Жириновський Володимир Вольфович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володимир Вольфович Жириновський
Володимир Вольфович Жириновський

Нині на посаді
На посаді з21 грудня 2011
ПопередникІгор Лєбєдєв

Ldpr.png Лідер ЛДПР
Нині на посаді
На посаді з14 грудня 1992
Попередниквін сам, як лідер ЛДПСС

Час на посаді:
18 січня 2000 — 21 грудня 2011
ПрезидентВолодимир Путін
Дмитро Медведєв
Попередникперший на посаді
НаступникІгор Лєбєдєв

Час на посаді:
1 березня 2004 — 14 квітня 2008

Народився25 квітня 1946(1946-04-25) (72 роки)
Алмати, Казахська РСР, СРСР
Виборчий округМосква
Національністьросійська
ОсвітаІнститут східних мов
Університет марксизму-ленінізму
Юридичний факультет МДУ
Політична партіяLdpr.png ЛДПР
БатькоВольф Ісаакович Эйдельштейн (19071983)
МатиОлександра Павлівна, уроджена Макарова (пом. 1985)
ДружинаГалина Олександрівна Лебедєва
ДітиІгор Лебедєв, Олег Ейдельштейн, Анастасія Петрова
Професіятюрколог, філолог, юрист
ЗванняRAF A F5-Polkovniken after2010h.png
Полковник запасу
Релігіяправослав'я
Нагороди ZheldorpochetRF.jpg Орден «За заслуги перед Вітчизною»
Орден Олександра Невського
Орден Пошани
Медаль Жукова
Ribbon Medal 850 Moscow.png All-Russia population census rib.png Медаль «Участнику военной операции в Сирии».png Бланк Почётной грамоты Президента России 1.png

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Володи́мир Во́льфович Жирино́вський (рос. Владимир Вольфович Жириновский; до 1964 — Володимир Вольфович Ейдельштейн, нар. 25 квітня 1946, Алмати, Казахська РСР, СРСР) — російський політик, юрист. Керівник фракції ЛДПР у Державної Думи Російської Федерації з 21 грудня 2011 року.[1]

Перший офіційно зареєстрований кандидат у Президенти РФ у 2018 році. На виборах посів 3 місце, набравши 5,65 %.

У минулому — заступник голови Державної думи Росії (20002011), засновник та голова Ліберально-демократичної партії Росії, член Парламентської асамблеї Ради Європи у 2008 року. Відомий своїми неадекватними, агресивними виступами, які розглядаються актами прояву ксенофобії, імперіалізму[2], й українофобії[3][4]. Прихильник терористичних угруповань ЛНР та ДНР.

Життєпис

Ранні роки життя

Народився в Алмати, Казахської РСР в родині Вольфа Ісаковича Ейдельштейна і Олександри Павлівни Макарової. Батько походив з єврейської родини із Західної України (Костопіль, Рівненська область), яка на той час була частиною Польщі. Жириновський неодноразово заявляв, що викупить все місто, зокрема деревообробне підприємство, яке колись належало його діду.[5]

Під час війни його батько з братом були евакуйовані до Алмати, де він одружився з матір'ю Володимира — Олександрою Макаровою. За визнанням Жириновського, оскільки батько не взяв радянського громадянства і залишався польським громадянином, після війни його було відправлено до Польщі. З 1946 зв'язок з ним обірвався. Пізніше батько закінчив університет у Греноблі і емігрував до Ізраїлю, був агрономом і комерсантом.

У матері було шестеро дітей, Володимир спочатку носив прізвище Ейдельштейн, а з 1964 взяв прізвище першого чоловіка матері — Жириновський. З іншого шлюбу матері у нього ще було два брата і три сестри.

Освіта

Жириновський виступає в думі РФ, 10 січня 2018 року

Після закінчення середньої школи у 1964 вступив до Інституту східних мов, який у 1970 закінчив з відзнакою за спеціальністю сходознавець-тюрколог. До і після закінчення інституту стажувався в Держтелерадіо та держкомітеті з зовнішніх економічних зв'язків.

Військова служба

Військову службу проходив в Закавказькому військовому окрузі у 197072. Закінчивши службу в 1975, працював референтом в радянському Комітеті захисту миру. Має звання полковника.

Кар'єра

Країни, де Жириновський під санкціями

До 1977 працював на економічному факультеті Вищої школи профспілкового руху. У 1977 закінчив вечірнє відділення юридичного факультету Московського університету за спеціальністю юрист.

У 1977—1983 працював у Міністерстві юстиції СРСР, очолював юридичний відділ видавництва «Мир».

У 1975—1983 працював у Інюрколегії.

Політична діяльність

Політикою почав цікавитися з 1988. Брав участь у мітингах, зустрічах різних політичних рухів і партій.

За деякими даними, є співвласником журналу «Український тиждень».[6]

2008 — балотувався на президента РФ, зайняв третє місце з 9,35 %.

У грудні 2011 року син Жириновського Ігор Лебедєв обраний заступником Голови Думи РФ 6-го скликання, відмовився від керівництва парламентською фракцією ЛДПР. У зв'язку з цим Жириновський знову став керівником фракції ЛДПР у Державній думі.

28 грудня 2011 року зареєстрований учасником президентських виборів 2012 року. Посів 4 місце з 6,22 %.

З 11 липня 2012 року — член Державної ради РФ. Відповідно до Указом Президента Російської Федерації від 11 липня 2012 року № 946 «Питання Державної ради Російської Федерації» керівники фракцій в Державній Думі, за посадою є членами Державної ради.

