Жлобство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Жлобство, жлобізм — домінування примітивної, агресивно-тваринної парадигми в соціальній поведінці індивідуума/груп індивідуумів.

Термін вживається для опису соціальних, побутових, культурних, а останнім часом політичних, економічних та екологічних явищ. Жлобство — ментальний, культурний і антропологічний феномен цивілізованих суспільств, що зазнали прискореної модернізації, процесів дестратифікації та міграції великих мас сільського населення до міст, прояв феномену «бунту мас» (Х. Ортега-і-Гассет), вияв масового суспільства.

Ці процеси призвели до появи людини, що має певні ментальні та суспільні установки, яку характеризують як жлоба (білор., рос., укр. термін). Укр. синоніми — рогуль, браток, братан. У багатьох європейських народів уживається близьке за контекстом слово — паразит (від лат. parasītus «співтрапезник; дармоїд»); зокрема, в англ. — parasite, і також swindler (крутій, шахрай, жлоб).

Головні відмінності жлоба від справжньої, соціально зрілої особистості:

  • неспроможність до безкорисної пожертви в будь-якому вигляді;
  • відсутність внутрішньої потреби творити добро;
  • нездатність отримувати задоволення від якісно зробленої роботи, що не пов'язана з покращенням персонального або родинно-кланового добробуту;
  • відсутність честі та совісті, здатності на чин і подвиг[1].

Жлоб як носій жлобства[ред.ред. код]

Систематизованих наукових досліджень жлобства ще не здійснено. Однак, у 2013 р. у рамках проекту «Жлоб. Жлобство. Жлобізм» вийшла книжка «Жлобологія», в якій феномен жлобства описаний у формі есе різними діячами української культури та мистецтва. Матеріали, наведені у ньому, настільки різнобічні і широкоосяжні, зокрема, наведено різні репрезентаційні ознаки жлоба[2]:

  • невихований, неосвічений, жадібний, агресивний, недорозвинений, недалекий (Ю. Андрухович);
  • говорить на суржику (Ю. Бебешко);
  • неосвічений, грубий, агресивний хам, яким керує утилітарна вигода, егоїст, стурбований лише обладнанням власного матеріального світу, звичайна людина мінус духовні запити і цілі (С. Васильєв);
  • обмежений, сірий, неяскравий, недалекий, здебільшого жвавий, сповнений життєвої енергії і водночас агресивний у ставленні до інших та іншого (Е. Димшиц);
  • розумово обмежений, незграбний, з сільськими звичками, носить провінційний одяг, зациклений на матеріальних вигодах; жінка-жлоб живе вузькими інтересами свого тіла, своєї родини, роботи і кількох подружок (В. Єшкілєв);
  • людина, що самостверджується і реалізується коштом інших, не маючи для цього жодних власних ані інтелектуальних, ані професійних, ані душевних підстав (Ю. Іздрик);
  • паразитично відноситься до надбань цивілізації (В. Кириченко);
  • має обмежений лексикон, невихована, неосвічена, некультурна, неохайна, емоційно та матеріально скупа, демонстративно закрита, відчужена, байдужа, брутальна, брехлива, безвідповідальна людина, нездатна до нормальних стосунків (О. Покальчук);
  • перебуває не на своєму місці, зосереджений на важливості своєї персони, обмежений власним світом як своєю «територією», не бажає робити зусилля, душевно лінивий (В. Ралко).

Походження жлобства[ред.ред. код]

Жлобство поширене в усіх цивілізованих суспільствах. Вважається, що жлобство — це тваринне в людині. Тому дитина є своєрідним жлобом, і лише прищеплення cуспільної культури переводить її до іншої суспільної групи, цивілізує її. Тоді формуються елітарні субкультури, однак частина суспільства залишається жлобами.

Промисловий переворот та індустріалізація, руйнування традиційного суспільства сприяли процесу дестратифікації — полишення своєї страти (суспільної групи) та потрапляння до іншої призвело до того, що колишні селяни переселялися до міста, а частина робітників ставала новою інтелігенцією та, навіть, управлінцями. У процесі дестратифікації індивіди деморалізувалися, ставали цинічними і агресивними, і це було головним імперативом їхнього виживання, оскільки компенсувало їхнє незнання та низьку кваліфікацію[3].

Жлоб — людина, яка потрапляє не в своє середовище і не знає коду цього середовища, його культури. Тому він не поважає ні міської, ні сільської культури, першу не розуміє, другої соромиться. Порушує традиційну ієрархію та не сприймає нової.

