитом пічника», «За золотими вікнами зірок»

Родина

  • чоловік — український письменник-романіст Володимир Дрозд
  • дочка Ірина Жиленко — молодша (Орися) (1966 р.н.), кандидат богослов'я
  • син Павло Дрозд

Відзнаки

Література

Посилання

  • Ірина (Іраїда) Володимирівна Жиленко в українській літературі витворила міфічний острів.
  • Теплі спогади шкільного періоду стосуються вчительки української мови та літератури – Діни Іванівни Попель, якій пані Ірина завдячує україномовністю і всім своїм українством.