На виборах президента РФ 2018 року набрав 5,65 % і посів третє місце.

Агресивна поведінка

Політична діяльність Жириновського характеризується вкрай яскравими і скандальними популістськими висловлюваннями. Неодноразово звинувачувався в неповазі до опонентів, зокрема, під час передвиборних дебатів в 2012 році неодноразово погрожував опонентам стратою або тюремним ув'язненням в разі приходу до влади. З ім'ям Жириновського був пов'язаний ряд публічних скандалів і бійок (особливо в 1994—1995 роках), додали йому популярності серед виборців. Аналітики часто розцінюють голосування за Жириновського як прояв так званого «протестного електорату»

18 червня 1995 року вийшов випуск програми «Один на один», в якій Жириновський облив губернатора Нижегородської області Бориса Нємцова апельсиновим соком. 9 вересня того ж року він влатшував на пленарному засіданні Держдуми РФ бійку і потягнув за волосся депутата Євгенію Тишківську[7] зі словами «Бий суку!», потім спробував задушити. Він також встиг вдарити по обличчю депутата Ніну Волкову, яка випадково йшла повз нього[8].

У травні 1997 року заштовхав в свою машину журналістку Юлію Ольшанську[9] — кореспондента телеканалу МТК[10]. Фонд захисту гласності тоді безуспішно намагався порушити кримінальну справу проти політика[11].

11 березня 1998 року в ході дискусії спробував виступити із запереченнями на адресу представника президента Єльцина Олександра Котенкова, але спікер Геннадій Селезньов відмовив йому. Тоді Жириновський вигукнув: «Фракція, йдемо до президії!», сів в крісло голови і почав поливати водою присутніх у президії депутатів з фракції «Яблуко».

5 лютого 2002 року на раді Держдуми РФ заявив, що громадянство РФ треба давати тільки росіянам. У відповідь депутат Борис Надєждін пожартував, що в такому випадку пану Жириновському його отримати не судилося. В ході дебатів віце-спікер кинув у Володимира склянку.

У 2003 році записав відеозвернення до президента США Джорджу Бушу, в якому різко засуджує війну в Іраку і висловлює своє ставлення до нього і іншим персонам американської політики (Кондоліза Райс, Білл Клінтон, Моніка Левінські), використовуючи ненормативну лексику.

Ставлення до України

24 березня 2014 року Жириновський надіслав урядам Польщі, Угорщини та Румунії пропозицію розділити Україну разом з Росією. Він запропонував провести референдум про приєднання до Польщі Волинської, Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської і Рівненської областей, Румунії та Угорщині — Чернівці та Закарпаття, а решта мала відійти до складу Росії. На його думку, Україною повинна лишатися лише центральна частина держави[12].

20 червня 2015 року Жириновський у прямому ефірі російської пропагандистської передачі звинуватив США у створенні так званих «ДНР» та «ЛНР», щоб викручувати з Росії гроші. Він заявив, що США не потрібно, щоб в Україні була сильна влада, а потрібні безліч «республік», за типом «ДНР» та «ЛНР», які повинна годувати Росія.[13]

Наукові ступені та звання

Володимир Жириновський також є:

  • Професором міжнародного права МДУ.
  • Професор соціологічного факультету МДУ.
  • Професор Московського державного відкритого університету.
  • Почесний професор ряду інших вищих навчальних закладів.
  • Академік Міжнародної академії екології та природокористування.
  • Дійсний член Міжнародної академії інформатизації.
  • Почесний академік Академії природознавства.
  • Академік Академії соціальних наук.

Як заявив з посиланням на науковців депутат Держдуми РФ від партії «Справедлива Росія» Ілля Пономарьов, докторська дисертація Жириновського являє собою «80-сторінковий конспект художньо-публіцистичних творів самого Жириновського». Він додав, що при захисті в МДУ в 1998 половина ради ВАК на знак протесту покинула свої місця в залі. А ті, хто залишився, — отримали хабара[14].

18 лютого 2013 року Пономарьов направив запит генпрокурору Росії Юрію Чайці, в якому просив перевірити законність захисту дисертації лідером ЛДПР. Слідчий комітет Російської Федерації почав перевірку законності присудження Жириновському докторського звання[15].

Примітки

  1. Жириновский Владимир Вольфович. www.duma.gov.ru (ru). Процитовано 2016-10-05. 
  2. Наша версия под грифом секретно: Владимир Жириновский. (рос.)
  3. Українське відродження або нова русифікація
  4. http://tsn.ua/politika/tsn-otrimala-zapis-rozmovi-zhirinovskogo-z-vice-prem-yerom-boyovikiv-360347.html ТСН отримала запис розмови Жириновського з «віце-прем'єром» бойовиків
  5. Пилорама від Іцхака
  6. Журнал «Український Тиждень» належить Жириновському?
  7. ЛДПР заплатит да драку в ГосуДуме
  8. Парламентская борьба без правил
  9. Коммерсант-Газета — Ведомости
  10. Коммерсант-Газета — Припинено справу Жириновського
  11. Коммерсант-Газета — Відомості
  12. Жириновський запропонував Польщі, Угорщині та Румунії розділити Україну
  13. Жириновський наполягає, що «ЛНР» і «ДНР» створили американці
  14. «Дважды академик» Жириновский мог бы написать «сотни диссертаций» — MK.RU, № 26168,20.02.2013
  15. BBC: СКР проверит заявления о защите диссертации Жириновским

Джерела