Завдяки комерціалізації мистецтва, інших сфер культури у розвинених країнах з кін. ХІХ ст. творилася масова культура, установки якої спрямовані на задоволення потреб «людини маси», на масове споживання та культ матеріального. У цей час можна говорити про масове творення культури жлобства. Оскільки жлоб вважає свої цінності абсолютними і агресивно нав'язує їх усьому суспільству, а зросла вертикальна та горизонтальна мобільність промислових суспільств сприяє тому, що серед усіх економічних і політичних верств поширюються принципи і мораль жлоба.

Сучасний український жлоб укорінений ще у пізні часи Хмельниччини та пройшов три етапи становлення: малоросійський (др. пол. ХVІІ — початок ХХ ст.); радянський (20-80 ті рр. ХХ ст.); пострадянський (з кін. 80-х рр.).

Виникненню малоросійства сприяло приєднання Гетьманщини до Росії 1654 р., а також підпорядкування Української православної церкви у 1687 р. Московському патріархату. Це спричинило поступову русифікацію (а також остаточну полонізацію — у Речі Посполитій) національної еліти, формування своєрідного комплексу неповноцінності, спричиненого фактичним колоніальним становищем українства у Російській імперії (аналогічні процеси відбувалися у Речі Посполитій, Австрії та Угорщині). У складі Росії цьому сприяли поглинення російською православною церквою української духовної еліти, поразка гетьмана І. Мазепи, поступове перетворення козацької військової старшини на дворянство. Це спричинило появу серед українства колабораціоністських установок, скептичне або навіть вороже ставлення до своєї національної мови, культури, відчуття своєї другорядності, знищення історичної пам'яті, гіпертрофію національного чуття або навпаки — ідейне антиукраїнство[4]. Тоді ж були вимушено запозичені деякі риси російського жлобства — самовідчуженість, хамство, низькопоклонство, суспільна пасивність. Та хоча такий «ментальний колоніалізм» звів до мінімуму прояви національної самосвідомості, все ж саме з середовища малоросів вийшли перші українські націоналісти та народники[5].

На радянському етапі деякі ментальні ознаки малоросійства увійшли в новопосталу масову культуру жлоба. Нав'язування суспільству під виглядом народної масової культури пролетарської, а також зведення «залізної завіси» між СРСР та світом сприяли поширенню агресивного несприйняття іншого, чужого, чужорідного. Індустріалізація та колективізація стимулювали посилення дестратифікації українського селянства, а колективізація разом з голодомором — деформації традиційної селянської культури та знищенню кваліфікованих селян. У той же час сталінська політика, спрямована на знищення інтелігенції або перетворення її на слухняних виконавців партійних доручень, призвела до поширення у масовій культурі зневаги до інтелігенції. Процес дестратифікації посилили Друга світова війна та післявоєнна демографічна криза, а особливо зростання чисельності українських міст у др. пол. 60-х — 70-ті рр. ХХ ст. (переїзд значної частини селян до міст). Натомість у 60-70-ті рр. починає формуватись нова управлінська українська еліта, яка значною мірою була носієм совкової ментальності.

Після початку перебудови, розвитку кооперативного руху, відновлення приватної власності та запуску процесів первинного нагромадження капіталу, яке здійснювалось напівзаконно, або навіть незаконно — з допомогою звичайного бандитизму, грабіжництва, рейдерства тощо, жлобство починає набувати сучасного вигляду. Його найбільш відвертою складовою стають елементи злочинної субкультури, хоча, звісно, вони ґенетично укорінені у культуру часів ГУЛАГу та радянських тіньових підприємців[6]. Це ускладнило процес становлення нових українських еліт, які, будучи переважно вихідцями зі жлобського прошарку, розглядають цивілізацію і всі її культурні та економічні здобутки лише як засіб збагачення, суспільство ж — як «біомасу», що має забезпечувати цей процес. Така установка зумовлена слабкою рецепцією цінностей генерації та поширення нових знань, культури і цивілізаційних набутків, зниження здатності до оволодіння новими знаннями, що пов'язане з незадіяністю у світовому мейнстрімі розвитку і відтак — із зменшенням політичного потенціалу, маргіналізацією особистісного становища і впливу частини еліти на суспільство[7].

Соціальне значення жлобства[ред.ред. код]

Жлобство не можна оцінити однозначно.

