Жінки в Антарктиді

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Woman working at the West Antarctic Ice Sheet (WAIS) Divide Field Camp in 2012.
Жінка, яка працює на Західному-Антарктичному льодовому щиті у 2012 році

Найвідомішою «першою» жінкою, яка ступила на один з островів Антарктиди була Керолайн Міккельсен у 1935 році[1]. Першими країнами, чиї жінки-вчені працювали в Антарктиді, були Радянський Союз, Південна Африка та Аргентина[2][3][4].

Жінки, які бажали працювати в Антарктиді, повинні були долати гендерні стереотипи. Навіть після дослідження канадської психологині Джейн Моцеллін (англ. Jane Mocellin) 1995 року, згідно з яким жінки справляються краще, ніж чоловіки з антарктичним середовищем, жінок, які мали відповідну кваліфікацію, обирали в експедиції рідше, ніж чоловіків[5].

Історичні бар'єри[ред. | ред. код]

Mary Byrd Land, named after the wife of Rear Admiral Richard E. Byrd in 1929.
Мері Берд Ленд, названа на честь дружини контр-адмірала Річарда Е. Берда в 1929 році.

У першій половині ХХ ст. жінок не брали в антарктичні експедиції, оскільки вважалося, що жінки не можуть впоратися з екстремальними температурами або кризовими ситуаціями[6]. Директор Британської антарктичної служби (British Antarctic Survey, BAS) Вівіан Фукс (на посаді 1959—1973 рр.) стверджував, що включення жінок до експедицій порушить гармонію та наукову продуктивність станцій, наполягав, що жінки не можуть носити важке обладнання та що споруди станцій в Антарктиді непридатні для жінок[7]. В 1960-х роках одній з жінок, яка подала заявку, БАС написала у відповідь лист, в якому було написано, що жінкам не сподобається в Антарктиді, оскільки немає магазинів і перукаря[8]. В США багато років вважали, що клімат Антарктики занадто суворий для жінок[9].

Антарктиду багато чоловіків розглядали як місце, де вони могли уявити себе героїчними завойовниками. У західній культурі полярні території часто асоціюються[10] з маскулінністю[11]. Водночас деякі країни, передовсім Аргентина і Чилі, використовували жінок, щоб затвердити свої претензії на території в Антарктиді: вони привозили вагітних жінок на свої бази в Антарктиці, щоб ті народжували там дітей[12]. Сильвія Морелла де Пальма була першою жінкою, яка народила в Антарктиді, на аргентинській станції Есперанса 7 січня 1978 року; її син Еміліо Пальма став першою людиною, народженою в Антарктиді.

Багато чоловіків не бажали, щоб жінки з'являлися на континенті, який вважали «єдиним чоловічим клубом», де жінки «зіпсують» «чистоту гомосоціального середовища роботи та ігор»[13]. Експедиціям в Антарктиді часто сприяли національні військово-морські сили, які зазвичай не брали жінок на свої кораблі[14]. Військово-морські сили США використовували аргумент про «примітивні санітарно-гігієнічні заклади» в Антарктиді як привід не брати на борт жінок-вчених, які готові були стати учасницями антарктичних експедицій. Подібна відмова спіткала, зокрема, фахівчиню в галузі геології Доун Родлі, кандидатуру якої схвалив не тільки спонсор експедиції Колін Булл, але і дружини членів команди[15]. Родлі планувала поїздку в 1958 році, але ВМС США, які керували операцією «Глибока заморозка», відмовилися відвезти її до Антарктиди[16]. Адмірал військово-морських сил США Джордж Дюфек вважав, що присутність жінок на Антарктиді «зірве чоловічі ілюзії бути героями та прикордонниками»[17].

Наприкінці 1990-х років суспільна думка зазнала змін. Зокрема, соціолог Чарльз Москос заявив, що чим більше жінок вводиться в групу, тим менше агресії і «більше розвивається громадянська культура»[18].

Більшість професій в Антарктиці пов'язані із наукою — сферою, де жінки нерідко стикаються з бар'єрами. Усі види обмежень у доступі жінок до науки були і є пов'язані з ґендерними стереотипами про «невідповідність» жінок певним фахам. У другій Українській антарктичній експедиції (1997—1998 рр.) було четверо жінок, проте одна з них, метеоролог Світлана Краковська, пізніше визнала[19], що потрапити до складу експедиції жінкам було значно важче, ніж чоловікам.

