Жозефіна Бейкер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жозефіна Бейкер
Жозефіна Бейкер у Гавані (Куба) 1950 року
Жозефіна Бейкер у Гавані (Куба) 1950 року
Жозефіна Бейкер у Гавані (Куба) 1950 року
Ім'я при народженні англ. Freda Josephine McDonald
Народилася 3 червня 1906(1906-06-03)
Сент-Луїс, Міссурі, США
Померла 12 квітня 1975(1975-04-12) (68 років)
Париж, Франція
  • геморагічний інсульт
  • Поховання Monaco Cemeteryd[4][5] і Пантеон[6]
    Національність афроамериканці[7][8]
    Громадянство США США/
    Франція Франція
    Релігія католицтво
    Діяльність акторка, співачка,
    танцівниця
    Роки діяльності 19211975
    У шлюбі з Jo Bouillond
    Діти Akio Bouillond
    IMDb ID 0001927
    Автограф
    Нагороди та премії
    Офіцер ордена Почесного легіону
    Офіцер ордена Почесного легіону

    CMNS: Жозефіна Бейкер у Вікісховищі

    Жозефі́на Бе́йкер (англ. Josephine Baker, до шлюбу Фрі́да Джозефі́н МакДо́нальд, англ. Freda Josephine McDonald; 3 червня 1906(19060603), Сент-Луїс, Міссурі, США — 12 квітня 1975, Париж, Франція) — американо-французька танцівниця, співачка та акторка.

    Життєпис[ред. | ред. код]

    Позашлюбна донька музиканта-ударника єврейського походження Едді Карсона (за деякими даними) та чорної прачки Керрі Макдональд. 1907 року народився брат Жозефіни Річард, а батько покинув сім'ю. 1911 року мати Жозефіни вдруге вступила в шлюб, в якому народила ще двох сестер Жозефіни. Вітчим Жозефіни та Річарда Артур Мартін усиновив дітей.

    2 липня 1917 року сім'я Жозефіни пережила різанину, в результаті якої за різними даними в Сент-Луїсі загинуло більше сотні людей. Ці події дуже вплинули на Жозефіну, і згодом вона стала затятою борчинею з расизмом.

    13-річною дівчинкою Жозефіну видали заміж за набагато старшого за неї Віллі Велса ("шлюб" протримався кілька тижнів). Того ж року Жозефіна вперше виступає статисткою в театрі «Букер Вашингтон» (англ. Booker Washington Theatre) в Сент-Луїсі.

    1921 року Жозефіна одружилася з провідником на залізниці Віллі Бейкером. Розлучившись 1925-го, залишила собі прізвище Бейкер.

    1941 року Бейкер народила мертву дитину, після чого була змушена перенести гістеректомію. Протестуючи проти расизму, Бейкер усиновила 12 дітей[9]: Маріанну, народжену у Франції, Стелліну, народжену в Марокко, та 10 хоопчиків: Акіо, корейського походження, Жанно, японського походження, Луїса, колумбійського походження, Ярі, нар. у Фінляндії, французького походження Жана-Клода і Ноеля, Мойса, ізраїльського походження, Брагіма, івуарійського походження та Мара венесуельського походження[10][11]. Певний час Бейкер жила з дітьми та великою кількістю персоналу в замку Шато-де-Міланд у провінції Дордонь.

    Є свідчення бісексуальности Бейкер. Її син Жан-Клод і співавтор Кріс Чейс у книзі «Жозефіна: голодне серце» (англ. Josephine: The Hungry Heart) стверджують, що Жозефіна брала часть у численних лесбійських сценах, як до, так і після весілля. Вони навіть перерахували імена її партнерок: Клара Сміт, Евелін Шеппард, Бейсі Еллісон[en], Ада Сміт[en] і Мілдред Смалвуд були чорношкірими, знайомились під час гастролей. Є докази роману Бейкер з Фрідою Кало[12].

    8 квітня 1975 року відбулась прем'єра шоу «Жозефіна», яким знаменита танцівниця відсвяткувала 50-річчя сценічної діяльності. Незабаром у Жозефіни Бейкер стався крововилив у мозок, від наслідків якого вона померла 12 квітня того ж року[13][14]. Жозефіна Бейкер стала першою американкою, похованою у Франції з військовими почестями, в Монте-Карло[13].

