Жировичі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жировичі
Coat of arms of Žyrovičy.png
Герб Жировичів
Жировицький Свято-Успенський монастир
Жировицький Свято-Успенський монастир
Основні дані
53°00′47″ пн. ш. 25°20′41″ сх. д. / 53.01306° пн. ш. 25.34472° сх. д. / 53.01306; 25.34472
Країна Білорусь Білорусь
Область Гродненська область
Район Слонімський район
Рада Жировицька
Перша згадка 1493
Магдебурзьке право 1652
Населення 2570 (2005 рік)
Транслітерація назви Žyrovičy
Поштовий індекс 231822
Телефонний код +375-1562
Висота 149 м[1] м.н.р.м.
Жировичі. Карта розташування: Білорусь
Жировичі
Жировичі
Жировичі. Карта розташування: Гродненська область
Жировичі
Жировичі
Жировичі (Гродненська область)

CMNS: Жировичі на Вікісховищі

Жировичі (також Жировиці; біл. Жыровіцы, біл. тарашк. Жыровічы, пол. Żyrowicze) — село в Білорусі, в Слонімському районі Гродненської області на відстані 1 км від річки Щара. Адміністративний центр Жировицької сільської ради. Населення станом на 2005 рік — 2570 осіб. Відстань до Слоніма 10 км, до Гродна 138 км. Через село проходить автомобільна дорога, що з'єднує Слонім із шосе Мінськ-Брест.

Жировичі — давнє магдебурзьке містечко історичної Слонімщини (частина Новогрудчини), колишній греко-католицький центр Великого князівства Литовського. До наших днів тут зберігся комплекс колишнього василіянського монастиря з соборною церквою Успіння Пресвятої Богородиці (бароко і класицизм), Хресто-Воздвиженська і Богоявленська церкви (віленське бароко), а також дерев'яна цвинтарна церква святого Юрія (бароко). У Свято-Успенському соборі Жировицького монастиря зберігається одна з найшанованіших у Білорусі та за її межами чудотворних Богородичних ікон Жировицька ікона Божої Матері.

Історія[ред. | ред. код]

Велике князівство Литовське[ред. | ред. код]

Перші письмові згадки про Жировичі датуються 1493—1495 роками, коли великий князь Казимир надав поселення великому підскарбію Олександру Солтану. Новий власник побудував церкву на місці, де за легендою в 1470 році з'явився образ Матері Божої. Біля церкви почало формуватися поселення.

Історичний герб Жировичів

Згідно з адміністративно-територіальною реформою (1565—1566) Жировичі увійшли до складу Слонімського повіту Новогрудського воєводства. З 1565 року тут почали проводитися ярмарки[2]. Під 1587 роком уперше згадується Жировицький монастир. На початку XVII ст. обитель перебувала у володінні канцлера Великого князівства Литовського Льва Сапіги, потім мстиславльського каштеляна Івана Мелешка.

У 1624 році Жировичі отримали статус містечка, а в 1652 році король і великий князь Ян Казимир надав поселенню магдебурзьке право. Незабаром Жировичі стали великим торговим центром, який користувався власним гербом: «в блакитному полі зображення двох людських фігур — права стоїть на колінах, ліва тримає в простягнутих руках книгу»[3]. Під час Тринадцятирічної війни в 1655 році козацькі загони спалили містечко і монастир.

8 (19) вересня 1730 року в Жировичах відбулася урочиста коронація чудотворної ікони Матері Божої. Корону, прикрашену дорогоцінним камінням, пожертвувала княгиня Анна Радзивілл. Ікона зберігалася під склом у золочених ризах.

Під владою Російської імперії[ред. | ред. код]

Рельєфний образ Жировицької Матері Божої

У результаті третього поділу Речі Посполитої (1795 рік) Жировичі опинилися в складі Російської імперії, в Слонімському повіті. У 1810—1828 роках тут знаходилася резиденція Берестейського греко-католицького єпископа .

У 1828—1839 роках Жировичі були центром Литовської греко-католицької, а в 1840—1845 роках — Литовської православної єпархії. У 1880-і роки в містечку діяли 3 церкви; працювали духовне і жіноче народні училища, 3 магазини, 3 корчми; щорічно проводилися 3 ярмарки.

У Першу світову війну Жировичі зайняли німецькі війська. У 1919—1920 роках містечко переходило з рук в руки — від більшовиків до польської армії.