Перші жінки, які потрапили в Антарктиду[ред. | ред. код]

Першою жінкою, яка потрапила в регіон, наближений до Антарктики, ймовірно, була Луїза Сегуїн (фр. Louise Seguin), яка в 1773 р. пливла на судні Roland разом з французьким мореплавцем Івом-Жозефом Тремареком Кергеленом.

На початку ХХ століття жінки намагалися взяти участь у подорожах до Антарктиди. Коли Ернест Шеклтон оголосив про свою експедицію до Антарктики 1914 року, три жінки написали прохання приєднатися до експедиції, проте всім їм було відмовлено[10]. Пізніше, у 1929 р., двадцять п'ять жінок побажали взяти участь у спільній британсько-австралійсько-новозеландській науковій антарктичній експедиції (БАНЗАРЕ), але їхні заявки також були відхилені [20] Коли в 1937 р. споряджалася британська експедиція з метою заснувати в Антарктиді першу наукову базу Великої Британії, 1300 жінок подали заявку на участь[20], але жодна з претенденток не потрапила до складу експедиції[21].

Першими жінками, які потрапили до Антарктиди, були дружини та компаньйонки дослідників, які супроводжували своїх чоловіків[22]. Першою жінкою, яка ступила на антарктичні острови, була норвежка Керолайн Міккельсен (норв. Caroline Mikkelsen), в 1935 році, вона супроводжувала свого чоловіка[23]. Першими жінками, що побачили материк, були норвезька дослідниця Інгрід Крістенсен та її компаньйонка, Матільда Веггер (норв. Mathilde Wegger), яка подорожувала зі своїм чоловіком, Ларсом Крістенсеном[24]. Інгрід Крістенсен ще тричі була в Антарктиці, і 30 січня 1937 року вона здійснила висадку на континент на моноліті Скалліна, ставши першою жінкою, що ступила на Антарктиду[21][25][26]. За нею висадилися її донька, Августа Софі Крістенсен, та дві інші жінки: фотографиня Ліллемор Рахле і Солвейг Відере (норв. Solveig Widerøe)[21][27][28]. Ця висадка не була взагалі «першою», тому жінки не надали цьому факту великого значення[29].

У 1946 та 1947 роках американські дослідниці Джекі Ронн, перша жінка, що стала членом антарктичної експедиції[30], та Дженні Дерлінгтон стали першими жінками, які провели рік в Антарктиді[31]. Вони не були науковцями, а супроводжували своїх чоловіків в експедиції. Перед поїздкою чимало учасників експедиції підписали петицію, «намагаючись не допустити цього»[32].

Перші жінки-дослідниці Антарктиди[ред. | ред. код]

Жінки-науковці почали досліджувати Антарктиду з кораблів. Перша жінка-науковець Марія Кльонова з Радянського Союзу працювала на кораблях Об та Лена недалеко від узбережжя Антарктики в 1955—1956 рр.[33] Робота Кльонової допомогла створити перший антарктичний атлас .[34] Жінки працювали на кораблях, що перевозили радянські антарктичні експедиції, і після 1963 року. [33]

Першу команду полярників, яка складалася лише з жінок, очолила Лоїс Джонс, американська геохімікиня, у 1969 році[26]. Першою американкою, яка ступила у внутрішні райони Антарктики, була інженер Ірен С. Педен у 1970 році[35]. Педен стверджувала, що існували міфи щодо жінок, які поїхали на узбережжя, вважалося, що вони були проблемою[36]. Адмірал, відповідальний за перевезення Педен до Антарктиди, стверджував, що вона їде туди в пошуках пригоди або щоб знайти чоловіка, а не з метою наукових досліджень[9]. Незважаючи на певні труднощі (зокрема, Ірен Педен не було надано необхідне обладнання в Антарктиді), її дослідження на континенті були успішними.

Першою американською жінкою, яка керувала дослідницькою станцією в Антарктиці, була Мері Еліс Макхіні — вона очолила станцію Мак-Мердо у 1974 році.

Першою британкою, яку БАС відрядила в Антарктиду, була Джанет Томсон в 1983 році, яка описала заборону жінок на станціях як «досить неправильну сегрегацію»[37][38]. Жінки не допускалися до зимування на дослідницькій станції Галлея до 1996 року.

Аргентина відправила в Антарктику в 1969 р. чотирьох жінок-вчених: біологиню Ірен Бернасконі, бактеріологиню Марію Адела Карію, біологиню Олену Мартинес Фонтес та експертку з водоростей Кармен Пуджальс[4].

У XXI ст. присутність жінок-вчених в Антарктиді зросла і ґендерна рівність стала нормою в більшості національних експедицій.

