Жолдак Андрій Валерійович

Жолдак Андрій Валерійович
Народився	3 листопада 1962(1962-11-03) (62 роки)  Київ, Українська РСР, СРСР
Країна	Україна
Діяльність	театральний режисер, сценограф
Alma mater	Російський університет театрального мистецтва
Роки активності	1989 — тепер. час
Нагороди
Висловлювання у Вікіцитатах

Андрій Валерійович Жолдак (нар. 3 листопада 1962, м. Київ) — український театральний режисер. Заслужений діяч мистецтв України (2004). Лауреат низки відзнак міжнародних театральних фестивалів, а також премії ЮНЕСКО (2004). Кавалер ордена «За заслуги» III ступеня (2009). З 2006 року проживає у Німеччині.

Біографія

Свою першу режисерську освіту Андрій отримав у Київському державному інституті мистецтв ім. Івана Карпенка-Карого (1986). У 1989 році закінчив Державний інститут театрального мистецтва в Москві (курс А. Васильєва). Ставив спектаклі в Київському національному театрі ім. І.Франка, театрі «Балтійський дім», театрі Раду Верстата (м. Сибіу, Румунія), театрі «Фольксбюне» (м. Берлін), Люцернському театрі опери й драми. У 2002—2005 роках — художній керівник Харківського драматичного театру ім. Т. Шевченка.

Належить до найбільш знаних у світі діячів українського драматичного театру. Широко використовує прийоми сучасного, зокрема аванґардного театру, через що зажив слави невтомного експериментатора.. Прагне до естетичної провокації, аби розбурхати свідомість і уяву глядача. Деякі його вистави тривають 4-5 годин і є випробуванням для акторів, яких він садить у клітки, змушує бігати голими на сцені й виставляти на показ усе, що є гарного й поганого в людській природі.. На думку Андрія Жолдака, театр жорстокості, театр шоку є театром майбутнього. Цю думку режисер мотивує так:

"Треба розуміти, що сьогодні глядач, особливо західний глядач, існує в пластиковому, комфортному світі, якість життя настільки висока в усьому, що люди постійно існують наче під лампою, яка їх зігріває. Тому у них і популярний жорсткий радикальний театр."

Андрій Жолдак переконаний, що Україні потрібна «культурна Аль-Каїда», тобто оновлення культурного процесу новими ідеями та проєктами, які не залишать поза увагою не лише масового читача, а й державників та політиків.

Був одружений із Вікторією Спесивцевою, син драматурга Валерія Жолдака, двоюрідний племінник Богдана Жолдака.

З боку матері, Тобілевич Лесі Назарівни, походить зі знаменитої династії Тобілевичів-Тарковських, тому Андрій узяв псевдонім Тобілевич ІУ, онук Назара Юрійовича Тобілевича (1909-2001), праправнук українського драматурга Івана Карпенка-Карого та Надії Тарковської, внучатий племінник Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Марії Садовської-Барілотті, Олександра, Арсенія та Андрія Тарковських.

Вистави

Харківського драматичного театру ім. Т. Шевченка

• 2002 — «Гамлет. Сни»
• 2003 — «Один день Івана Денисовича»
• 2003 — «Місяць кохання»
• 2004 — «Гольдоні. Венеція»
• 2005 — «Ромео і Джульєтта. Фрагмент»

Різні театри

• 1995 — «Не боюсь сірого вовка» за п'єсою «Хто боїться Вірджинії Вульф?» Едварда Олбі
• 2005 — «Медея в місті»
• 2007 — «Життя з ідіотом»
• 2008 — «Войцек»
• 2008, 29 листопада — «Ленін Love. Сталін Love.» Андрія Жолдака за мотивами роману «Жовтий князь» Василя Барки

Нагороди

• 2004 — Лауреат премії ЮНЕСКО в галузі виконавських мистецтв
• 2009 — Орденом «За заслуги» III ступеня (за здійснення мистецьких проектів на вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні  — вистава «Ленін Love. Сталін Love.»

Література

• С. Г. Васильєв. Жолдак Андрій Валерійович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2009. — Т. 9 : Е — Ж. — 711 с. — ISBN 978-966-02-5720-7.

Посилання

• Театр жорстокості // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 463-464.
• Євгеній Онєгін. Нова версія від українського режисера [Архівовано 9 березня 2016 у Wayback Machine.].
• Свобода Жолдак Театр [Архівовано 17 жовтня 2019 у Wayback Machine.]
• Хутір Надія - колиска театру корифеїв [Архівовано 19 жовтня 2021 у Wayback Machine.]
• «Долі нащадків І.К. Карпенка-Карого (Тобілевича)» [Архівовано 19 жовтня 2021 у Wayback Machine.]
• Наталія Гарбар. До реконструкції родоводу Тобілевичів (стор. 28-35) [Архівовано 19 жовтня 2021 у Wayback Machine.]