    Кар'єра[ред. | ред. код]

    Творчу кар'єру Жозефіна Бейкер почала у 16 років у «Стандарт Театрі» (англ. Standard Theatre) у Філадельфії. Пізніше вона переїхала у Нью-Йорк і отримала роботу у водевілі, з яким півроку гастролювала країною. З 1923 по 1924 року Бейкер — хористка в музичній комедії «Shuffle Along» в Нью-Йорку та виступала в чорному ревю «The Chocolate Dandies». Після виступів у нью-йоркському клубі «Plantation Club» Бейкер отримала роботу в «La Revue Nègre», прем'єра якого відбулася в Парижі 2 жовтня 1925 року в «Театрі на Єлисейських полях».

    Своєю хореографією Жозефіна Бейкер стрімко завоювала визнання паризької публіки, яка в її виконанні вперше побачила чарльстон. У 1926—1927 роках Бейкер стала зіркою Фолі-Бержер. Вона виступала в двох ревю у своїй знаменитій банановій спідниці. Після виступу в Берліні німецькі нудисти, для яких Бейкер стала символом свободи, запропонували їй відвідати їх співтовариство, на що отримали ввічливу відмову[15].

    Жозефіна Бейкер у банановій спідниці (1927 рік)

    Через неймовірні костюми і танці Бейкер було заборонено виступати у Відні, Празі, Будапешті та Мюнхені, що робило артистку ще привабливішою для публіки. На борту корабля «Джуліо Чезаре» (Giulio Cesare) Бейкер співала в каюті Ле Корбюзьє, який малював її оголеною, а після цього створював свої нові будівлі в дусі її танців. Після зустрічі з Бейкер Корбюзьє побудував віллу «Савой» (фр. Villa Savoye).

    1934 року Бейкер зіграла провідну роль в опері Жака Оффенбаха 1875 року в театрі «Маріні» (фр. Marigny) на Єлисейських Полях у Парижі, прем'єра якої відбулась у грудні того ж року.

    1937 року Бейкер, повернувшись у Францію після гастролей у США, одружилася з Жаном Ліоном, євреєм за походженням, і отримала французьке громадянство[16].

    Бейкер полюбила нову батьківщину, і з початком Другої світової війни погодилась шпигувати на користь Франції в антигітлерівській коаліції (як чорна жінка, одружена з євреєм, вона мала достатньо мотивів). Популярність допомогла їй у розвідці: Бейкер відвідувала кафе, посольства, де завжди могла почути потрібну інформацію.

    Після війни Бейкер за свою підпільну діяльність з рук генерала Шарля де Голля отримала медаль «медаль Опору», а також стала кавалером Ордена Почесного легіону[17].

    У січні 1966 року Фідель Кастро запросив Бейкер на Кубу для виступу в музичному театрі в Гавані. У квітні того ж року на її виступ прийшла рекордна кількість глядачів. 1973 року Бейкер відкрила Карнегі-хол. 1974 року вона з'явилась на вечорі Royal Variety Performance[en] у театрі «Лондон Палладіум».

    Правозахисна діяльність[ред. | ред. код]

    У Франції Бейкер підтримувала рух за цивільні права у США в 1950-х. Вона усиновила 12 сиріт різного походження, протестуючи проти расизму[9].

    1951 року Бейкер звинуватила Шермана Біллінгслі в Мангеттені за відмову в обслуговуванні[18][19]. Пізніше журналіст газети «Нью-Йорк Таймс» зв'язався з сином Бейкер Жаном-Клодом, який читав справу матері, ведену ФБР, і вважав чутки про інцидент з матір'ю перебільшеними[20].

    Бейкер працювала в Національній асоціації сприяння прогресу кольорового населення (англ. National Association for the Advancement of Colored People). 1963 року вона виступила на марші у Вашингтоні на боці Мартіна Лютера Кінга[21]. Одягнена у форму Вільної Франції, з медаллю ордена Почесного легіону, вона була єдиною жінкою на мітингу[22]. Після вбивства Кінга його вдова Коретта Скотт Кінг запропонувала Бейкер зайняти його місце. Після багатоденних роздумів Бейкер відмовилась з аргументом, що її діти «надто малі, щоб втрачати матір»[23].

