Жінка (оповідання)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жінка
Жена
Жанр оповідання
Автор Антон Павлович Чехов
Мова російська
Написано 1892
Опубліковано 1892

«Жінка» (рос. Жена) або «Зайві люди» (рос. Лишние люди) — оповідання А. П. Чехова, вперше опубліковане у 1892 році.

Сюжет[ред. | ред. код]

Оповідання написане від першої особи, має сім частин. Протагоніст оповідання, Павло Андрійович, живе у своєму заміському будинку з другою дружиною, Наталією Гавриловной. Нещодавно Павло Андрійович пішов у відставку. В даний час він пише книгу про історію російських залізниць. Павло Андрійович у розладі з дружиною, яка живе на першому поверсі будинку. Подружжя іноді зустрічаються у вестибюлі. Наталія Гаврилівна і її рідня живуть за рахунок Павла Андрійовича.

Час, описаний в оповіданні — 1892 рік. У Росії неврожай, селяни, ослаблі від голоду, хворіють і вмирають. Наталія щосили намагається організувати допомогу голодуючим. Обговорюється питання, як краще організувати розподіл допомоги нужденним. В будинку оповідача кипить робота, яку доктор Соболь називає «благодійною оргією».

Історія публікації[ред. | ред. код]

Оповідання А. П. Чехова «Жінка» юуло написане в 1892 році, вперше опубліковане у 1892 році в журналі «Північний вісник» № 1 за підписом Антон Чехов. У 1893 році друкувалося в серії «Для інтелігентних читачів», увійшоло до видання А. Ф. Маркса. Для зібрання творів оповідання було перероблено.

Оповідання пов'язане з подіями голодного 1891 року. В цей рік з причини неврожаю були охоплені голодом центральні та поволзькі губернії Росії. На допомогу голодуючим була спрямована і громадська діяльність Чехова. Письменник взяв участь в організації збірника «Допомога голодуючим», допомагав у зборі пожертвувань, покупки худоби, відвідував голодуючі губернії.

За життя Чехова оповідання «Дружина» було перекладено болгарською, німецькою, сербськохорватською і шведською мовами.

Критика[ред. | ред. код]

До теперішнього часу дійшли позитивні відгуки сучасних читачів. Чортків писав у листі до Горбунову-Посадову, що він отримує «з різних сторін відгуки про те, що з усіх оповідань нашої першої серії багатьом „Жінка“ подобається найбільше».

Критика в цілому оцінила оповідання негативно. Ю. Миколаїв відніс розповідь до групи "химерних, вигаданих, неживих речей Чехова, написаних після «Степу»[1]. Критик «Русских ведомостей» зазначав, що «сама по собі прекрасна мета на перший раз не вдалася авторові»: «Але це тільки початок: воно [оповідання], незважаючи на невдачу, нерозлучну з усяким началом, заслуговує всіляких вітань»[2].

Негативно оцінювалося критикою зображене повітове товариство, що займається разом з Наталею Гавриловной збором коштів для голодуючих. На думку Ю. Ніколаєва, «інтелігенція», зображувана Чеховим, нічим не відрізняється від суспільства, описаного Гоголем в «Мертвих душах». Цю думку поділяли також критики М. Протопопов і М. Південний.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Чехов А. П. Жена // Чехов А. П. Полное собрание сочинений и писем: В 30 т. Сочинения: В 18 т. / АН СССР. Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького. — М.: Наука, 1974—1982.
  • Voir Dictionnaire Tchekhov, page 87, Françoise Darnal-Lesné, Édition L'Harmattan, 2010, ISBN 978 2 296 11343 5.
  • Ma femme, traduit par Edouard Parayre, Édition Gallimard, Bibliothèque de la pléiade, 1970, ISBN 2-07-010550-4.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «Московские ведомости», 1892, № 335, 3 декабря
  2. И. Иванов. Заметки читателя. — «Русские ведомости», 1892, № 19, 20 января