Жінка (оповідання)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жінка
Жена
Жанр оповідання
Автор Антон Павлович Чехов
Мова російська
Написано 1892
Опубліковано 1892

«Жінка» (рос. Жена) або «Зайві люди» (рос. Лишние люди) — оповідання А. П. Чехова, вперше опубліковане у 1892 році.

Сюжет[ред.ред. код]

Оповідання написане від першої особи, має сім частин. Протагоніст оповідання, Павло Андрійович, живе у своєму заміському будинку з другою дружиною, Наталією Гавриловной. Нещодавно Павло Андрійович пішов у відставку. В даний час він пише книгу про історію російських залізниць. Павло Андрійович у розладі з дружиною, яка живе на першому поверсі будинку. Подружжя іноді зустрічаються у вестибюлі. Наталія Гаврилівна і її рідня живуть за рахунок Павла Андрійовича.

Час, описаний в оповіданні — 1892 рік. У Росії неврожай, селяни, ослаблі від голоду, хворіють і вмирають. Наталія щосили намагається організувати допомогу голодуючим. Обговорюється питання, як краще організувати розподіл допомоги нужденним. В будинку оповідача кипить робота, яку доктор Соболь називає «благодійною оргією».

Історія публікації[ред.ред. код]

Оповідання А. П. Чехова «Жінка» юуло написане в 1892 році, вперше опубліковане у 1892 році в журналі «Північний вісник» № 1 за підписом Антон Чехов. У 1893 році друкувалося в серії «Для інтелігентних читачів», увійшоло до видання А. Ф. Маркса. Для зібрання творів оповідання було перероблено.

Оповідання пов'язане з подіями голодного 1891 року. В цей рік з причини неврожаю були охоплені голодом центральні та поволзькі губернії Росії. На допомогу голодуючим була спрямована і громадська діяльність Чехова. Письменник взяв участь в організації збірника «Допомога голодуючим», допомагав у зборі пожертвувань, покупки худоби, відвідував голодуючі губернії.

За життя Чехова оповідання «Дружина» було перекладено болгарською, німецькою, сербськохорватською і шведською мовами.

Критика[ред.ред. код]

До теперішнього часу дійшли позитивні відгуки сучасних читачів. Чортків писав у листі до Горбунову-Посадову, що він отримує «з різних сторін відгуки про те, що з усіх оповідань нашої першої серії багатьом „Жінка“ подобається найбільше».

Критика в цілому оцінила оповідання негативно. Ю. Миколаїв відніс розповідь до групи "химерних, вигаданих, неживих речей Чехова, написаних після «Степу»[1]. Критик «Русских ведомостей» зазначав, що «сама по собі прекрасна мета на перший раз не вдалася авторові»: «Але це тільки початок: воно [оповідання], незважаючи на невдачу, нерозлучну з усяким началом, заслуговує всіляких вітань»[2].

Негативно оцінювалося критикою зображене повітове товариство, що займається разом з Наталею Гавриловной збором коштів для голодуючих. На думку Ю. Ніколаєва, «інтелігенція», зображувана Чеховим, нічим не відрізняється від суспільства, описаного Гоголем в «Мертвих душах». Цю думку поділяли також критики М. Протопопов і М. Південний.

Джерела[ред.ред. код]

  • Чехов А. П. Жена // Чехов А. П. Полное собрание сочинений и писем: В 30 т. Сочинения: В 18 т. / АН СССР. Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького. — М.: Наука, 1974—1982.
  • Voir Dictionnaire Tchekhov, page 87, Françoise Darnal-Lesné, Édition L'Harmattan, 2010, ISBN 978 2 296 11343 5.
  • Ma femme, traduit par Edouard Parayre, Édition Gallimard, Bibliothèque de la pléiade, 1970, ISBN 2-07-010550-4.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Московские ведомости», 1892, № 335, 3 декабря
  2. И. Иванов. Заметки читателя. — «Русские ведомости», 1892, № 19, 20 января