Жоел Антоніо Мартінс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Жоел
Особові дані
Повне ім'я Жоел Антоніо Мартінс
Народження 23 листопада 1931(1931-11-23)
  Ріо-де-Жанейро, Бразилія
Смерть 1 січня 2003(2003-01-01) (71 рік)
  Ріо-де-Жанейро, Бразилія
Зріст 166 см[1]
Вага 72 кг
Громадянство Flag of Brazil.svg Бразилія
Позиція півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1948–1950 Бразилія «Ботафогу»  ? (?)
1951–1958 Бразилія «Фламенго» 299 (109)
1958–1961 Іспанія «Валенсія» 57 (16)
1961–1963 Бразилія «Фламенго» 105 (16)
1963–1964 Бразилія «Віторія» (Салвадор)  ? (?)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1957–1961 Бразилія Бразилія 15 (4)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Жоел Антоніо Мартінс (порт. Joel Antônio Martins, 23 листопада 1931, Ріо-де-Жанейро — 1 січня 2003, Ріо-де-Жанейро) — бразильський футболіст, що грав на позиції півзахисника.

Виступав, зокрема, за «Фламенго», а також національну збірну Бразилії. У складі збірної — чемпіон світу.

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Жоел Антоніо Мартінс народився в районі Катете в Ріо-де-Жанейро[2]. Він почав кар'єру граючи за команду школи Санту-Антоніу Марії Захаріас[2]. У 1948 році він підписав контракт з клубом «Ботафогу». Там, граючи на правому фланзі атаки, Жоел провів два сезони, зігравши в 20 матчах[2].

Наприкінці 1950 року форвард проводив дуже довгі переговори з «Ботафогу» з приводу продовження контракту. Тоді ж на нього вийшли представники клубу «Фламенго», які запропонували футболісту виступати за команду. «Ботафогу» був вкрай проти того, щоб Жоел, у якого до того моменту вже закінчився контракт, йшов. Клуб навіть пригрозив «Менго», що повністю розірве будь-які контакти, якщо угода відбудеться. В результаті «Рубру-Негрус», щоб не створювати конфліктну ситуацію і в знак доброї волі, заплатили «Ботафогу» за Жоела 100 тис. крузейро, хоча мали повне право не робити цього[2][3]. У складі «Фламенго» гравець дебютував 14 жовтня 1951 року в матчі з «Флуміненсе», в якому його команда поступилася 0:1. 18 листопада того ж року Жоел забив перший м'яч за «Фламенго», вразивши ворота «Канто-до-Ріо». З приходом у «Фламенго» в 1953 році Еварісто у клубу утворилася чудова лінія нападу, що складалася з Еварісто, Жоела, Індіо, Маріо Загалло і Рубенса. Цей напад прозвали «Ролу Компресор», і він допоміг команді виграти три поспіль чемпіонати штату Ріо-де-Жанейро. У вирішальній грі першості 1954 року Жоел взяв безпосередню участь, віддавши два гольових паси[3]. «Компресор» також взяли участь у найбільшому «розгромі» в історії Маракани: з рахунком 12:2 був переможений «Сан-Крістован» (Жоел забив останній гол у зустрічі)[2].

Після чемпіонату світу 1954 року форвард поїхав у іспанську «Валенсію». Він дебютував у складі клубу 26 жовтня в матчі з «Севільєю» і вже на 12-й хвилині зустрічі забив гол, який став єдиним у зустрічі[4]. Жоел склав в клубі лінію нападу разом з іншим бразильцем, Валтером Марсіано, який прийшов на рік раніше, натуралізованим бразильцем Хуаном Рамосом Мачадо, парагвайцем Раулем Авейро і уругвайцем Ектором Нуньєсом. У всіх трьох сезонах Жоела клуб не домагався серйозних успіхів; найбільшим досягненням «Валенсії» в той період стало 4-е місце. Сам бразилець провів у команді 57 матчів і забив 16 голів[5].

