Жорданія Ное Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ное Миколайович Жорданія
Ное Миколайович Жорданія

Час на посаді:
24 червня 1918 — 25 лютого 1921
Наступник

Народився 9 (21) березня 1869(1869-03-21)
Ланчхуті
Помер 12 січня 1953(1953-01-12) (83 роки)
Париж
Громадянство Російська імперія
Демократична Республіка Грузія
Національність Грузин
Політична партія РСДРП

Ное Миколайович Жорданія (груз. ნოე ჟორდანია; псевдонім Костров, Джордж; * 9 (21) березня 1869(18690321), Ланчхуті, Кутаїської губернії — 12 січня 1953, Париж) — грузинський політичний діяч, лідер грузинських меншовиків, голова уряду Демократичної Республіки Грузії (19181921).

Біографія[ред.ред. код]

Народився в дворянській родині. Закінчив Тіфліську духовну семінарію, навчався у Варшавському ветеринарному інституті. Революційну діяльність почав в робочих гуртках Тіфліса, в 18931898 очолював легальних марксистів в «Месаме дасі» («Третя група»), членом якої був і Йосип Джугашвілі (Сталін). У 1894 притягувався до суду за участь у «Лізі свободи Грузії».

Делегат 2-го з'їзду РСДРП (1903), примкнув до меншовиків. У 1905 редактор меншовицької газети «Соціал-демократ» (Тифліс, грузинською мовою). У своїх публікаціях виступав проти більшовиків.

Під час Революції 1905-1907 противник збройного повстання, прихильник створення легальної робочої партії. На 4-му з'їзді РСДРП (1906) підтримував ідею муніципалізації землі. У 1906 обраний від Тіфліса в першу Державну Думу, лідер соціал-демократичної фракції. На 5-му з'їзді РСДРП (1907) обраний до ЦК, членом якого був до 1912 року.

За підписання Виборзької відозви (звернення до народу групи депутатів 1-ї Державної Думи у відповідь на її розпуск) в числі 167 делегатів у грудні 1907 засуджений до трьох місяців в'язниці, що вело до позбавлення виборчих прав.

Влітку 1912 в Баку керував легальною меншовицькою газетою «Наше Слово». У 1912 р. за книгу «Критика анархізму з точки зору наукового соціалізму», конфісковану ще в друкарні та яка так і не отримала розповсюдження, засуджений по 132 ст. Кримінального Уложення до максимального покарання — трьох років фортеці і до внесення застави сидів у в'язниці. Ще до розгляду його справи в Сенаті він підійшов під амністію 21 лютого 1913.

У 1914 співпрацював з Л.Д.Троцьким в журналі «Боротьба», де помістив ряд статей з національного питання.

Після Лютневої революції 1917 голова Тифліської Ради. У червні на Кавказькому обласному з'їзді Рад запропонував резолюцію з національного питання, де йшлося про встановлення територіального самоврядування за принципом реального розселення тієї чи іншої нації з урахуванням господарчих і побутових умов. У серпні на об'єднуючому з'їзді РСДРП обраний кандидатом в члени ЦК РСДРП (о). 3 вересня на засіданні Тифліської Ради закликав робітничий клас не піддаватися більшовистським настроям, а боротися за створення парламентської республіки.

20 грудня, виступаючи на 1-му Національному з'їзді Грузії, в якому брали участь всі партії, крім більшовиків, закликав до повного самоврядування Грузії. 26 грудня очолив Президію Національної Ради Грузії.

На проведеному 22-23 січня 1918 зборах членів Установчих Зборів від Закавказзя і Кавказької армії запропонував скликати Закавказький Сейм.

Підписання Брестського миру, за яким до Туреччини переходили Карс, Ардаган і Батумі, посилили в Грузії настрої на користь проголошення незалежності Закавказзя від Радянської Росії. В цих умовах Жорданія не підтримав відділення Закавказзя від Росії, мотивуючі це тим, що після цього Закавказзя стало б для Туреччини легкою здобиччю. Тому на засіданні Закавказького Сейму Жорданія висловився проти негайного проголошення незалежності Закавказзя, а під час голосування цієї пропозиції утримався. Мемуаристи згадували, що, коли це рішення було прийнято, Жорданія плакав.

26 травня 1918 після розпаду Закавказької Демократичної Федеративної Республіки і розпуску Закавказького Сейму Жорданія фактично очолив тимчасовий парламент Грузинської Демократичної Республіки (Національна Рада, поповнена представниками національних меншин). В умовах вторгнення турецьких військ Жорданія вирішив спертися на Німеччину. До Грузії були введені німецькі війська.

Після поразки Німеччини та вступу до Грузії британських військ завоював довіру і у англійців своїм неприйняттям більшовизму. Уклав в червні 1919 угоду з А. І. Денікіним про спільну боротьбі проти більшовиків.

Навесні 1920 був одним з ініціаторів укладення договору Грузії з РРФСР (підписаний 7 травня), за яким між ними встановлювалися нормальні дипломатичні відносини. Потім в переговорах з англійським представником висловився за визнання Радянської Росії з боку Антанти, маючи на увазі, що визнання незалежності Грузії РРФСР, яке відбулося відкриє шлях до міжнародного визнання Грузії.

Після радянської окупації Грузії емігрував до Франції. Учасник підготовки меншовицького повстання в Грузії в 1924 році.

Література[ред.ред. код]

  • В. И. Миллер и А. Л. Райхцаум в кн.: Политические деятели России 1917. биографический словарь. Москва, 1993 (рос.)
  • Л. Г. Протасов. Люди Учредительного собрания: портрет в интерьере эпохи. М., РОСПЭН, 2008 (рос.)
  • Торчинов В. А., Леонтюк А. М. Вокруг Сталина. Историко-биографический справочник. Санкт-Петербург, 2000 (рос.)

Джерела[ред.ред. код]