    Пам'ять[ред. | ред. код]

    Місце Жозефіни у Монпарнасі названо її іменем. Її було включено до списку St. Louis Walk of Fame, це список відомих людей з Сент-Луїсу, які зробили внесок у культуру США, а також до Зали відомих людей з Міссурі (Hall of Famous Missourians).

    Фільмографія[ред. | ред. код]

    • La Sirène des tropiques (1927)
    • Zouzou (1934)
    • Princesse Tam Tam (1935)
    • Fausse alerte (1940)
    • Moulin Rouge (1941)
    • An jedem Finger zehn (1954)
    • Carosello del varietà (1955)
    • Grüsse aus Zürich (1963)

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. Deutsche Nationalbibliothek Record #118506099 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
    2. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    3. Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
    4. https://www.lepoint.fr/societe/monaco-hommage-a-josephine-baker-avant-son-entree-au-pantheon-29-11-2021-2454330_23.php
    5. https://www.lefigaro.fr/culture/il-y-a-46-ans-paris-faisait-ses-adieux-a-josephine-baker-20211127
    6. https://www.elysee.fr/emmanuel-macron/2021/08/23/pantheonisation-de-josephine-baker
    7. Smith J. C. Notable Black American Women
    8. BlackPast.org — 2004.
    9. а б Josephine Baker. The African American Registry. 2008. Архів оригіналу за 21 січня 2012. Процитовано 20 листопада 2011.  (англ.)
    10. Stephen Papich, Remembering Josephine. pg. 149 [Архівовано 11 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
    11. Josephine Baker Biography. Women in History. 2008. Архів оригіналу за 16 липня 2013. Процитовано 20 листопада 2011.  (англ.)
    12. Herrera, Hayden (1983). A Biography of Frida Kahlo. New York: HarperCollins. ISBN 978-0060085896.  (англ.)
    13. а б African American Celebrity Josephine Baker, Dancer and Singer. AfricanAmericans.com. 2008. Архів оригіналу за 2 січня 2009. Процитовано 20 листопада 2011.  (англ.)
    14. Staff writers (13 квітня 1975). Josephine Baker Is Dead in Paris at 68. The New York Times. с. 60. Архів оригіналу за 2 лютого 2012. Процитовано 20 листопада 2011.  (англ.)
    15. Філіпп Пушен, Ів Ріу (Philippe Pouchain, Yves Riou) (2005). Яскрава Жозефіна Бейкер / Josephine Baker En Couleur (Біографічний фільм). Франція: Cinétévé / Lobster.  {{cite AV media}}: |archive-url= вимагає |archive-date= (довідка); Cite має пусті невідомі параметри: |accessyear= та |accessmonth= (довідка) Архівована копія. Архів оригіналу за 12 березня 2009. Процитовано 22 листопада 2011.  (фр.)
    16. Josephine Baker by Susan Robinson, Gibbs Magazine [Архівовано 28 травня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
    17. Ann Shaffer (4 жовтня 2006). Review of Josephine Baker: A Centenary Tribute. blackgrooves. Архів оригіналу за 2 жовтня 2011. Процитовано 20 листопада 2011.  (англ.)
    18. Hinckley, David (9 листопада 2004). Firestorm Incident At The Stork Club, 1951. New York Daily News. Процитовано 20 листопада 2011. [недоступне посилання] (англ.)
    19. Stork Club Refused to Serve Her, Josephine Baker Claims. Milwaukee Journal. 19 жовтня 1951. Архів оригіналу за 17 жовтня 2015. Процитовано 20 листопада 2011.  (англ.)
    20. Говард Кіссел (3 травня 2000). Stork Club Special Delivery Exhibit at the New York Historical Society recalls a glamour gone with the wind. Daily News. Процитовано 20 листопада 2011. [недоступне посилання]
    21. Bayard Rustin (28 лютого 2006). Profiles in Courage for Black History Month. National Black Justice Coalition. Архів оригіналу за 20 липня 2011. Процитовано 20 листопада 2011.  (англ.)
    22. Kasher, Steven (1996). The Civil Rights Movement: A Photographic History, 1954-1968. New York: Abbeville Press. ISBN 0789201232.  (англ.)
    23. Baker, Josephine; Bouillon, Joe (1977). Josephine (вид. First). New York: Harper & Row. ISBN 0060102128.  (англ.)

    Посилання[ред. | ред. код]