Жук колорадський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Колорадський жук
Colorado potato beetle.jpg
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Ряд: Твердокрилі (Coleoptera)
Родина: Листоїди (Chrysomelidae)
Рід: Leptinotarsa
Вид: Колорадський жук
Біноміальна назва
Leptinotarsa decemlineata
Say, 1824
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Leptinotarsa decemlineata
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Leptinotarsa decemlineata
EOL logo.svg EOL: 1171959
ITIS logo.svg ITIS: 720110
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 7539

Колора́дський жу́к (Leptinotarsa decemlineata (Say, 1824)) — жук з родини Листоїди, серйозний з економічної точки зору шкідник картоплі. Довжина тіла приблизно 10 мм, забарвлення надкрил яскраво жовте або помаранчеве з п'ятьма поздовжніми темно-коричневими смугами на кожному з них. Вид у 1824 році описав Томас Сей на матеріалах, зібраних у Скелястих горах на Solanum rostratum. Походження цього жука не зовсім зрозуміле, але видається вірогідним, що Колорадо й Мексика є частиною його первинного ареалу на південному заході Північної Америки.

Життєвий цикл[ред. | ред. код]

Природним кормом для колорадського жука слугувало листя Solanum rostratum, але разом з інтродукцією картоплі в межі природного ареалу виду сталася зміна харчової рослини. Інколи колорадський жук живиться також листям помідорів і баклажанів. Самка відкладає до 400 жовтувато-помаранчевих яєць, завдовжки приблизно 1,5 мм. Зазвичай яйця відкладаються купками (близько 30 яєць) на нижню сторону листка. Тривалість кожної стадії залежить від температури довкілля. За 4-15 днів з яєць виходять червонувато-коричневі личинки з двома рядами темно-коричневих плям на кожному боці, що живляться листками. Стадія личинки має чотири віки (тобто личинки линяють тричі). Личинка першого віку близько 1,5 мм завдовжки, останнього четвертого — близько 8 мм. Розвиток личинок першого-третього віку триває по 2-3 дні, четвертого — 4-7. Перед заляльковуванням кожна личинка впродовж кількох діб не живиться (стадія передлялечки, яку можна впізнати через низьку активність та бліде забарвлення). Передлялечки падають на землю, зариваються в ґрунт на кілька сантиметрів, де і заляльковуються. Залежно від температури, світлового режиму та якості кормової рослини імаго можуть з'явитися за кілька тижнів або ж впасти в діапаузу до весни. Імаго повертаються на харчові рослини, де паруються. Залежно від температурного режиму можуть давати до 3 поколінь за сезон.[1]

Вороги[ред. | ред. код]

Є багато відомих хижаків Leptinotarsa decemlineata, проте вони майже не впливають на розмноження жука. Хижаки включають павукоподібних (Phalangium opilio, який їсть яйця та дрібних личинок, Xysticus kochi, павук в СРСР, Peucetia viridans, Misumena й 2 види в родині Thomisidae, які їдять яйця і личинки), Neuroptera (Chrysoperla carnea і Chrysoperla rufilabris, які їдять яйця), Heteropterans (Perillus bioculatus, Podisus maculiventris, Oplomus dichrous, Oplomus severus, Stiretris anchorago, Perilloides confluens, Zicrona coerules, Pinthaeus sanguinipes, клопи, які харчуються личинками і яйцями), Coleoptera (Lebia grandis і щонайменше 8 інших видів Lebia, які їдять яйця, личинки і лялечки; Pterostichus chalcites і Calledia decora, які харчуються личинками; Coleomegilla maculata, Hippodamia convergens, Coccinella septempunctata, Coccinella transversoguttata, Harmonia axyridis, Aiolocaria miriabilis (в СРСР); усі сонечка, які їдять яйця і личинки; Collops quadrimaculatus; Melyridae), Hymenoptera (оси Polistes, які харчуються личинками, мурахи роду Formica, які їдять дорослих особин і личинки).

У Сполучених Штатах Coleomegilla maculata є особливо значущим хижаком, який споживає яйця і дрібних личинок. Perillus bioculatus і Podisus maculiventris атакують личинок жука; Lebia grandis харчуються яйцями і личинками колорадського жука.

Поява в Європі[ред. | ред. код]

Сучасне поширення колорадського жука та первинний ареал картоплі
Розширення ареалу колорадського жука в Північній Америці, 1859–1876.
Розширення ареалу колорадського жука в Європі, 1921–1964.

1877 року колорадський жук потрапив до Німеччини, де був знищений. Під час або одразу після Першої світової війни він прижився неподалік американської військової бази в Бордо (Франція), та почав поширюватися, впродовж Другої світової війни, в Бельгію, Нідерланди та Іспанію. Під час та одразу після Війни його популяція надзвичайно зросла, і він почав поширюватися на схід, і тепер зустрічається майже по всій Європі. Під час Другої світової війни, націонал-соціалістський режим Німеччини використовував жука з пропагандистськими цілями, заявляючи, що жука скинули американські повітряні сили. Американців також звинувачувало і керівництво радянського окупаційного сектора Німеччини. До 1950 року колорадського жука знайдено майже на половині картопляних полів в Німеччині. В Європейському союзі вид є карантинним у Великій Британії, Ірландії, на Балеарських островах, Кіпрі, Мальті та в південній частині Швеції і Фінляндії (колорадського жука в цих країнах не виявлено).

Ентомофагів жука вивчав О. В. Прісний. В Україні заходи боротьби з шкідником розробляли київські ентомологи на чолі з М. П. Дядечком.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. University of Florida (2007). Featured creatures: Leptinotarsa spp. Процитовано 2017-03-19. 

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]