Жовч
Жовч — секрет гепатоцитів (печінкових клітин) світло-жовтого кольору лужної реакції (pH — 7,3-8,0). Впродовж доби у людини утворюється до 1500 мл жовчі. У жовчному міхурі відтінок жовчі темний (до бурого). До складу жовчі входять жовчні кислоти — глікохолева й таурохолева. Це парні кислоти, зв'язані з таурином і амінокислотою гліцином; вільних жирних кислот міститься лише невелика кількість. У людини у формі глікохолевих знаходиться до 80 % всіх жовчних кислот, а таурохолевих — 20 %. Забарвлення жовчі пов'язане з пігментами білірубіном та білівердином.
Білірубін утворюється з гемоглобіну при руйнуванні еритроцитів. У людини й м'ясоїдних тварин переважає саме цей пігмент золотаво-жовтого забарвлення. З пігментів жовчі утворюються пігменти сечі й калу, за добу з жовчю виділяється до 300 мг білірубіну.
Крім того, до складу жовчі входять холестерин, лецитин, муцин, неорганічні компоненти, продукти обміну. Жовч, що потрапляє в кишку із жовчного міхура, ферментів не має.
Жовч виводить з організму частину холестерину, який синтезується в печінці (у людини 1 г на добу). Його концентрація в жовчі мало залежить від його вмісту в їжі й крові. Ферменти жовчі — амілаза, фосфатаза, протеази тощо, проте їх роль у перетравленні продуктів харчування незначна. З мінеральних компонентів крім катіонів, що входять до складу солей жовчної кислоти (холатів), в жовчі містяться хлориди натрію й калію, фосфати, кальцій, залізо, магній, сліди міді.
Жовч проходить через печінку по серії протоків, виходячи через загальну печінкову протоку. Далі жовч потрапляє через цю протоку в жовчний міхур, де вона концентрується та зберігається. Під дією гормону холецистокініну жовчний міхур скорочується, проштовхує жов в загальну жовчну протоку. Одночасно сфінктер Одді розслабляється, дозволяючи жовчі потрапляти в просвіт дванадцятипалої кишки.Паралельно з цим, гормон секретин стимулює клітини жовчних та панкреатичних проток до секреції бікарбонату та води у відповідь на наявність кислоти в дванадцятипалій кишці, секретин ефективно збільшує об'єм жовчі, що надходить у дванадцятипалу кишку. У тонкій кишці жовчні кислоти сприяють перетравленню та всмоктуванню ліпідів. Лише приблизно 5% цих кислот зрештою виводиться. Більшість жовчних кислот ефективно реабсорбуються з клубової кишки, секретуються в портальну венозну систему та повертаються до печінки через ентерогепатичну рециркуляцію.[1]
Жовчні кислоти належать до родини близькоспоріднених кислотних стеролів, що синтезуються з холестерину, і представляють основний катаболічний шлях метаболізму холестерину у людини. Вони класифікуються як розчинні амфіфіли через іонізовану карбоксильну або сульфонатну групу на бічному ланцюзі молекули, яка робить жовчні кислоти водорозчинними. Молекули жовчних кислот мають стероїдне ядро з чотирьох конденсованих вуглеводневих кілець з полярними гідроксильними функціями. Біосинтез кислот відбувається в печінці у вигляді «первинних» жовчних кислот, тобто холевої кислоти та хенодезоксихолевої кислоти.Згодом розчинність кислот у воді збільшується шляхом кон'югації з таурином або гліцином, після чого відбувається печінкова секреція кислот у жовч та вивільнення жовчним міхуром у дванадцятипалу кишку після їжі.
Близько 15% кон'югованих жовчних кислот не всмоктуються в термінальному відділі клубової кишки та потрапляють у товсту кишку, де резидентна кишкова мікробіота сприяє декон'югації та біотрансформації первинних жовчних кислот у вторинні, такі як дезоксіхолева кислота та літохолева кислота, та третинні живчні кислоти, такі як урсодезоксіхолева кислота.[2]
Вона:
- емульгує жири,
- активує ліпазу,
- сприяє всмоктуванню продуктів гідролізу жирів,
- посилює дію ферментів підшлункового й кишкового соку,
- гідролізує поживні речовини їжі власними ферментами,
- підвищує тонус і посилює перистальтику кишки,
- виводить з організму продукти обміну,
- виконує регуляторну функцію.
У тонкій кишці до 95 % жовчних кислот активно реабсорбуються і по системі ворітної вени повертаються до печінки і знову надходять до складу жовчі (печінково-кишковий кругообіг). За добу цей цикл повторюється 6—10 разів.
Жовч з жовчного міхура можна взяти на аналіз шляхом пункції жовчного міхура під час операції або дослідити її поза організмом після видалення жовчного міхура. Коли дослідження спрямовані на з'ясування складу жовчного міхура у здорового суб'єкта, зонд поміщають у дванадцятипалу кишку, скорочення жовчного міхура індукується внутрішньовенним введенням пептиду. Таку жовч, що накопичується у дванадцятипалій кишці, називають «дванадцятипалою жовчю», оскільки вона містить суміш міхурової та печінкової жовчі, а також секретів підшлункової залози.[3]
Зменшення або припинення утворення чи відтоку жовчі відоме як холестататичний синдром. Цей синдром може бути наслідком порушення канальцевої секреції жовчі, захворювання проток або перешкоджання відтоку жовчі. Причини зниження канальцевої секреції - вживання ліків, вплив статевих гормонів та спадкові дефекти. Захворювання проток включають первинний біліарний цироз та первинний склерозуючий холангіт. Обструкція жовчних проток найчастіше спричинена жовчними каменями, але також спостерігається при раку жовчних проток або підшлункової залози.
Жовч ссавців містить жовчні солі, холестерин, фосфоліпіди , жовчні пігменти , органічні аніони , глікопротеїни та неорганічні іони . Жовч риби має подібний склад, але вона слаболужна та має високий вміст іонів натрію та низький вміст хлорид- іонів.
У Міксини атлантичної, химери європейської , пластиножаберних молюсків, двостулкових молюсків та латимерій жовч містить ефіри сульфату жовчного спирту (у вигляді натрієвих солей), але у кісткових риб, як і у вищих хребетних, жовч містить солі, утворені з тауриновими кон'югатами жовчних кислот . Однак у коропів основною сіллю жовчної кислоти є сульфат жовчного спирту. Молекули солей жовчної кислоти мають гідрофільні та гідрофобні групи, і в розчині при критичній концентрації вони утворюють агрегати, які називаються міцелами.
У деяких кісткових риб жовч містить трипсин, ліпазу, амілазу або інші ферменти з внутрішньопечінкової тканини підшлункової залози.[3]
- ↑ Hundt, Melanie; Basit, Hajira; John, Savio (2025), Physiology, Bile Secretion, StatPearls Publishing, PMID 29262229, процитовано 20 січня 2026
- ↑ Di Ciaula, Agostino; Garruti, Gabriella; Lunardi Baccetto, Raquel; Molina-Molina, Emilio; Bonfrate, Leonilde; Wang, David Q.-H.; Portincasa, Piero (1 листопада 2017). Bile Acid Physiology. Annals of Hepatology (англ.). 16: S4—S14. doi:10.5604/01.3001.0010.5493. ISSN 1665-2681.
- 1 2 Bile - an overview | ScienceDirect Topics. www.sciencedirect.com. Процитовано 20 січня 2026.
- Жовч [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.]
| Тематичні сайти | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |
 |
Це незавершена стаття з медицини. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
 |
Це незавершена стаття з фізіології тварин. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |