Життя Мухомацу (фільм, 1958)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Життя Мухомацу Picto infobox cinema.png
яп. 無法松の一生
Muhomatsu no issho 1958 poster.jpg
Оригінальний японський постер до фільму
Жанр драма
Режисер Хіросі Інагакі
Продюсер Томоюкі Танака
Сценаристи
На основі «Життя Мацу Неприрученого» Сюнсаку Івасіти
У головних
ролях
Тосіро Міфуне
Хідеко Такаміне
Чішю Рю
Оператор Кацуо Ямада
Композитор Ікума Ден
Кінокомпанія Toho
Тривалість 103 хв.
Мова японська
Країна Японія Японія
Рік 1958
Дата виходу 22 квітня 1958 (Японія)[1]
IMDb ID 0051955
Рейтинг IMDb: 7.7/10 stars
Додаткові характеристики
Формат плівки 35 мм
Співвідношення 2,35 : 1
Колір кольоровий
Звук моно

Золотий лев«Життя Мухомацу» (яп. 無法松の一生 мухомацу-но іссей, в радянському кінопрокаті демонструвався з січня 1960 року під назвою «Людина-рикша»[К 1]),  — японський широкоекранний фільм-драма 1958 року, поставлений режисером Хіросі Інагакі за романом Сюнсаку Івасіти «Життя Мацу Неприрученого» з Тосіро Міфуне в головній ролі. Стрічка є ремейком його ж однойменного фільму 1943 року.

Національна прем'єра фільму відбулася 22 квітня 1958 року в Токіо[2]. Світова прем'єра відбулася в Італії у вересні 1958 року в рамках конкурсного показу на 19-му Венеційському кінофестивалі де він здобув «Золотого лева».

Сюжет[ред. | ред. код]

Жив у місті Куруме рикша на ім'я Мацугоро. Був він пустотливим, веселим, сміливим, нікому нічим не поступався, не пробачав ніяких образ. За грубість і пустощі його прозвали «неприрученим». Усі його побоювалися, але й поважали за справедливість і доброту.

Одного разу Мацугоро побачив, як хлопчаки стрибали з дерева і один з них не наважувався піти за товаришами. Мацу почав соромити його — чоловік має бути сміливим. Хлопчик стрибнув і забив ногу. Довелося Мацу доставити його додому. Так уперше він побачив матір Тосіро — красуню Рьоко, дружину лейтенанта Йосіока. Сильно застудившись, помер батько Тосіо, і Мацу став вірним і відданим другом хлопчика. Неначе підмінили рикшу — він став уважним, ніжним, грав з Тосіо, захищав його від забіяк, допомагав виховувати його. І все це робив він з любові до прекрасної Рьоко.

Йшли роки, виріс Тосіо, поїхав на навчання в університет, тепер йому більше не став потрібним його відданий друг Мацу, він навіть соромився його. Тужливо й самотньо було на душі у Мацу, його єдина радість в житті — Тосіо не був з ним. А у своєму кохання до Рьоко він не зізнався б навіть під страхом смерті, адже він безграмотний простолюдин, бідний рикша, а вона пані.

З горя запив Мацу, і одного разу морозним ранком його знайшли мертвим у снігу. Усі свої заощадження він заповідав Тосіо і Рьоко.

У ролях[ред. | ред. код]

Тосіро Міфуне Мацугоро
Хідеко Такаміне Рьоко Йосіока, вдова лейтенанта Котаро
Хіросі Акутагава лейтенант Котаро Йосіока
Теко Іїда Отора, хазяйка готелю
Чішю Рю арбітр Юко
• Каору Мацумото юний Тосіо Йосіока
Кендзі Касахара Тосіо Йосіока
Харуо Танака Кумакіті (Кума)
• Дзюн Татара працівник театру
• Нобуо Накамура брат Йосіко
• Тіеко Накакіта зовиця Есико
• Бокудзен Хідарі хазяїн таверни
• Ітіро Арисіма рознощик медикаментів
• Кокутен Кодо Масаї Юдзі

