Жирослав (галицький боярин)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Жирослав — галицький боярин, голова опозиції проти князя Мстислава Мстиславича Удатного.

Опозиціонер[ред. | ред. код]

Вперше згадується в 1219 році, вже в цей час Жирослав займається інтригами, у результаті яких з Галича виганяють князя Мстислава[1]. Наступного разу він діє в 1226 році, коли підмовляє галицьких бояр не вірити князю Мстиславу. Жирослав запевняв їх, що князь хоче їх зрадити половецкому хану Котяну на побиття. В результаті наговору Жирослава на Мстислава галицькі бояри виїхали у Перемишльську землю. Слідом за ними князь Мстислав посилає свого духівника Тимофія, щоб умовити їх повернутися. Бояри повірили Тимофію і повернулися назад в Галич, а Жирослава виганяють. Після того, як його вигнали, Жирослав йде до князя Ізяслава[2]. Востаннє літопис повідомляє про 1226 рік, що Жирослав разом з князем Ізяславом йдуть в Угорщину[3].

Характеристика літописця[ред. | ред. код]

Літописець недружелюбно ставився до Жирослава, будучи прихильником князя Мстислава. В одному місці він кляне Жирослава на чому світ стоїть, наводячи слова з біблії. В іншому місці літописець характеризує Жирослава як лукавого підлесника і брехуна.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ипатьевская летопись // Полное собрание русских летописей. — СПб.: Тип. М. А. Александрова, 1908. — Т. II. — Стб. 737—738.
  2. Ипатьевская летопись // Полное собрание русских летописей. — СПб.: Тип. М. А. Александрова, 1908. — Т. II. — Стб. 747.
  3. Ипатьевская летопись // Полное собрание русских летописей. — СПб.: Тип. М. А. Александрова, 1908. — Т. II. — Стб. 750.

Література[ред. | ред. код]

  • Головко А. Б. Юго-Западная Русь в политике Венгрии в первой половине XIII в. // Rossica Antiqua. — 2010. — № 2. — С. 113—139. (рос.)
  • Грушевський М. С. Хронологія подій Галицько-Волинського літопису // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Львів, 1901. — Т. 41. — С. 1-72.
  • Толочко П. П. Русские летописи и летописцы X—XIII вв. — СПб.: Алетейя, 2003. — С. 296 с. (рос.)