Women celebrate at 2013 Icestock in Antarctica.
Жінки відзначають у 2013 році IceStock в Антарктиді.

Міжнародний жіночий день в 2012 року в Антарктиді святкували понад півсотні жінок, які складали 70 % Міжнародної антарктичної експедиції[39].

Homeward Bound — це 10-річна програма, покликана заохотити участь жінок у науці, яка планувала направити першу велику (78 членів) жіночу експедицію в Антарктиду в 2016 році[40]. Перша група складалася з 76 жінок і перебувала в Антарктиді три тижні в грудні 2016 року[41].

Станом на 2016 рік жінки складали 55 % членів Асоціації полярних науковців ранньої кар'єри (APECS)[42]. У 2016 році майже третина всіх дослідників Південного полюсу були жінками[37]. А деякі країни, що мають свої станції на шостому континенті, наприклад, Австралія, включили ґендерну рівність у доступі до полярних досліджень як складову політики у галузі науки. Так, в Австралійській антарктичній програмі (AAP) йдеться про «свідомі зусилля для долучення жінок»[43].

Українки в Антарктиді[ред. | ред. код]

Жінки взяли участь уже в другій національній антарктичній експедиції, у 1997—1998 роках. Їх було четверо із 12 осіб[44], тобто третина складу команди, яка відправилася на рік на антарктичну станцію «Академік Вернадський»: геофізик Марина Орлова, метеорологи Світлана Краковська та Людмила Маньківська, а також кухар Галина Колотницька. Проте після цієї експедиції з неоголошених причин жінок не брали до участі в антарктичних експедиціях[45].

Лише через 22 роки Національний антарктичний науковий центр (НАНЦ) оголосивши вперше відкритий конкурс кандидатів у полярники, та запросив до участі жінок[46]. Відтак до складу 24-ї української антарктичної експедиції (2019—2020 рр.) увійшли біологиня Оксана Савенко та лікарка Наталія Бабій[47]. У складі 25-ї української антарктичної експедиції (2020-2021) також є дві жінки — біологиня Євгенія Прекрасна та метеорологиня Анна Соіна[48].

Першою українкою, яка потрапила в сезонний загін науковців, стала біологиня Ірина Козерецька. У листопаді-грудні 2005 р. вона взяла участь у спільній українсько-польській сезонній експедиції в Антарктиду. Майже 60 днів І.Козерецька працювала на польській станції «Генрік Арктовський»[49].

Сексуальні домагання та сексизм[ред. | ред. код]

Коли операторка важкої техніки американка Джулія Уберуага (англ. Julia Uberuaga) вперше поїхала в Антарктиду в кінці 1970-х — на початку 1980-х, вона пригадала, що «чоловіки дивилися на неї скоса та всіляко давали їй зрозуміти, що вона небажана на цій роботі»[18]. У 1983 році Мерилін Вуді (англ. Marilyn Woody) описала життя на станції Мак-Мердо, зауваживши: «Голова йде обертом від несамовито великої уваги з боку всіх чоловіків»[16]. І додала: «Ти розумієш, що ти можеш вдягнути мішок на голову, але вони все одно закохаються в тебе»[50]. Сексуальні домагання, як і раніше, залишаються проблемою для жінок, які працюють в Антарктиді[51].

Іншу вчену, Сінтію Макфі (англ. Cynthia McFee), «чоловіче товариство» не прийняло, і вона мусила змиритися із самотністю, не маючи можливості ні з ким спілкуватися.[52]

Марта Кейн (англ. Martha Kane), новозеландська геофізикиня, друга жінка-членкиня експедиції, яка перезимувала на Південному полюсі[53], зазнала «негативного тиску» з боку чоловіків і стверджувала, що дехто розглядав її як особу, яка вторглася на їхню, чоловічу, територію.

Деякі організації, такі як австралійський Антарктичний відділ, провадять політику з метою боротьби із сексуальними домаганнями та дискримінацією за ознакою статі[54]. Антарктична програма США (USAP) заохочує жінок та меншини подавати заявки на участь в експедиціях[55].

Жінки-рекордсменки[ред. | ред. код]

Американка Ліза Денсмор в 1988 році стала першою жінкою, яка підкорила антарктичну вершину — гору Маунт-Вінсон[56].

У 1993 році американка Енн Банкрофт очолила першу експедицію на Південний полюс, яка повністю складалася з жінок[57]. В 2001 році Банкрофт і Лів Арнесен були першими жінками, які пройшли Антарктиду на лижах — за 94 дні, 2747 км[57][58].

Лінна Кокс пропливла милю (1,6 км) в воді Антарктики в 2003 році, провівши там 25 хвилин[59].

