Журавель-вінценос північний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Журавель-вінценос північний
Вінценосний журавель в Берлінському зоопарку
Вінценосний журавель в Берлінському зоопарку
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Журавлеподібні (Gruiformes)
Родина: Журавлеві (Gruidae)
Рід: Журавель-вінценос (Balearica)
Вид: Журавель-вінценос північний
Біноміальна назва
Balearica pavonina
(Linnaeus, 1758)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Balearica pavonina
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Balearica pavonina
EOL logo.svg EOL: 915337
ITIS logo.svg ITIS: 176194
IUCN logo.svg МСОП: 22692039
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 30414

Журавель-вінценос північний[2] (Balearica pavonina) — великий птах з родини журавлевих. Веде осілий спосіб життя в Західній і Східній Африці. Популяція цього виду ще досить велика і складає близько 40000 особин. Вона має тенденцію до зниження і з цієї причини журавель-вінценос північний має статус уразливого виду (категорія VU) у Міжнародній Червоній книзі .

Опис[ред. | ред. код]

Птах заввишки 91-104 см, з розмахом крил 183—198 см і вагою 3,9-5,2 кг. Оперення більшої частини тіла чорне або темно-сіре; пір'я, що вкриває надкрила і підкрила біле. Головною відмінністю цього виду (поряд з журавлем-вінценосом південним) є наявність великого чубчика на голові, що складається з жорсткого пір'я золотистого кольору, завдяки якому птах і отримав свою назву. На щоках є червоні і білі плями, по парі з кожного боку. Розрізняють два підвиди цього журавля — B. p. pavonina, що мешкає на заході Африки; і B. p. ceciliae - в Судані і Ефіопії, відмінність яких полягає в різному розташуванні плям на щоках. У суданського виду червона пляма знаходиться вище білої, а у західно-африканського — нижче. Під підборіддям є невеликий червоний горловий мішок, аналогічний тому, що є у півня або індика, однак він здатний роздуватися. Дзьоб відносно невеликий, з боків злегка сплюснутий, чорний. Ноги чорні. На відміну від багатьох інших журавлів, у вінценосного журавля на нозі є довгий задній палець, який дозволяє птахові легко утримуватися на гілці дерева або чагарника.

Статевий диморфізм не виражений, хоча самці виглядають дещо більшими. У молодих птахів оперення світліше, пір'я верхньої частини тіла на кінцях руде, а знизу пісочного кольору. Шия ззаду коричнева, а голова жовта.

Поширення[ред. | ред. код]

Мешкає у саванах Сахелю на південь від Сахари, а також на сході Африки в Уганді, Руанді, Бурунді, Судані та Ефіопії. Живе на відкритих просторах — як на заболочених, так і на посушливих, однак перевагу надає болотам з прісною водою, заливним лукам або берегам водойм. Журавля також можна зустріти на полях рису або інших вологолюбивих культур, занедбаних сільськогосподарських угіддях поблизу водойм. Часто в місцях проживання можна побачити акації або інші дерева, на яких птахи влаштовуються на нічліг. Вінценосний журавель не боїться людей і часто селиться поблизу від людського житла.

Спосіб життя і розмноження[ред. | ред. код]

Веде осілий спосіб життя, проте в залежності від сезону здатний кочувати в межах природного ареалу. Сезонні або добові міграції можуть бути досить значними і складати десятки кілометрів. Активний в денний час. Поза сезоном розмноження збивається в зграї, часто великі; проте з настанням сезону дощів птиці розбиваються на пари і тримаються відокремлено, охороняючи свою територію не тільки від інших журавлів, але також і від інших птахів, таких як качок і гусей.

Період розмноження триває в дощовий сезон. Взаємне залицяння між самцем і самbwt. може виражатися декількома способами, одним з яких є видавання ляскаючих звуків за допомогою надування і випускання повітря з горлового мішка. У цей момент журавлі схиляють голову вперед, а потім різким рухом закидають її назад. Крім того, птахи здатні видавати характерні трубні звуки, які помітно відрізняються від інших видів журавлів з довшими трахеями . Залицяння може супроводжуватися обопільними танцями, які включають в себе підстрибування, перебігання, ляскання крилами, підкидання пучків трави або похитування головою.

Територія гніздування відносно невелика і складає 10-40 га, однак вона ретельно охороняється від вторгнення інших птахів. Кругле гніздо будується з осоки або іншої трави поблизу від води або навіть прямо в ній посеред густої рослинності. Самка відкладає 2-5 (в середньому 2,5) блакитних або рожевих яєць без плям. Інкубаційний період триває 28-31 день. Обоє батьків беруть участь в висиджуванні, хоча більшу частину часу проводить в гнізді самка.

Пташенята, що вилупилися покриті пухом і здатні покинути гніздо вже через добу, хоча ще протягом 2-3 днів повертаються туди. Незабаром сім'я перебирається на більш високі трав'янисті ділянки, де годуються комахами або верхівками пагонів. На крило пташенята стають через 60-100 днів.

У посушливий сезон журавлі перебираються на височини і часто зустрічаються поблизу стад великих тварин, де є великий достаток потривожених безхребетних тварин. У несприятливий рік пара може залишатися в зграї.

Вінценосний журавель в зоопарку Агадира (Марокко)

Живлення[ред. | ред. код]

Вінценосні журавлі всеїдні — живляться твариною та рослиною їжею. Основний раціон складають трав'яні пагони, насіння, комахи та інші безхребетні, а також дрібні хребетні тварини. Часто живляться зерном на сільськогосподарських угіддях, однак на відмінно від близького їм східного вінценосного журавля фермери не розглядають їх як шкідників.

Загрози[ред. | ред. код]

Основною загрозою для популяції даного виду називають вилов і торгівлю цими птахами. В деяких західно-африканських країнах, таких як Малі існує традиція утримання цих птахів у домашніх умовах. Проте за останні 30 років міжнародна торгівля цим видом значно збільшилась, що відобразилось на загальній чисельності птахів. Крім того, серед деструктивних факторів називають зменшення площі боліт із-за господарської діяльності людини.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. BirdLife International (2012). Balearica pavonina: інформація на сайті МСОП (версія 2013.2) (англ.) 26 November 2013
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.

Посилання[ред. | ред. код]