Жінки-художниці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Автопортрет Лабіль-Жияр з двома ученицями. 1785 рік

Хоча жінки-мисткині були залучені до виготовлення мистецтва протягом всієї історії, їхня робота у порівняннях з рівнем чоловіків часто нівелюється та недооцінюється. Розповсюджені стереотипи щодо статей, викликані медіа, наприклад, ніби ткацтво та текстильні мистецтва перш за все пов'язані з жінками, незважаючи на те, що до промислової революції були гендерно-нейтральними (так, у Британії, Естонії чоловіки досі займаються в'язанням; у 19 ст. чоловік-ткач — буденність, відображена на полотнах Ван Гога; у В'єтнамі вишивання картин  — часто чоловіче заняття). Крім того, форми мистецтва, що отримали це розрізнення, здебільшого знижуються до таких категорій, як «ремесла», рідше, ніж образотворче мистецтво.[1]

Жінки в мистецтві зустрічалися з викликами через гендерні упередження в мейнстрімному художньому світі.[1] Вони часто стикалися з труднощами в навчанні, подорожах і продажі своїх робіт, як і в отриманні визнання. З кінця 1960-х і 1970-х феміністичні мисткині та історикині мистецтва створили Феміністичний мистецький рух, відкрито звернений на реабілітацію ролі жінок у художньому світі та дослідження доробку жінок у мистецтві та суспільстві.[1]

Умовність розподілу на «чоловічі» і «жіночі» заняття перетиналась жінками майже у всіх галузях мистецтва. В історії знайшлося місце для жінок-мисткинь, хоча їх налічувалося критично мало — через елітарність, дороговизну та недоступність мистецьких освіти і фаху.

Ретроспектива[ред. | ред. код]

Доісторичні часи[ред. | ред. код]

Відомостей про те, ким були мисткині доісторичних часів, не збереглося, проте дослідження численних ранніх етнографів та культурних антропологів свідчать, що жінки часто очолювали групи робочих у неолітичних культурах, де створювали кераміку, текстиль, кошики, розписані поверхні та прикраси. Типовою була колаборація для великих проектів. Екстраполяція на твори мистецтва та навички епохи палеоліту свідчить про те, що ці культури наслідували подібні моделі. Наскельний живопис цієї епохи часто включає рукописні зображення, 75 % яких ідентифікуються як жіночі.[2]

Стародавні часи[ред. | ред. код]

Індія[ред. | ред. код]

«Біля трьох тисяч років тому, жінки — і тільки жінки — (регіону) Мітхіли створювали релігійні картини богів і богинь індуїстського пантеону. Не буде перебільшенням сказати, що це мистецтво є виразом найбільш щирого аспекту Індійської цивілізації.»[3]

Класична Європа та Середній Схід

Мозаїка Александра (Битва при Іссі)

Найраніші документальні свідчення західних культур рідко згадують конкретних осіб, хоча жінки зображаються в усіх видах мистецтва, а в деяких показані працюючи як мисткині. Древні джерела Гомера, Цицерона та Вергілія згадують провідні ролі жінок у текстилі, поезії, музиці та інших культурних активностях, без уточнень про окремих жінок. Серед найраніших європейських історичних документів, що стосуються конкретних мисткинь, Пліній Старший створив, можливо, перший перелік жінок-художниць у європейській історії, що включав Єлену Єгипетську. Одна з небагатьох відомих художниць, що працювали в Стародавній Греції, вона мала достатню репутацію, щоб зобразити Битву при Іссі, котра була вивішена у храмі Миру в часи Веспасіана. Деякі сучасні критики наполягають, що і Мозаїка Александра — репродукція полотна про битву, могла бути роботою не Філоксена, а Єлени. Інші художниці в переліку — Тімарете, Ейрена (Eirene), Каліпсо, Арістарете, Iaia, Oлімпія. Хоча від їхніх робіт майже нічого не залишилось, на зразку давньогрецького горчарства Сaputi hydria, що зберігається в Torno Collection (Мілан), зображено жінок, що працюють поряд з чоловіками на занятті з розмальовування ваз.

Середньовіччя[ред. | ред. код]

В Західній Європі Середньовіччя вважають найкращим часом для жінок-мисткинь, серед яких художниці-мініатюристки, майстрині килимарства, ткацтва, вишивки, тинькування храмових стін.

Геррада Ландсбергська, мініатюра «Сім вільних мистецтв»

Відродження[ред. | ред. код]

Художниця Катерина ван Хемессен. Базель, музей мистецтв.

Панівні ідеї епохи часто рекрутують в лави своїх прихильників як жінок, так і чоловіків. В добу відродження В Італії і Нідерландах 16 століття фах художника став престижним. Саме в цих країнах велика кількість художниць. Дочка нідерландського художника Герхарда Хоренбоута — Сусанна — самотужки опанувала малювання так добре, що викликала захоплення у гостя — Альбрехта Дюрера. І Дюрер купує декілька робіт — не батька, а Сусанни.

Бароко, класицизм[ред. | ред. код]

Підозріле ставлення до жінки-художниці з боку чоловіків закрило шлях до мистецтва багатьом жінкам: їм закривали шляхи в новостворені академії мистецтв та художні школи. Але талановиті жінки перетинали і заборони, і забобони. В бароко серед караваджистів почесне місце посіла Артемізія Джентілескі. Портретистками доби були Софонісба Ангісола, Луїза Голландіна.