Марія Леєрштам у 2013 році стала першою людиною, яка приїхала на полярну станцію Амундсена-Скотта на лежачому триколісному велосипеді[60].

Відзнаки та нагороди[ред. | ред. код]

У 1975 році Елеонора Гоннівілл стає першою жінкою, яка отримала медаль Фукса від Британського антарктичної служби[61]. Першою жінкою, яка отримала Полярну медаль, була Вірджинія Фіенн в 1986 році, яку відзначили за роботу в Трансглоблальній експедиції[61]. Вона також була першою жінкою, яка «зимувала в обох полярних регіонах», в Арктиці та Антарктиці[14]. Деніз Аллен — перша жінка, яка була нагороджена австралійською Антарктичною медаллю в 1989 році[61].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «Women in Antarctica: Sharing this Life-Changing Experience», transcript of speech by Robin Burns, given at the 4th Annual Phillip Law Lecture; Hobart, Tasmania, Australia; 18 June 2005. Retrieved 5 August 2010.
  2. Bogle, Ariel (11 August 2016). New Wikipedia Project Champions Women Scientists in the Antarctic. Mashable. Процитовано 24 August 2016. 
  3. SANAE IV. Antarctic Legacy of South Africa. Процитовано 29 August 2016. 
  4. а б Women Scientists Antarctica Bound. Alamogordo Daily News. 24 January 1969. Процитовано 29 August 2016. 
  5. Francis, Gavin (2012). Empire Antarctica: Ice, Silence, and Emperor Penguins. Berkeley, CA: Chatto & Windus. с. 89, 255. ISBN 9781619021846. 
  6. Hament, Ellyn. A Warmer Climate for Women in Antarctica. Origins Antarctica: Scientific Journeys from McMurdo to the Pole. Exploratorium. Процитовано 24 August 2016. 
  7. Aston, Felicity (September 2005). Women of the White Continent. Geographical (Campion Interactive Publishing) 77 (9): 26. Процитовано 25 August 2016 — через EBSCOhost. 
  8. Jones, Beth (20 May 2012). 'Women Won't Like Working in Antarctica as There are No Shops and Hairdressers'. The Telegraph. Процитовано 25 August 2016. 
  9. а б Davis, Amanda (14 April 2016). This IEEE Fellow Blazed a Trail for Female Scientists in Antarctica. The Institute. Процитовано 27 August 2016. 
  10. а б Blackadder, 2015, с. 170
  11. Collins, 2009, с. 515
  12. Dodds, 2009, с. 508
  13. Glasberg, Elena (2011). 'Living Ice': Rediscovery of the Poles in an Era of Climate Crisis. Women's Studies Quarterly 39 (3): 229–230 — через Project MUSE. 
  14. а б Mills, William James (2003). Exploring Polar Frontiers: A Historical Encyclopedia 1. Santa Barbara, CA: ABC-CLIO. с. 716–717. ISBN 9781576074220. 
  15. Bull, Colin (13 November 2009). Behind the Scenes. The Antarctic Sun. United States Antarctic Program. Процитовано 25 August 2016. 
  16. а б Satchell, Michael (5 June 1983). Women Who Conquer the South Pole. The San Bernardino County Sun. Процитовано 29 August 2016. 
  17. Lewander, 2009, с. 95
  18. а б Dean, Cornelia (10 November 1998). After a Struggle, Women Win A Place 'on the Ice'; In Labs and in the Field, a New Outlook. The New York Times. Процитовано 30 August 2016. 
  19. Світлана Краковська: Якщо у Вас є намір потрапити в Антарктику – ви там будете. Експедиція (uk). 2018-12-19. Процитовано 2020-01-31. 
  20. а б Blackadder, 2015, с. 171
  21. а б в The first woman in Antarctica. www.antarctica.gov.au (en-au). Australian Antarctic Division. 2012. Процитовано 2016-06-27. 
  22. Lewander, 2009, с. 90
  23. Walker, 2013, с. 17
  24. Blackadder, 2015, с. 172
  25. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою :3 не вказано текст
  26. а б Bogen, H. (1957). Main events in the history of Antarctic exploration. Sandefjord: Norwegian Whaling Gazette, page 85 Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «:1» визначена кілька разів з різним вмістом
  27. Jesse, Blackadder (2013-01-01). Illuminations : casting light upon the earliest female travellers to Antarctica. 
  28. Bogen, H. (1957). Main events in the history of Antarctic exploration. Sandefjord: Norwegian Whaling Gazette, page 85
