Жмеринка (станція)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жмеринка
Жмеринська дирекція
станція
Залізничний вокзал (Жмеринка) 02.JPG
Вокзал станції Жмеринка
Розташування
Адреса Жмеринка, вул. Б. Олійника, 1
Координати 49°02′02″ пн. ш. 28°06′42″ сх. д. / 49.033888888889002544° пн. ш. 28.11194444444399920° сх. д. / 49.033888888889002544; 28.11194444444399920Координати: 49°02′02″ пн. ш. 28°06′42″ сх. д. / 49.033888888889002544° пн. ш. 28.11194444444399920° сх. д. / 49.033888888889002544; 28.11194444444399920
Структура
Структура Жмеринська дирекція
Платформ 3
Тип платформ бічні, острівні
Колій 6 пасажирських та 3 вантажні
Час роботи цілодобово
Послуги
Транспортні Залізнична станція Квиткова каса Оформлення багажу
Супутні Автобус Таксі Таксофон Автостоянка Кафе Аптека
Історія
Відкрито 1865 (153 роки)
Електрифіковано 1977
Будівля
Архітектор З. І. Журавський, В. Риков, І. Беляєв
Стиль український модерн
Поверхів 2
Інша інформація
Власник Південно-Західна залізниця
Оператор Укрзалізниця
Код ЄМР (АСУЗТ) 330009
Код Експрес-3 2200270
Жмеринка на Вікісховищі

Жме́ринка — вузлова сортувальна станція Південно-Західної залізниці.

Розташована в однойменному місті Вінницької області. Споруда вокзалу центральної станції міста Жмеринка — головна пам'ятка міста Жмеринка, пам'ятка архітектури місцевого значення. Один із найгарніших вокзалів України, що неодноразово входив до списку 15 найгарніших.[1][2][3]

Загальні дані[ред. | ред. код]

Офіційна адреса Жмеринського залізничного вокзалу: вул. Бориса Олійника, 1, м. Жмеринка (Вінницька область) — 23100, Україна.

Перша будівля вокзалу була споруджена під час будівництва залізничної лінії «Київ — Балта», яким керувала французька компанія Де-Врієр і Ко на чолі з капіталістом Фільолем.[4][5]

Другу будівлю зведено в період 18991904 років, а проект складено у 1893 р. і ухвалено у 1898 р.[5] Автори — архітектори З. І. Журавський і В. М. Риков (автор первинного проекту).

Жмеринський залізничний вокзал є величною будівлею зі складним плануванням, в архітектурному стилі якої відчутні модерн (зовні) і ренесанс (інтер'єри). Споруда фактично стала однією з перших, зведених у стилі, що згодом дістав назву український модерн[6].

Економічні зв'язки, напрямки залізничного сполучення[ред. | ред. код]

Зі станції Жмеринка є залізничне сполучення в чотирьох напрямках:

Вокзал[ред. | ред. код]

Фото вокзалу, 1913

Жмеринська залізнична станція, заснована 1865 року між селами Велика і Мала Жмеринка на місці дубового пралісу в зв'язку з будівництвом залізниці Київ — Балта (18651870 роки) визначила наперед розвиток Жмеринки як залізничного селища, сприяла його зростанню й розширенню.


Рух поїздів залізницею Одеса — Жмеринка — Київ розпочався 8 червня 1870 року, а залізницею Жмеринка — Волочиськ — у вересні наступного, 1871 року, нарешті Жмеринка — Могилів-Подільський — 30 вересня 1892 року. Отже, Жмеринка стала великою вузловою станцією ще на початку 1890-х років, тому питання спорудження просторого вокзального приміщення виявилось доволі гострим.

На будівництво вокзалу були запрошені Валеріян Риков та Іван Беляєв, які щойно закінчили Петербурзьку академію мистецтв. Відтак, була спроектована споруда, що за своїм типом нагадувала залізничний вокзал у баварському Мюнхені (так писала газета «Киевлянин»). Нагляд за будівництвом здійснював архітектор-будівничий І. Журавський, він не тільки взявся втілювати в життя проект Рикова, а значно доповнив його, фактично переробив на місці. Вокзал, зведений ним у вигляді корабля, що прямує до моря, став одним з найкращих у Російській імперії, до прикладу один з тогочасних описів будівлі:

