Жінки в Гаазі
| Жінки в Гаазі | |
 | |
| Країна |
 Нідерланди |
|---|---|
| Адміністративна одиниця | Гаага |
| Місце розташування |
Гаага Haagse Dierentuind |
| Момент часу | квітень 1915 |
| Час/дата початку | 28 квітня 1915 |
| Час/дата закінчення | 30 квітня 1915 |
 Жінки в Гаазі у Вікісховищі | |
Жінки в Гаазі — конференція Міжнародного конгресу жінок, що відбулася в Гаазі, Нідерланди, у квітні 1915 року, для пошуку мирних способів врегулювання воєнних конфліктів. Він прийняв понад 1100 делегаток і створив Міжнародний комітет жінок за постійний мир (International Committee of Women for Permanent Peace — ICWPP) під головуванням американської феміністки Джейн Аддамс. Це призвело до створення Міжнародної жіночої ліги за мир і свободу (Women's International League for Peace and Freedom — WILPF).
Конгрес Міжнародного жіночого виборчого альянсу 1915 року мав відбутися в Берліні. Коли почалася Перша світова війна, Deutscher Verband für Frauenstimmrecht (Німецький союз жіночого виборчого права) відмовився від участі. У номері Jus Suffragii за грудень 1914 року було опубліковано повідомлення про скасування. Відповідь на повідомлення, опубліковане в тому ж номері і написане голландською пацифісткою, феміністкою та суфражисткою Алеттою Якобс, яка пропонує провести конференцію в Нідерландах, оскільки це нейтральна країна. Визнаючи, що IWSA не може спонсорувати конференцію для обговорення зовнішньої політики та війни під час конфлікту, британська феміністка і пацифістка Кристал Макміллан приватно спілкувалася з Якобс, припускаючи, що окремі особи та організації можуть бути запрошені на з'їзд, який не спонсорується.[1][2] Багато членкинь IWSA, включаючи німецьких лідерок Аніту Аугспург і Ліду Густаву Гейманн, повторили необхідність конференції та наголосили, що вона має бути автономною, щоб не завдати шкоди цілям жіночого руху.[2]
У зв'язку з цим Алетта Якобс запросила представниць обох сторін конфлікту та нейтральних жінок на нараду з планування, яка відбулася в Амстердамі на початку лютого 1915 року. Метою конгресу було протестувати проти війни, що вирувала в Європі, і запропонувати шляхи запобігання війні в майбутньому.[1][3] Серед присутніх були представниці Бельгії — Флор Бертон, пані Мулле та пані Ван Прааг; з Великої Британії — Кетлін Кортні, Емілі Ліф, Макміллан, Кетрін Маршалл і Теодора Вілсон Вілсон; з Німеччини — Аугспург, Гейманн, Фріда Перлен та пані фон Шлюмбергер; і 26 активісток з Нідерландів.[1] [Notes 1] На цій зустрічі було розроблено попередню програму, і було погоджено попросити голландських жінок сформувати комітет, який би взявся за всі заходи щодо Конгресу та розіслав запрошення. Витрати Конгресу були гарантовані присутніми британськими, голландськими та німецькими учасницями, які погодилися зібрати третину необхідної суми.[3]
Запрошення взяти участь у Конгресі були надіслані жіночим організаціям і змішаним організаціям, а також окремим жінкам у всьому світі. Кожній організації було запропоновано призначити двох делегаток. Членкинями Конгресу могли стати тільки жінки, і вони повинні були висловити загальну згоду з резолюціями щодо попередньої програми. Цю загальну угоду було витлумачено таким чином, щоб означати переконання (а) що міжнародні суперечки повинні вирішуватися мирними засобами; (b) що парламентські виборчі права повинні бути поширені на жінок.[3]
Під час війни було проблемним зібрати 1200 жінок-делегаток. Міністерство закордонних справ скоротило делегацію з Британії до 24 делегаток, і фактично лише дві (або три) потрапили до Гааги. Італія представлялася лише однією делегаткою, котра зауважила, що вона не представляє свою країну. Одна делегатка також приїхала з Канади, щоб представляти те, що в той час називалося «Колоніями».[4] Ні Франція, ні Росія не надсилали делегацій через війну та ймовірність того, що присутність може здатися нелояльною.[5] Бельгійська делегація прибула із запізненням, бо їм довелося отримати проїзні документи від німецької влади окупованої Бельгії, пройти обшук на прикордонному переході в Ессені, Бельгія, а потім 2 години йти пішки до Розендала, де вони сіли на поїзд до Гааги. Щоб зміцнити дух співпраці, Аугспург запросила сісти на трибуну всіх п'ятьох бельгійських делегаток.[6] Лише Євгенія Гамер погодилася із застереженням, що їй дозволять виступити на конгресі, що було надано.[7][2]