У 1961 році Жоел повернувся у «Фламенго». У перший же рік у клубі він допоміг виграти перший в історії клубу турнір Ріо-Сан-Паулу. Але наступного року в клуб прийшов тренер Флавіо Коста, у якого не склалися стосунки з Жоелом. Дійшло до того, що Коста просто на дорозі висадив гравця з клубного автобуса, що прямував на вирішальний матч чемпіонату штату з «Ботафого». У результаті нападник на стадіоні не з'явився, а клуб програв 0:3[3]. 28 травня 1963 року Жоел провів свій останній матч за «Рубру-Негрус». У ньому клуб зіграв нульову нічию з клубом СКА (Ростов-на-Дону) під час турне по СРСР. Всього за клуб гравець провів 414 матчів (247 перемог, 81 нічия і 86 поразок), у яких забив 116 голів.

У 1963 році Жоел перейшов у клуб «Віторія» з Сальвадора, де рік потому завершив кар'єру.

Виступи за збірну[ред. | ред. код]

У складі збірної Бразилії Жоел дебютував 13 березня 1957 року на чемпіонаті Південної Америки у Перу проти Чилі (4:2). У другій грі того ж турніру, 21 березня, він забив перший м'яч за національну команду, вразивши ворота Еквадору. На турнірі гравець провів 6 матчів, а Бразилія посіла друге місце[6].

Роком пізніше Жоел допоміг своїй команді перемогти на Кубку Освалдо Круза, де зіграв обидві зустрічі. Через місяць форвард був покликаний в національну збірну для поїздки на чемпіонат світу 1958 року у Швеції. Перед турніром Жоел вважався твердим гравцем стартового складу, вигравши конкуренцію у Гаррінчі[2]. Він зіграв у перших двох матчах турніру з Австрією і Англією. Третю зустріч Бразилія повинна була проводити проти команди Радянського Союзу. За однією з версій напередодні гри лідери збірної Нілтон Сантос, Діді і Белліні, а також президент Конфедерації футболу Бразилії Жоао Авеланж підійшли до головного тренера Вісенте Феоли і наполягли, щоб той замінив Жоела на Гаррінчу, а іншого форварда, Маццолу, на Пеле[7][8]. Пізніше учасники епізоду цю версію спростували[9], однак на матч зі збірною СРСР Бразилія дійсно вийшла з Гаррінчею і Пеле замість Маццоли і Жоела. Більше на турнірі, в якому бразильці виграли золоті медалі, Жоел на поле не виходив.

Більш того, в склад збірної він повернувся тільки в 1961 році після повернення з Європи, коли вийшов у товариській грі з Парагваєм, де забив один з голів (3:2). Цей матч став останнім для Жоела у футболці збірної Бразилії, в якій він провів 14 матчів, а також одну неофіційну зустріч, і забив 3 голи.

Подальше життя[ред. | ред. код]

Після завершення кар'єри колишній гравець повернувся у «Фламенго», де довгі роки тренував молодіжні склади команди[3]. Серед вихованих їм футболістів були Зіко, Леандро, Леовежильдо Жуніор, Карлос Мозер та інші[10].

В кінці життя Жоел страждав від шлунково-кишкових захворювань[10]. Він помер у ніч з 31 грудня на 1 січня 2003 року від гострої респіраторної недостатності[2] і був похований на кладовищі Сан-Жуан-Батіста в районі Ботафого в Ріо-де-Жанейро[2].

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

«Фламенго»: 1953, 1954, 1955
Бразилія: 1958

Примітки[ред. | ред. код]

  1. RSSSF (ред.). World Cup Champions Squads 1930-2006 (en). Процитовано 2 aprile 2010. 
  2. а б в г д е ж и Joel... joguei no Flamengo, mais que posso querer da vida?
  3. а б в г O calculista ponta-direita Joel
  4. Valencia 1:0 Sevilla
  5. Joel Antônio Martins
  6. Southamerican Championship 1957
  7. Гольдес, Ігор (22 грудня 2002). Кривоногий індіанець з іншого світу. footballplayers.ru. 
  8. Ruy Castro. Estrela solitária: um brasileiro chamado Garrincha. — Companhia das letras, 1995. — ISBN 85-7164-493-4.
  9. Bellos, Alex (27 квітня 2002). On a glorious bender. The Guardian. 
  10. а б Fútbol: falleció Joel Martins, campeón mundial con Brasil en Suecia 1958

Посилання[ред. | ред. код]