У Франції 18 століття працює ціла низка майстринь — від Розальби Кар'єри до Віже-Лебрен, Лабіль-Жияр і майстринь ампіру.

Ампір[ред. | ред. код]

Марі-Віктуар Лемуан "Майстерня художниці ", можливо, майстерня Віже Лебрен. 1796 р.
Констанція Майєр, автопортрет, 1801 р.

Французька революція 1789-1793 рр. сприяла розкутості художньої ініціативи низових мисткинь та жінок з дрібних дворянських родин. Слава Жака-Луї Давіда спричинила притік учнів до його майстерні (за пізніми підрахунками, офіційно зараховано 430 осіб)[4]. Постійно зростала і кількість жінок-художниць, більшість займались портретами чи жанровими картинами. 1791 року в Салоні зафіксовано 19 жінок-художниць, 1802 року вже сорок, 1810 року їх виставлялось сімдесят[5]. Аби врегулювати новоявлене перевиробництво, жіноче мистецтво поєднали в виробництвом і обклали податком.[6] При цьому мистецька критика жорстко висміювала майстринь-аматорок, оберігаючи елітний фах від «вторгнення», викривала вторинність сюжетів та обмеженість виразних засобів. Якість більшості робіт це дозволяла, через відсутність освіти (знань анатомії) та практики (навичок перспективи). Типові сюжети, натурницями для яких виступали художниці та їх оточення, відображають жіноче повсякдення: «Пані за вишиванням», «Ескіз голівки», «Портрет пані з книгою», «Пані з лірою (гітарою)», «Молода художниця за малюванням». Найбільш обдаровані з художниць стали помітними мистецькими авторитетами (Елізабет Віже-Лебрен, Аделаїда Лабіль-Жияр, Маргарита Жерар).

Вдруге вибуховий прихід жінок в мистецтво відбувся в 20 столітті.

Художниці за країнами[ред. | ред. код]

Велика Британія[ред. | ред. код]

Голандія[ред. | ред. код]

  • Юдит Лейстер (1609—1660)
  • Марія ван Остервійк (1630—1693)
  • Рахел Рюйш (1664—1750)
  • Анна Марія Схюрман (1607—1678)
  • Алеіда Волфсен (1648—1690)

Італія[ред. | ред. код]

Лавінія Фонтана, «Автопортрет», тондо. Уффіці, Флоренція.

Мексика[ред. | ред. код]

Німеччина[ред. | ред. код]

  • Марія Сібілла Меріан (1647—1717)
  • Анна Розіна де Гаск (1713—1783)
  • Анна Доротея Тербуш (1721—1782)
  • Ангеліка Кауфман (1741—1807)
  • Паула Модерзон-Беккер (1876-?) — Народилась в Дрездені у 1876 р. Художнє навчання почала отримувати в приватній художній школі міста Берлін. Сильна особистість, Паула сама покинула школу, визнавши навчання в ній незадовільним. Самостійно їде до колонії художників на північ Німеччини у Ворпсвед. Одруження з художником Модерзоном зробило її прізвище подвійним, але, на відміну від чоловіка, не дістала визнання при житті. Мистецтвознавці оцінили її твори лише в 20 ст., тепер вони вважаються довершенішими, ніж твори її чоловіка.
    Паула Модерзон-Беккер, «Натюрморт з акваріумними рибками», 1906 р., Вупперталь, Німеччина.
  • Кете Кольвіц (1867—1945) — без неї важко уявити німецьке мистецтво, за мистецькими якостями випередила багатьох німецьких художників-чоловіків.
  • Ханна Хьох (1889—1978)
  • Жанна Маммен (1890—1976)

Норвегія[ред. | ред. код]

Гарріет Баккер (Harriet Backer 1845—1932)

Португалія[ред. | ред. код]

Польща[ред. | ред. код]

Росія[ред. | ред. код]

Єлизавета Кругликова

США[ред. | ред. код]

Україна[ред. | ред. код]

Фландрія[ред. | ред. код]

Франція[ред. | ред. код]

Швеція[ред. | ред. код]

  • Анна Гардел-Еріксон (Anna Gardell-Ericson 1853—1939)

Швейцарія[ред. | ред. код]

Скульпторки[ред. | ред. код]

Фрідріх Каульбах. "Скульпторка Елізабет Ней ", 1860 рік
Адольфо Хогенштейн Плакат італійського товариства прихильників мистецтва, 1897 рік


Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Aktins, Robert. «Feminist art.» Museum of Contemporary Art, Los Angeles.1997 (retrieved 23 Aug 2011)
  2. «Were the First Artists Mostly Women?» «National Geographic», October 9, 2013
  3. Vequaud, Ives, Women Painters of Mithila, Thames and Hudson, Ltd., London, 1977 p. 9
  4. Бенуа Ф. «Искусство франции эпохи Революции и первой Империи», М.-Л., 1940, с. 360.
  5. Бенуа Ф. «Искусство франции эпохи Революции и первой Империи», М.-Л., 1940, с. 176—177.
  6. Бенуа Ф. «Искусство франции эпохи Революции и первой Империи», М.-Л., 1940, с. 146.

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]