Новітній період[ред. | ред. код]

25 березня 1918 року згідно з Третьою Статутною грамотою Жировичі оголошувалися частиною Білоруської Народної Республіки. 1 січня 1919 року відповідно до постанови І з'їзду КП (б) Білорусі вони увійшли до складу Білоруської РСР[4]. Згідно з Ризьким мирним договором 1921 року Жировичі опинилися в складі міжвоєнної Польської Республіки, де стали центром гміни Слонімського повіту Новогрудського воєводства.

У 1939 році Жировичі увійшли в БРСР, де 12 жовтня 1940 року стали центром сільради Слонімського району. Статус поселення понизили до села. Станом на 1971 рік тут було 430 дворів, на 1994 рік — 650.

У 2000-і роки Жировичі отримали офіційний статус агромістечка. 24 липня 2014 року офіційно затвердили історичний герб[5].

Галерея[ред. | ред. код]

Населення[ред. | ред. код]

Демографія[ред. | ред. код]

  • XIX століття: 1830 рік — 226 осіб, з них знаті 22, духовного стану 11, міщан-християн і селян 187, жебраків 6[6]; 1885 рік — 516 осіб.
  • XX століття: 1921 рік — 508 осіб[7]; 1971 рік — 2597 осіб[8]; 1994 рік — 3500 осіб[9].
  • XXI століття: 2005 рік — 2570 осіб.

Освіта[ред. | ред. код]

У Жировичах працюють державний аграрно-технічний коледж (від 1945 року), середня школа (з 1966 року) і школа мистецтв, дошкільний заклад.

Медицина[ред. | ред. код]

Медичне обслуговування населення здійснюють лікарня і амбулаторія.

Економіка[ред. | ред. код]

12 торговельних підприємств, філія Бєлорусбанку і пошта.

Туризм[ред. | ред. код]

Хресто-Воздвиженська церква, пам'ятка архітектури Віленського бароко

Інфраструктура[ред. | ред. код]

Жировичі — центр туризму національного значення. Входять до туристичних маршрутів «Кам'яний літопис Понеманння», «Кам'яний літопис Слоніма і Жировичів».

Відомі місця[ред. | ред. код]

У містечку розташовується архітектурний комплекс колишнього монастиря василіян, який складається з наступних будівель:

  • Господарські будівлі (XVIII—XX століття)
  • Дзвіниця (1828)
  • Монастирський корпус (XVII—XVIII століття)
  • Церкви: Успіння Пресвятої Богородиці (Пречистенська, соборна; 1613—1650), Богоявлення (1672 або 1769), Воздвиження Чесного Хреста (1769).

Крім того, на північній околиці селища, на кладовищі, збереглася дерев'яна церква Святого Юрія (кін. XVIII ст.).

Втрачена спадщина[ред. | ред. код]

  • Садиба «Старі Жировичі».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. GeoNames — 2005.
  2. Шаблюк В. Жыровічы // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя / рэд. кал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.), Т. У. Бялова і інш.; ; мастак З. Э. Герасімович. — 2-е выданне. — Мінск : Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі, 2005—2010. — Т. 1—3. — ISBN 978-985-11-0392-4. (біл.) — Том 1. — С. 634.
  3. Цітоў А. Геральдыка Беларускіх местаў. — Менск, 1998.
  4. 150 пытанняў і адказаў з гісторыі Беларусі / Уклад. Іван Саверчанка, Зьміцер Санько. — Вільня: Наша Будучыня, 2002. — 238 с. ISBN 9986-9229-6-1.
  5. «Об учреждении гербов административно-территориальных и территориальных единиц Витебской и Гродненской областей». Указ Президента Республики Беларусь от 24 июля 2014 г. № 373[недоступне посилання з липень 2019](рос.)
  6. Соркіна І. Мястэчкі Беларусі… — Вільня, 2010. — С. 414.
  7. Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej. Tom VII, Część I: Województwo Nowogródzkie. — Warszawa: Główny Urząd Statystyczny Rzeczypospolitej Polskiej, 1923.
  8. Шаблюк В., Ярашэвіч А. Жыровічы // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі : у 6 тамах / рэд. кал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.), М. В. Біч, Б. І. Сачанка і інш.; мастак Э. Э. Жакевіч — Мінск : Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі», 1993—2003. — ISBN 5-85700-073-4. (біл.) — Т. 3. — С. 386.
  9. Шаблюк В., Ярашэвіч А. Жыровічы // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі : у 6 тамах / рэд. кал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.), М. В. Біч, Б. І. Сачанка і інш.; мастак Э. Э. Жакевіч — Мінск : Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі», 1993—2003. — ISBN 5-85700-073-4. (біл.) — Т. 3. — С. 385.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]