Знімальна група[ред. | ред. код]

Нагороди та номінації[ред. | ред. код]

Нагороди та номінації фільму «Життя Мухомацу»[3]
Рік Кінофестиваль/кінопремія Категорія/нагорода Номінант Результат
1958 Венеційський міжнародний кінофестиваль Leone d'Oro logo gold.pngЗолотий лев Життя Мухомацу Нагорода

Про фільм[ред. | ред. код]

Режисер Хіросі Інагакі вже знімав у 1943 року «Життя Мухомацу» (заснований на цьому ж самому сценарії) із зіркою фільмів «дзідайгекі» Цумасабуро Бандо в головній ролі. Через п'ятнадцять років він вирішив зробити ремейк власної стрічки в кольорі і з розрахунку на популярність зірки нового покоління Тосіро Міфуне. Макс Тессьє в книзі «Образи японського кіно», пише, що до думки взятися за ремейк режисера підштовхнули купюри, зроблені занадто підозрілою цензурою того часу[4].

Т. Міфуне, пов'язаний контрактом з «Тохо» не міг відмовитися від ролі, але ставився до цієї роботи з неприхованою неприязню, про що зізнався в одному зі своїх інтерв'ю:

«Цей фільм був повторенням раніше поставленої картини. Я не був задоволений. Пов'язаний контрактом із студією, я був вимушений виконувати свої зобов'язання. Я не люблю повторень, оскільки глядачі, які бачили оригінальну версію, дивляться потім і нову, яка, як правило, програє в порівнянні…»[5]

На відміну від фільму 1943 року ця версія фільму стала багатослівнішою, розпливчастішою, застарілою, менш зворушливою і переконливою[6]. І хоча фільм 1958 року вийшов набагато успішнішим, ніж його попередник, а отримавши «Золотого лева» Венеційського кінофестивалю обійшов усі екрани світу (від США до СРСР), він так і залишився нелюбимим дитям Міфуне. Відомий російський кінознавець і критик Інна Генс у своїй книзі про актора Тосіро Міфуне пояснює його ставлення до цієї роботи:

«… У Міфуне гостро розвинене почуття самокритичності. Широка популярність не закрутила йому голову. Його природна скромність, яку не похитнули роки, виражається насамперед в недооцінці того, що ним зроблено.»[7]

Французький кінокритик Жак Лурселль пише, що у версії фільму 1958 року «занадто манірна і занадто барвиста манера гри Тосіро Міфуне не дає фігурі Мацугоро [головного героя стрічки] розкритися так само добре, як у першій версії»[6].

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. У радянському прокаті фільм демонструвався з січня 1960 року, д/п Держкіно СРСР № 1255/59 (до 19 листопада 1964 року) — опубліковано: «Аннотированный каталог фильмов действующего фонда: Художественные фильмы», М.: «Искусство»-1963, С. 361. (рос.)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. 無法松の一生 (Життя Мухомацу) на сайті jmdb.ne.jp
  2. Muhomatsu no issho (1958) on IMDb-Release Info (англ.)
  3. Нагороди та номінації фільму Життя Мухомацу на сайті IMDb (англ.)
  4. Max Tessier, Images du cinéma japonais, Veyrier, 1981
  5. «Cinema» (California), vol. 3. No. 6. p. 29.
  6. а б Лурселль, Жак. Muhomatsu no issho / История рикши // Авторская энциклопедия фильмов. — СПб. : Rosebud Publishing, 2009. — Т. 1. — С. 243—244. — 3000 прим. — ISBN 978-5-904175-02-3.(рос.)
  7. Генс, Инна Юлиусовна. Тосиро Мифунэ / (Мастера зарубежного киноискусства) — М.: Искусство, 1974. — 166 С. (с. 61)(рос.)

Література[ред. | ред. код]

  • Генс, Инна Юлиусовна. Тосиро Мифунэ / (Мастера зарубежного киноискусства) — М.: Искусство, 1974. — 166 С. (с. 56-64)(рос.)

Посилання[ред. | ред. код]