Журавницький Іван
| Іван Журавницький | |
|---|---|
| Народився |
близько 1525-1530 ? |
| Помер |
квітень 1589 Теслугів |
| Поховання | Теслугів |
| Громадянство |
 Річ Посполита |
| Посада | Q65952341?[1] |
| Рід | Журавницькі |
Іва́н Журавни́цький (Ян Жоравницький; близько 1525—1530 — квітень 1589, Теслугів, нині Радивилівського району Рівненської області, Україна) — поет-сатирик з роду Журавницьких.
Погляд у минуле[ред. | ред. код]
У Теслугові жив і похований поет-сатирик XVI століття Іван Журавницький (Ян Жоравницький). Згідно із заповітом (тестаментом), що зберігся в луцьких «кгродських» книгах, поховали «в маєтку Теслугові при церкві святого Михайла за законом грецьким».
Його життя досліджував літературознавець Григорій Нудьга, передмову до його книжки «Не бійся смерті» — К. : Радянський письменник, 1991, написав Павло Загребельний.
Життєвий шлях та родина[ред. | ред. код]
Народився близько 1525—1530 років у родині шляхтича, владики-номіната Марка Журавницького (сина Василя[2]). Батько в 1560-х вісім років був нареченим владикою — призначеним, а не висвяченим — луцького духовенства (не вважав себе духовною особою, а воїном, тому відмовився висвячуватись). Прізвище походить від назви маєтку — села Журавники (Волинь).
Імовірно, навчався у Жидичинському монастирі біля Луцька, бував у Вільні, Кракові.
У 1566 році з дружиною Оленою (Галеною) Копоть оселився в Теслугові — частина села дісталася йому як родовий маєток. Мав у володінні і Жабокрики (сучасна Довгалівка), згодом Журавницькі продали село князю Богушу Корецькому.
Згідно народних переказів, завдяки Журавницькому в Теслугові був зведений замок — для захисту від татарських нападників.
Причина пашквілю[ред. | ред. код]
З дружиною часто їздив у Луцьк — там городничим, ключником, потім і старостою був його старший брат Олександр (одружений з дочкою владики Івана Красненського (Борзобагатого) Ганною).
Братова жінка Ганна і стала об'єктом сатиричного висміювання. Вірш був написаний в 1575 році, ймовірно, що до написання Івана та Олену підштовхнуло якесь побутове непорозуміння, однак з часом сприйняття твору змінилося — дослідники звертають увагу на високий рівень освіченості української волинської шляхти та використання літературної творчості як суспільної зброї.
По цьому віршу відбувався судовий розгляд, тому він зберігся в архівах й так дійшов до сучасності.
Хто йдеш мимо - стань годину.
Прочитай сюю новину.
Чи єсть в Луцьку білоглова,
кта пані ключникова?
Хоча й вік подойшлий має,
А розпусти не встидає;
Убирається в форботи,
Леч не дбає про чесноти.
Нащо модли єй, офіри?
Аби були каваліри!
Лиш малженок ідет з двора -
Внет тут молодиков чвора!
З ними учти і беседи -
Не вертайся, мужу, теди!
й ти, мужу необачний!
Зроби жоні бенкет смачний:
Змаж ю лоєм з дхлого хорта,
Ачей, зженеш з шкури чорта:
Смаруй києм над статечность,
Hex забуде про вшетечность.
Вірш був вивішений на мурах замку, і в Луцьку, де було тоді трохи більше трьох тисяч мешканців, він набув розголосу.
По цьому почався судовий процес, вірш проходив як «Пашківль», крім того, Журавницького судили за наїзд на Журавники та вигнання Ганни з дочкою 1576 року. Журавницького оголошують «виволанцем» — позбавили всіх громадянських прав і маєтностей, лише примирення з Борзобагатими могло скасувати вирок; Іван просив вибачення в присутності суду.
Окремо згадується в документах «цидулу або пашквілюс» та вписано покаянні слова поета.
Смерть[ред. | ред. код]
Проте й по цьому Журавницький не став стриманішим та обачнішим. У квітні 1589 року за рішенням суду він був страчений — за організацію наїзду на королівського секретаря Балтазара Гнівоша, останній був убитий.
31 березня 1589 року був складений заповіт Журавницького, записаний Лавріном Лесочинським. У ньому Іван просить потурбуватися про дружину Олену, добродіїв воєводу київського і маршалка волинського князя Костянтина Острозького, воєводу брацлавського і старосту кременецького, владику Кирила Терлецького.
Похований в Теслугові, точне місце могили Івана Журавницького не встановлене.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Urzędnicy wołyńscy XIV-XVIII wieku: spisy / за ред. M. Wolski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 2007. — С. 101. — 188 с. — ISBN 978-83-85213-51-2
- ↑ Садовник Т. 450 років від часу надання локаційного привілею містечку Рожище (1567) [Архівовано 28 липня 2017 у Wayback Machine.] // Історична Волинь.
Джерела[ред. | ред. код]
- Білоус Н. Луцьке війтівство в XV—XVII ст.: характеристика інституту та персоналії урядників // Український історичний журнал. — 2015. — № 4 (523) (липень-серпень). — С. 11—15.
- Старченко Н. Судова риторика як вияв цінностей волинської шляхти кінця XVI ст. (на прикладі справи про вбивство Балтазара Гнівоша з Олексова) // Соціум. Альманах соціальної історії. — 2010. — Випуск 9. — С. 318—360.
Посилання[ред. | ред. код]
- У Старому місті Луцька відкрили таблицю, присвячену твору «Пашквіль» [Архівовано 20 лютого 2022 у Wayback Machine.] // Волинь Online. — 12 Вересня 2020.
- Левченко О. Очерки старинного быта Волыни и Украины // Киевская старина. — 1889. — Т. 25. Апрель. — С. 98.
- Ян Жоравницький. «Хто йдеш мимо, стань годину…» [Архівовано 14 лютого 2022 у Wayback Machine.] // Українська поезія (кінець XVI — середина XVII ст.) / Упор. В. П. Колосова, В. І. Крекотень, М. М. Сулима. — Київ: Наукова думка (Пам'ятки давньої української літератури), 1978, 1992.
- Ян Жоравницький // Українська поезія XVI століття / Редкол.: О. Є. Засенко та ін., Упоряд., вступ. ст. та приміт. В. В. Яременка. — К.: Рад. письменник, 1987. — С. 249—250. — 287 с. — (Б-ка поета).
- Нудьга Г. Суд над українськими поетами XVI століття // Дзвін. — 1990. — № 7. — С. 114—129.
- Пасквіль 1575 року // Хронологія мовних подій в Україні (зовнішня історія української мови) / Кубайчук В. — К.: К.І.С., 2004. — 168 с. — ISBN 966-8039-43-2.
- В'їдлива сатира (Іван Журавницький)
- Радивилів — історія
- Луцький «пашквіль» [Архівовано 13 січня 2016 у Wayback Machine.]