Загалом, жлоб — це недорозвинена людина, різновид масової, нормальної, простої людини, спосіб її соціального виживання. По суті, це опора, на якій тримається суспільство, різновид плебейського консерватизму. З цих позицій критика жлобства розглядається або як різновид того ж таки жлобства, або як захисна реакція інших страт, котра, у свою чергу, сама є мімікрією жлобства. Жлоб — це природний гвинтик суспільства, бездумний виконавець соціальної ролі, що корисно в багатьох суспільних практиках[8].

Тому слід розрізняти два види жлобів. Один — агресивний, безкультурний хам, що не усвідомлює і не розуміє своє походження та умотивований тваринними інстинктами; другий — провінційна і загалом добра людина, щира і наївна, яка не втрачає здатності до засвоєння нового, нехай і на низькому рівні культурного споживання, людина-дилетант з нерозвиненим смаком та обмеженими знаннями. Більше того, серед таких індивідів є і творчі люди, які продукують «жлобські твори»[9]. Тому загалом роль жлобства у суспільстві можна оцінити схвально.

Інша оцінка жлобства ґрунтується на акценті на негативному ментальному контенті жлоба — агресивності, войовничості до людей, які вирізняються із загалу, а також із низьким рівнем інтелектуального розвитку та невмінням спілкуватись. У культурі це призводить до загального зниження її якості, панування несмаку, кітчу, культу насильства у мистецтві тощо. Погані суспільні наслідки жлобства проявляються у різних сферах — від нестатутних відносин в армії та насильства у тюрмах до побутового насильства, бандитизму, шахрайства, обману, корупції у громадянському суспільстві.

Невизнання чужого особистого простору, нав'язлива претензія жлобства на універсальність сприяє вичавлюванню з України талановитих людей та яскравих особистостей. Будучи носієм досить поширеного буденного мислення, жлоб агресивно протистоїть ментальності творчої людини, намагається нав'язати їй свої цінності, спосіб життя, мислення, уявлення про суспільні стандарти і несприйняття всього нового у досить жорсткій формі. А це має погані цивілізаційні наслідки, оскільки позбавляє українство належного рівня культури.

Схильність до створення різноманітних «дворових» угруповань серед молодих жлобів переростає на клановість у віці зрілому, коли належність до свого клану перевищує кваліфікаційні та творчі здібності. Серед інших характерних негативних установок жлоба — антисемітизм, українофобія, які дають змогу реалізувати не тільки власну життєву агресивність, але і почуття зверхності, своєрідного самоствердження як альфа-самця або альфа-самки. Взагалі, статусність, орієнтація на престижне споживання добре доповнюють принцип клановості, завдяки чому жлоб прагне перетворитись на члена більш престижного, пануючого клану, а деякі з них стають олігархами, депутатами тощо.

Історія прогресу цивілізації може бути розглянута як історія війни особистостей та суспільств з жлобством в усіх його проявах, із жлобством як чинником суспільного занепаду. Хоча перемогти жлобство остаточно неможливо через об'єктивні причини, але суспільства, які здатні створити жлобам максимально несприятливі умови для існування, досягають більшого цивілізаційного успіху[10].

Близькі та суміжні поняття терміну «жлоб»[ред.ред. код]

Внутрішній пролетаріат[ред.ред. код]

Найбільш близьким терміном у філософії історії є внутрішній пролетаріат, який, згідно А. Тойнбі, є чинником занепаду цивілізацій. Він виокремлюється на етапі надлому цивілізації та поступово поширює свій вплив у суспільстві. Один з важливих способів рекрутування внутрішнього пролетаріату — люди, позбавлені коріння й духовно дезорієнтовані, хоча фізично вони й не втратили зв'язку зі своєю предківською землею. Це і є, фактично, жлоби у сучасному розумінні. Важливою ознакою внутрішнього пролетаріату є постійне відчуття незадоволеності, що підігрівається відсутністю законно успадкованого місця в суспільстві і відторгненням від своєї громади. Його представники частково поповнюють ряди люмпен-пролетаріату, частково стають найманими працівниками в соціально-економічно чужому середовищі (мануфактурному, фабричному, індустріальному), частково потрапляють до панівної еліти, формально інтегрованої у суспільство, залишаючись за своїми ментальними ознаками представниками внутрішнього пролетаріату. Саме внутрішній пролетаріат — один із провідних акторів європейських революцій кін. ХVІІІ — пер. пол. ХХ ст.

Поширення внутрішнього пролетаріату у суспільстві, його проникнення до національної еліти та вироблення ним альтернативної пануючій «релігії вищого порядку» сприяє внутрішньому розкладу цивілізацій. Зокрема, однією із сучасних ідеологій, потенційною релігією вищого порядку А. Тойнбі вважав комунізм[11].