  29. Blackadder, 2015, с. 174
  30. Sullivan, Patricia (June 23, 2009). Edith 'Jackie' Ronne dies at 89; first U.S. woman on Antarctica. Los Angeles Times. Архів оригіналу за November 2, 2012. Процитовано July 4, 2009. «Edith "Jackie" Ronne, 89, who became the first U.S. woman to set foot on Antarctica when she accompanied her explorer husband there in 1947, died June 14 of cancer and Alzheimer's disease at a Bethesda, Md., nursing home. She was 89.» 
  31. Famous Firsts. The Antarctic Sun. United States Antarctic Program. 13 November 2009. Процитовано 25 August 2016. 
  32. Long, John (2001). Mountains of Madness: A Scientist's Odyssey in Antarctica. Washington, D.C.: Joseph Henry Press. с. 10. ISBN 978-0309070775. 
  33. а б Burns, 2007, с. 1094
  34. Antarctic Women Then & Now. The Antarctic Book of Cooking and Cleaning. Процитовано 27 August 2016. 
  35. Peden, 1998, с. 17
  36. Peden, 1998, с. 18
  37. а б Brueck, Hilary (13 February 2016). Meet the All-Women Team heading to Antarctica This Year. Forbes. Процитовано 27 August 2016. 
  38. Janet Thomson: An 'Improper Segregation of Scientists' at the British Antarctic Survey. Voices of Science. British Library. Процитовано 27 August 2016. 
  39. Verbitsky, 2015, с. 59
  40. About HB | Homeward Bound (en-US). Процитовано 2020-01-07. 
  41. Spychalsky, Alexandra. How Networking In Antarctica Could Give Women In STEM Fields The Ultimate Advantage. Bustle (en). Процитовано 2017-12-06. 
  42. Celebrating Women in Antarctic Research. The Scientific Committee on Antarctic Research. Процитовано 27 August 2016. 
  43. Verbitsky, 2015, с. 58
  44. admin. Наші полярники. UAC (uk). Процитовано 2020-01-31. 
  45. Шрамович, В'ячеслав (2018-03-07). Жінки в снігах: чи повернуться українки в Антарктику?. BBC News Україна (uk). Процитовано 2020-01-31. 
  46. admin (2018-10-01). Чекаємо документи як від кандидатів, так і від кандидаток – очільник НАНЦ Євген Дикий про початок конкурсу з відбору полярників для 24-ї Української антарктичної експедиції. UAC (uk). Процитовано 2020-01-31. 
  47. Welle (www.dw.com), Deutsche. Українські жінки повертаються в Антарктиду (відео) | DW | 12.03.2019. DW.COM (uk-UA). Процитовано 2020-01-31. 
  48. Олена, Зварич (2020-01-20). Визначено склад 25-ої української антарктичної експедиції. UAC (uk). Процитовано 2020-01-31. 
  49. Expeditions 21-33 (1996-2009) – Arctowski Polish Antarctic Station (en-US). Процитовано 2020-02-04. 
  50. Satchell, Michael (5 June 1983). Women Who Conquer the South Pole (continued). The San Bernardino County Sun. Процитовано 29 August 2016. 
  51. Hague, Brietta (4 May 2015). Stories of Sexual Harassment Against Women in Antarctica Highlight Issue in Science Industry. ABC News. Процитовано 24 August 2016. 
  52. Satchell, Michael (5 June 1983). Women Who Conquer the South Pole (continued). The San Bernardino County Sun. Процитовано 29 August 2016 — через Newspapers.com. 
  53. Lessons Learned While on the Ice: Meet Geophysicist Martha Savage. 27 August 2018. Процитовано 3 February 2020. 
  54. Blackadder, 2013, с. 94
  55. Jobs and Opportunities. United States Antarctic Program. Процитовано 30 August 2016. 
  56. Zimmermann, Kim Ann (11 November 2013). Mount Vinson: Antarctica's Highest Mountain. Live Science. Процитовано 30 August 2016. 
  57. а б Gammon, Katharine (28 March 2012). 7 Extreme Explorers. Live Science. Процитовано 24 August 2016. 
  58. Liv Arnesen. Norway.org - The Official Site in the United States. Процитовано 2010-03-09. .
  59. McKay, Mary-Jayne. Swimming to America. 60 Minutes. CBS News. Архів оригіналу за Feb 12, 2003. Процитовано 21 July 2011. 
  60. British adventurer Maria Leijerstam achieves world first by cycling to South Pole. The Independent (en). Процитовано 2015-11-04. 
  61. а б в Burns, 2007, с. 1095