Жуль Амеде Барбе д'Оревільї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жуль Амеде Барбе д'Оревільї
фр. Jules Barbey d'Aurevilly
Barbey.jpg
Народився 2 листопада 1808(1808-11-02)[1][2][…]
Сен-Совер-ле-Віконт
Помер 23 квітня 1889(1889-04-23)[1][2][…] (80 років)
Париж, Франція[4]
Поховання Сен-Совер-ле-Віконт
Громадянство
(підданство)
Flag of France.svg Франція
Діяльність журналіст, есеїст, романіст, поет, літературний критик
Alma mater Колеж Станіслава в Парижіd і Університет Кан-Нормандіяd
Мова творів французька[1]
Magnum opus Les Diaboliquesd, Une vieille maîtressed, The Bewitchedd і The Story Without a Named
Конфесія Римо-католицька церква
Родичі Edelestand du Mérild
Брати, сестри Léon Barbey d'Aurevillyd
Автограф Barbey signature2.jpg

Жуль Амеде Барбе д'Оревільї у Вікісховищі?
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Жуль Амеде Барбе д'Оревільї (фр. Jules Amédée Barbey d'Aurevilly; 2 листопада 1808, Сен-Совер-ле-Віконт, департамент Манш — 23 квітня 1889, Париж) — французький письменник і публіцист.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився і виріс в Нормандії. Батько з селянського роду, 1765 року він купив собі дворянство. Мати походила зі старої нормандської аристократії. Виховувався в католицькому дусі. Окрім Жуля в родині було ще троє молодших синів. Навчався в колежі в містечку Валонь. З 1818 року жив у свого дядька. Дядько, навідміну від батьків, мав ліберальні погляди й сприяв інтелектуальній та моральній емансипації Жуля Барбе д'Оревільї. 1823 року Жуль написав свій перший літературний твір — елегію «Героям Фермопіл», яка згоом була опублікована[5].

В Парижі вивчав право, 1832 року захистив дисертацію. З 1833 року остаточно влаштувався в Парижі, вів життя денді, зловживав алкоголем і наркотиками. 1846 року пережив релігійну кризу, повернувся до католицизму. Співпрацював у щоденній газеті «Конститюсьоннель», публікував політичні фейлетони, поділяв монархічні погляди, присвятив велике есе Жозефу де Местру. Паралельно вів хроніку моди.

1857 року Барбе д'оревільї активно підтримав Бодлера, коли тому загрожував суд за звинуваченням в образі суспільної моральності; 1874 року, після виходу в світ збірки «Диявольські новели», подібний процес погрожував йому самому. При облозі Парижа під час франко-прусської війни записався в Національну гвардію.

Останні роки життя провів на самоті, у вузькому колі близьких йому людей: Леона Блуа, Поля Бурже, Гюїсманса, Рашильд.

Помер 1889 року в Парижі. Був похований на цвинтарі Монпарнас, 1926 року прах було перенесено в замок Сен-Совер-ле-Віконт.

Твори[ред. | ред. код]

Романи[ред. | ред. код]

  • Une vieille maîtresse, 1851
  • L'Ensorcelée95, 1852
  • Le Chevalier Des Touches, Paris, Alphonse Lemerre, 1879
  • Un prêtre marié, 1865
  • Une histoire sans nom, 1882
  • Ce qui ne meurt pas, 1884

Новели[ред. | ред. код]

  • Le Cachet d'onyx, composé en 1831
  • Léa, 1832
  • L'Amour impossible, 1841
  • La Bague d'Annibal, 1842
  • Le Dessous de cartes d'une partie de whist, 1850
  • Le Plus Bel Amour de Don Juan, 1867
  • Une page d'histoire, 1882
  • Les Diaboliques, 1874 (збірка новел)

Поезія[ред. | ред. код]

  • Ode aux héros des Thermopyles, 1825
  • Poussières, 1854
  • Amaïdée, 1889
  • Rythmes oubliés, 1897

Есе і літературна критика[ред. | ред. код]

  • Du Dandysme et de Georges Brummel, 1845
  • Les Prophètes du passé, 1851
  • Les Œuvres et les hommes 1860—1909
  • Les Quarante Médaillons de l'Académie, 1864 ; texte sur wikisource
  • Les Ridicules du temps, 1883
  • Pensées détachées, Fragments sur les femmes, 1889
  • Polémiques d'hier, 1889
  • Dernières Polémiques, 1891
  • Goethe et Diderot, 1913

Мемуари, листування[ред. | ред. код]

  • Correspondance générale (1824—1888), 9 volumes de 1980 à 1989
  • Memoranda, Journal intime 1836—1864
  • Disjecta membra (cahier de notes) La Connaissance 1925.
  • Omnia (cahier de notes) Grasset 2008.

Література[ред. | ред. код]

  • Catherine Boschian-Campaner, Barbey d'Aurevilly, Seguier, 1989, 223 p.
  • Jean-Marie Jeanton Lamarche, Pour un portrait de Jules-Amédée Barbey d'Aurevilly: regards sur l'ensemble de son œuvre, témoignages de la critique, études et documents inédits, 2000
  • Fiona McIntosh, La Vraisemblance narrative en question, Walter Scott, Barbey d'Aurevilly, Presses Sorbonne Nouvelle, 2002
  • Patrick Avrane, Barbey d'Aurevilly, solitaire et singulier, 2005
  • Jean-Pierre Thiollet, Barbey d'Aurevilly ou le triomphe de l'écriture, 2006
  • Barbey d'Aurevilly, l'ensorcelé du Cotentin, textes de Barbey rassemblés par Christine et Michel Lécureur, 2007
  • Jean-Pierre Thiollet, Carré d'Art: Jules Barbey d'Aurevilly, lord Byron, Salvador Dali, Jean-Edern Hallier, 2008
  • Pierre Leberruyer, Au pays et dans l'œuvre de Jules Barbey d'Aurevilly: paysages envoûtants et demeures romantiques, 2008
  • Michel Lécureur, Jules Barbey d'Aurevilly: Le Sagittaire, Fayard, 2008
  • François Taillandier, Un réfractaire: Barbey d'Aurevilly, éditions Bartillat, 2008
  • Mélanie Leroy-Terquem, Barbey d'Aurevilly contre son temps: Un écrivain dans la tourmente du XIXème siècle, Archives départementales de la Manche, 2008
  • Pierre Glaudes, Esthétique de Barbey d'Aurevilly, Paris, Classiques Garnier, «Études romantiques et dix-neuviémistes», 2009.
  • Julien Deshayes et Bruno Mercier, Barbey d'Aurevilly, un Cotentin romanesque, Les éditions du Cotentin, 2012.
  • Jad Hatem, Barbey d'Aurevilly et Schelling, Paris, Orizons, 2012.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]