Інше джерело рекрутування внутрішнього пролетаріату — оселення на території країни «зовнішнього пролетаріату» — бідних представників емігрантів, дистанційованих від національної культури. У минулі часи вони створювали «збройні ватаги», здійснювали набіги на цивілізовані суспільства та захоплювали здобич, користуючись (але не створюючи) благами цивілізації. У наш час це — мігранти, що оселяються в Україні та діють переважно у торговельному бізнесі або перебираються непостійними заробітками в інших секторах суспільства. Вони досить часто чекають переїзду до більш багатих країн і тому не обтяжують себе вивченням специфіки українського соціуму[12].

Совок[ред.ред. код]

Совок — людина, що успадкувала від радянських часів поведінку та ментальні принципи homo soveticus. Для нього були властиві, зокрема, прогинання, особливо перед начальством, і почуття зверхності над слабшим, приниження слабшого, а тепер — ностальгія за СРСР, але досить популярні і ті риси, які ми відносимо до жлобства.

Свого часу панування криміналізованої більшовицької партії призвело і до криміналізації більшості населення. Цьому сприяли показові фіктивні процеси проти «ворогів народу», які спонукали до масової неповаги до законів, а також те, що значна частина населення СРСР пройшла у 30-40-ві рр. через ГУЛАГ та його східно-феодальні економічні відносини. Офіційне культивування ненависті до Заходу, багатіїв, неофіційне — до євреїв, інтелігенції, яскравих особистостей сприяло інтеріоризації стереотипів масової агресивності та відсутності взаємоповаги, розчиняло межі особистості, критерії особистої власності та особистого життя. Все це сприяло витворенню у надрах СРСР нової совєтської людини, або попросту — «совка»: денаціоналізованого та криміналізованого ксенофоба, маргіналізованого мешканця міст або позбавленого власності селянина, який має низьку трудову етику, не спроможний сам приймати рішення, орієнтований на патерналістське покровительство держави, в якого відсутнє відчуття суб'єкта історичного процесу та надмірно розвинене почуття стадного колективізму. Репресії та ідеологічне програмування призвели до того, що самосвідомість совєтської особистості перетворилася на самосвідомість особистості-гвинтика, не спроможної жити самостійним життям, нанесла значний удар по українській інтелігенції, по демографічному потенціалу та генетичному фонду народу загалом.

Докладніше див.:

Homo Sovieticus

(сленг)Совок

Люмпен[ред.ред. код]

Люмпен-пролетаріат, за К. Марксом, — декласовані й деморалізовані верстви населення, що опинилися на «дні» суспільства й нездатні до самостійного організованого руху, хоча висувають завищені соціальні вимоги й претензії.

Поняття «люмпен» у деяких тлумаченнях не збігається з поняттям «люмпен-пролетаріат». До люмпенів, як вважає В. Каспрук, слід відносити не тільки волоцюг, жебраків, бездомних, а й наркоторговців, шулерів, професійних злодіїв, шахраїв, аферистів, повій і власників борделів, та й взагалі усіх осіб, що живуть за рахунок антисоціальних і позазаконних способів заробітку. Тобто частина з люмпенів не є у буквальному смислі «дном», але навіть — суб'єктами великої власності. Суттєва характеристика люмпена — здатність розглядати будь-яку групу і соціум у цілому, культурні і будь-які інші суспільні цінності як потенційний засіб збагачення. Це відображає внутрішню суть люмпена, культурну, ціннісну, моральну, інтелектуальну та естетичну палітру його внутрішнього світу та ментальності його групи, що наближує його до контексту терміну «жлоб».

Див. також: Люмпени.

Плебей[ред.ред. код]

Образливе або зневажливе слово, що у минулому позначало людину низького походження. Тепер часто його застосовують до людини з низьким культурним або духовним рівнем. Укорінене у давньоримську культуру. Див.: Плебей

Сноб[ред.ред. код]

Зараз так говорять про людину, яка претендує на вишукано-витончений смак, на виняткове коло занять, інтересів, але по суті не має їх, копіює манери, смаки, поведінку вищого суспільства і зверхньо ставиться до представників нижчого, але фактично не сприймає суті вищого суспільства.

Див.: Сноб

Гопник[ред.ред. код]

Молодий агресивний жлоб (личинка жлоба — І. Семесюк) — шахрай, грабіжник, хуліган, що вимагає гроші або цінні речі від інших людей.