Серед представлених країн були США, які надіслали 47 делегаток; Швеція (12); Норвегія (12); Нідерланди (1000); Італія (1); Угорщина (9); Німеччина (28); Данія (6); Канада (2); Бельгія (5); Австрія (6), і Велика Британія (3, хоча ще 180 делегаток не змогли відплисти через закриття Північного моря з військових причин). Конгрес, який відвідала велика кількість відвідувачок, а також членкинь, пройшов надзвичайно успішно. Розгляд справи вівся з великою доброзичливістю, а відповідні постанови приймалися на робочих засіданнях.[3]
.jpg)
Конгрес відкрився 28 квітня[8] і в ньому взяли участь 1136 учасниць як з нейтральних, так і з воюючих країн.[9] Конгрес проводився за двома важливими правилами: 1) обговорення відносної національної відповідальності за нинішню війну або її ведення та 2) резолюції, що стосуються правил, за якими війна буде вестися в майбутньому, виходять за рамки Конгресу.[3] Основна увага полягала в тому, щоб залишатися на встановленні миру негайно після закінчення конфлікту та розробці тривалих миротворчих заходів.[2]
Конгрес прийняв більшу частину платформи Жіночої партії миру (Woman's Peace Party — WPP).[5] Платформа WPP включала обмеження озброєнь, дипломатичне посередництво у війні, розробку законодавства та економічної політики для запобігання війні, а також створення міжнародних поліцейських сил замість національних збройних сил.[5]
Серед резолюцій, прийнятих учасницями, було підтвердження необхідності миру та заборони передачі територій у мирному врегулюванні без згоди постраждалого населення.[10] Інші резолюції закликали до створення міжнародної постійної ради для мирного посередництва протиріч між націями, залучення жінок до мирних процесів і надання жінкам виборчого права.[10][11]
Учасниці конференції заснували Міжнародний комітет жінок за постійний мир, згодом відомий як Міжнародна жіноча ліга за мир і свободу (Women's International League for Peace and Freedom — WILPF).[11] з президенткою Джейн Адамс.[5]
- Австрія: Леопольдіна Кулка, Ольга Місар
- Вірменія: Люсі Тумаян
- Бельгія: Ежені Гамер, Маргеріт Сартон
- Данія: Тора Даугаард, Клара Тиб'єрг
- Німеччина: Аніта Аугспург, Ліда Ґустава Гейманн (секретарка і перекладачка)
- Велика Британія та Ірландія: Кристал Макміллан (секретарка), Кетлін Кортні (перекладачка)
- Угорщина: Вільма Глюкліх, Розіка Швіммер
- Італія: Роза Дженоні
- Нідерланди: Алетта Якобс, Ганна ван Б'єма-Гіманс (секретарка), Міа Буассевен
- Норвегія: Емілі Арнесен, Луїза Кейгхау
- Швеція: Анна Клеман, Емма Ганссон
- США: Джейн Аддамс (президент), Фанні Ферн Ендрюс, Еліс Гамільтон[3]
- ↑ Повний список нідерландських учасниць за версією Макміллан: W. Asser-Thorbecke, E. Baelde, Hanna van Biema-Hymans, Dr. Mia Boissevain, J. Broese Van Groenou-Holle, Wibbina Clifford Kocq Van Breughel-Roelofs, Geertruida Docters van Leeuwen-van Maarseveen, J. Goudsmit-Goudsmit, Henriëtte Heineken-Daum, S. Hoevenaar, Mien van Itallie-Van Embden, Aletta H. Jacobs, Clasina Albertina Kluyver, Gertrude Muysken, Cornelia Kehrer-Stuart, Jeanne Caroline van Lanschot Hubrecht, Petronella Mansfeldt-De Witt Huberts, Rosa Manus, C. Meyer, Clara Mulder van de Graaf-de Bruyn, Suzanna van Rees-Broese van Groenou, Mietje Hoitsema, Anna Maria den Tex-Boissevain, Thiska Thiel-Wehrbein, Cornelia Mathilde Werker-Beaujon, Sophie Wichers, Mien van Wulfften Palthe-Broese van Groenou.[1]
- ↑ а б в г . Amsterdam, the Netherlands.
