Жовтозілля звичайне

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Жовтозілля звичайне
Senecio vulgaris 002.JPG
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Айстериди (Asterids)
Порядок: Айстроцвіті (Asterales)
Родина: Айстрові (Asteraceae)
Рід: Жовтозілля (Senecio)
Вид:
Жовтозілля звичайне (S. vulgaris)
Біноміальна назва
Senecio vulgaris
Range map-Senecio vulgaris-world.svg
Ареал жовтозілля звичайного
Синоніми

Erigeron senecio Sch.Bip. ex Webb & Berthel.
Senecio vulgari-humilis Batt. & Trab.
Senecio vulgaris subsp. vulgaris
Senecio vulgaris var. vulgaris

Commons-logo.svg Вікісховище: Senecio vulgaris

Жовтозілля звичайне[1][2][3], дідик звичайний[2] (Senecio vulgaris L.)  — вид трав'янистих рослин роду жовтозілля (Senecio) родини складноцвітих (Compositae) або айстрових (Asteraceae). Народна назва — кульбаба.

Загальна біоморфологічна характеристика[ред. | ред. код]

Ілюстрація Senecio vulgaris в «Atlas des plantes de France» («укр. Атлас рослин Франції»). 1891
Листя жовтозілля звичайного
Сім'янки жовтозілля звичайного

Однорічна або дворічна трав'яниста рослина, 15-30 см заввишки з ребристими поодинокими або розгалуженими стеблами. Листя голі або павутинисто-шерстисті, перисто-роздільні, з нерівномірно-зубчастими частками. Кошики дрібні, циліндричні, в щиткоподібних волотях; обгортка подвійна, зовнішніх листочків 8-10, коротше внутрішніх, на верхівці чорні; квіти жовті, всі трубчасті. Тичинок 5, зрощені пиляками в трубочку, через яку проходить стовпчик. Зав'язь нижня одногніздова. Плоди — довгасті, веретеноподібні, ребристі, запушені сім'янки з чубком з брудно-білих волосків. Цвіте з квітня до вересня. Плоди дозрівають у травні-вересні.

Екологія[ред. | ред. код]

Росте вздовж доріг, біля житла, на полях, городах, звалищах, рідше — по берегах річок. Бур'ян.

Поширення[ред. | ред. код]

Євразійський неморальний вид.

Ареал:

Інтродукований майже по всій Африці, Австралії, Північній і на сході Південної Америки, в Японії (острів Хонсю), на Тайвані.

Хімічний склад[ред. | ред. код]

Лікарська рослина. Містить аскорбінову кислоту, каротин (у листках — 54—61 мг%), дубильні речовини, хінони, флавоноїди, алкалоїди (у листках — 0,49-3,5 %; стеблах — 0,2-1,2 %; квітках — близько 3 %): сенецифіллін, сенеціонін, інтегерімін, платифілін, сарацин, ретрорсин, рутин, барвник, інулін та мінеральні солі.

Практичне використання[ред. | ред. код]

У практиці народної медицини його лікарський настій надземної частини застосовується як засіб, який може регулювати менструації та при істеричних судомах. Препарати, виготовлені з сировини рослини використовуються при запаленні дванадцятипалої кишки та товстої кишки, жовчного міхура і шлунку, при гострих кишкових та шлункових спазмах, гіперацидному гастриті, маткових і різних внутрішніх кровотечах, при бронхіальній астмі й стенокардії. У малих дозах жовтозілля збуджує, а у великих пригнічує центральну нервову систему, його дія подібна до дії атропіну.

Сік — дієвий засіб при істеричних судомах, від глистів та при кашлі. Змельчене листя має розсмоктувальну і пом'якшувальну дію. Їх прикладають до наривів, при затвердіннях молочних залоз, гемороїдальних шишок і при фурункулах. У німецькій народній медицині рослину вживали при анемії, тахікардії, циститі.

Рослина неофіцинальна. Отруйна.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]