Див.: Гопник

Висвітлення в літературі і мистецтві[ред.ред. код]

До середини 2000-х рр. р. феномен жлобства у культурі існував на марґінесі, хоче цей термін широко вживався ще принаймні з середини 60-х рр.

В. Висоцький писав (Лукоморья больше нет…, 1966):

« Лукоморья больше нет, от дубов простыл и след.

Дуб годится на паркет, - так ведь нет:
Выходили из избы здоровенные жлобы,
Порубили те дубы на гробы.

 »

Ліна Костенко зазначала:

« Шкірою чую, як тотальне жлобство свідомо прищеплюється людям, перетворюючи їх на масу. Масі не треба мистецтва, масі не треба культури — масі треба закласти у підсвідомість, і вона піде у спроектований бік[13].  »

За визначенням Михайла Жванецького:

« Жлобство — не хамство, це те, що утворюється від сполучення хамства і невігластва з лякливістю і нахабством.[14]  »

У 2009 був створений мистецько-культурологічний проект «Жлоб. Жлобство. Жлобізм»[15]. Проект ініціював Антін Мухарський — український актор. Підсумком стала поява нового образотворчого напрямку «жлоб-арт».

Докладніше: Жлоб-арт

У 2013 році у рамках цього проекту було видано книгу "Жлобологія". У книзі різні сучасні діячі української культури висловлюються на тему жлобства.

Подолання жлобства[ред.ред. код]

Проблема подолання жлобства поки що не є систематично розробленою. Очевидними є декілька способів:

  1. Всебічне дослідження жлобства, визнання його феноменом і фактом нашого життя, його класифікація, структурування і візуалізація, створити своєрідну Енциклопедію жлобства, що допоможе створити інтелектуальні підстави для культурного спротиву (А. Мухарський).
  2. Ігнорування, позбавлення уваги. Оскільки почуття зверхності над жлобом та демонстрація переваги над ним теж розглядається як жлобство, а жлоб проявляє себе там, де з ним вступають у спілкування, ігнорування може виступати добрим превентивним заходом у ситуаціях незначних конфліктів.
  3. Створення своєрідних «територій без жлобства», як відносно закриті, дібрані способом «фейс-контролю» клуби, інші форми відпочинку та спілкування, а також організації, установи, навчальні заклади, де діють певний етикет, дрес-код, способи спілкування та поведінки, система просвіти і виховання.
  4. Законодавче переслідування побутового насильства, агресивності, хуліганства, бандитизму, корупції, псування чужого чи державного майна, нетолерантності може сприяти зниженню конфліктогенності у суспільстві.
  5. Посилення індивідуальної вертикальної мобільності, коли жлоб вимушений переходити до інших страт і при цьому розвиватись як особистість та індивідуальність.
  6. Інтеграційні засоби щодо мігрантів — інформування про українську націю, її історію, здобутки та культуру. Так, у багатьох європейських країнах ті, хто претендує на проживання, мають скласти певні іспити зі знання мови, культури та історії країни осідання.
  7. Стимуляція самовираження, підвищення освітнього рівня і національної самосвідомості в суспільстві загалом, супроводжуване відповідними інформаційною та соціальною політикою може стати ефективним засобом підвищення культури української нації та її еліти.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Жлобологія: Мистецько-культурний проект / Автор та куратор проекту: Антін Мухарський. — К.: Наш формат, 2013. — С. 182.
  2. Там само.
  3. Там само. — С. 79-81.
  4. Грабовський С. Українська людина та українське буття // Сучасність. — 1997. — № 3. — С. 135–140.
  5. Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення. — К.: Критика, 2000. — С. 128.
  6. Грабовська І. М., Ємець Т. М., Мостяєв О. І. Трансформації українського соціуму: філософсько-світоглядний аналіз: монографія. — К., 2010.
  7. Каспрук В. Новітня люмпенізація населення України [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/content/article/1790315.html.
  8. Жлобологія. — С. 116–123.
  9. Там само. — С. 172–177, 192.
  10. Там само.
  11. Тойнбі П. Дж. Дослідження історії. — Т. 1. — К.: Основи, 1995. — С. 354–417.
  12. Козловець М. А. Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації: Монографія. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2009.
  13. http://www.ukrcenter.com/Література/Ліна-Костенко/40142-7/Записки-українського-самашедшого
  14. http://www.jvanetsky.ru/data/text/t8/jlobstvo/
  15. Жлоб. Жлобство. Жлобізм [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.antins.net/?page_id=501&lang=uk