{{cite conference}}: Пропущений або порожній|title=(довідка) - ↑ а б в г Lembke, Ulrike (December 2015). Der Frauenfriedenskongress 1915 - auch ein Beitrag zur Geschichte des Pazifismus als Völkerrechtsidee [The Women's Peace Congress 1915 - A Contribution to the History of Pacifism as an Idea of International Law]. Archiv des Völkerrechts (German) . Tübingen, Germany: Mohr Siebeck GmbH & Co. KG. 53 (4): 424—460. doi:10.1628/000389215X14551101169882. ISSN 0003-892X. JSTOR 43953915. OCLC 1197142154. Процитовано 20 січня 2023.
- ↑ а б в г д е Addams, Jane; Balch, Emily Greene; Hamilton, Alice (1916). Women at the Hague: The International Congress of Women and Its Results (вид. Public domain). Macmillan. OCLC 1074574.
- ↑ Hellraisers Journal: From The Survey: "Women of the Hague" a first-hand report by Mary Chamberlain. Daily Kos. Процитовано 3 листопада 2017.
- ↑ а б в г Alonso, Harriet Hyman (1993). Peace as a Women's Issue: A History of the U.S. Movement for World Peace and Women's Rights (вид. 1st). Syracuse, New York: Syracuse University Press. ISBN 978-0-8156-2565-0.
- ↑ Sklar, ред. (1998). Social Justice Feminists in the United States and Germany: A Dialogue in Documents, 1885–1933. Ithaca, New York: Cornell University Press. ISBN 978-1-5017-1812-0.
- ↑ Kazin, Michael (2017). War against War: The American Fight for Peace, 1914-1918 (вид. First). New York, New York: Simon and Schuster. ISBN 978-1-4767-0590-3.
- ↑ International Congress of Women opens at The Hague. History.Doc. Процитовано 12 грудня 2014.
- ↑ van der Veen, Sietske (22 червня 2017). Hirschmann, Susanna Theodora Cornelia (1871-1957). Huygens ING (Dutch) . The Hague, The Netherlands: Huygens Institute for the History of the Netherlands. Архів оригіналу за 30 серпня 2017. Процитовано 30 серпня 2017.
- ↑ а б Laqua, Daniel (2015). Belgian Internationalists, the Great War and the Quest for Peace. Être citoyen du monde. Entre destruction et reconstruction du monde: Les enfants de Babel XIVe–XXIe siècles [To Be a Citizen of the World – Between Destruction and Reconstruction of the World: The Children of Babel 14th–21st Centuries] (French) . Т. 2. Paris, France: Éditions Université Paris Diderot. с. 135—150. ISBN 978-2-7442-0198-1.
- ↑ а б Paull, John (2018) The Women Who Tried to Stop the Great War: The International Congress of Women at The Hague 1915, In A. H. Campbell (Ed.), Global Leadership Initiatives for Conflict Resolution and Peacebuilding (pp. 249—266). (Chapter 12) Hershey, PA: IGI Global.
Ця стаття містить текст з публікації, що зараз в суспільному надбанні: J. Addams, E. G. Balch, & A. Hamilton's Women at the Hague: The International Congress of Women and Its Results (1916)