« «Фасад выдержан в греческо-римском стиле... площадью 117 кв. сажен, вдвое больше Казатинского. Стены отделаны в стиле ренессанса с уборкой колоннадами, отдельный небольшой (царский) зал с особым выходом на платформу. Этот зал предназначен для высокопоставленых лиц. Главное здание и тоннели обойдутся приблизительно в 300 тыс. рублей, платформы и перекладка путей в 100 тыс. рублей.» »

Збереглися свідчення, що коли російський цар Микола II приїхав подивитись на новий вокзал, то першими його словами були слова: «Вот сукин сын». Журавський, начебто, чув ці слова і сприйняв їх як незадоволення монаршої особи його роботою, через що наклав на себе руки — застрелився. А імператор, буцімто, насправді був у захваті від творіння талановитого архітектора-будівельника[7].

Насправді, ця історія про загибель зодчого є легендою — згідно із адресним довідником «Весь Киев» на 1913 рік — тобто майже через десятиліття після завершення будівництва вокзалу, Зіновій Журавський продовжував працювати архітектором технічного відділу Управління Південно-Західних залізниць.

Для перевезення пасажирів і вантажів вокзал та станція «Жмеринка» відкрилися 1 вересня 1904 року (за старим стилем). З цього приводу в Санкт-Петербурзі у журналі «Зодчий» у вересні 1904 року було розміщене повідомлення: «Первого сентября текущего года на станции Жмеринка был открыт и освящен величественный вокзал в виде корабля».

Один з виходів на платформу

Спорудження Жмеринського залізничного вокзалу, який невдовзі обріс інфраструктурою — церквою, пересильною в'язницею і, звичайно, численними обслуговуючими закладами, в тому числі і шинками, позитивно позначилось на розвиткові містечка.

Під час громадянських заворушень в Україні в 1920-х років у приміщенні вокзалу деякий час містився штаб Григорія Котовського.

За СРСР на залізничній станції Жмеринка було збудовано низку додаткових приміщень, переходів тощо. Однак зберегти цілісність будівлі вокзалу в радянський час не вдалося — на привокзальній площі для потреб і зручності громадського і приватного транспорту, був прибраний збудований у комплексі фонтан, а в залах після ремонтів зникли ліпні прикраси, картини та позолота на стелях, також із так званої «царської кімнати» (де, за переказами, перебував Микола II) — великий круглий стіл, обтягнутий зеленою тканиною. Вже за незалежної України (від 1991 року) в умовах економічних труднощів підтримувати бодай задовільний стан величної вокзальної споруди взагалі стало важко, і лише у 2-й половині 2000-х років здійснено низку заходів для упередження подальшої руйнації споруди[8].

Протягом 2011—2013 років відбулася відбулася повна реставрація вокзалу[9]

З 2001 по 2011 роки на вокзалі стояв пам'ятник Остапу Бендеру в образі актора Сергія Юрського, але в процесі реконструкції у 2011 році його демонтували. На встановлення пам'ятника не було дозволу та він стояв на місці водопровідних мереж. Зараз ставиться питання про повернення пам'ятника, який містяни вважають одним з символів міста, але це питання не вирішено, до того ж він потребує відновлення[10].

Див. також[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]

  1. Топ-9 найоригінальніших українських вокзалів - Подорожі - Український тиждень, Тиждень.ua. tyzhden.ua. Процитовано 2016-11-17. 
  2. Ворота міста або найкрасивіші вокзали України. Рідна країна. Процитовано 2016-11-17. 
  3. IProAction, Overia &. 15 найкрасивіших залізничних вокзалів України. Украина. Процитовано 2016-11-17. 
  4. Магистраль - Великий початок. magistral-uz.com.ua. Процитовано 2016-08-18. 
  5. а б Історія Жмеринки. zhmerinka.at.ua. Процитовано 2016-08-18. 
  6. Куди подівся царський стіл із Жмеринського вокзалу, і чому очікування у залі транзитних пасажирів тут платне? // стаття за 14 травня 2008 року в газ. «33-й канал» (м. Вінниця)
  7. Жмеринський залізничний вокзал на віртуальний прес-центр Укрзалізниці
  8. На ремонт вокзалу у Жмеринці витратять півмільйона гривень // повідомл. за 27 грудня 2007 року на Gazeta.ua «Останні новини»
  9. В Жмеринці урочисто відкрито відреставрований вокзальний комплекс]
  10. http://real-vin.com/i-o-mera-zhmerinki-eduard-krajnik-pos, — Новости Винницы, 25.12.2013 (рос.)

Джерела і посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]