Жінки в Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Права жінок в українському суспільстві — рівні з чоловіками конституційні права в економічній, політичній, культурній і соціальній сферах, а також у сім'ї. Тим не менш, фактично українські жінки страждають від гендерної нерівності: наприклад, отримують нижчі за чоловіків зарплати і мають обмежені можливості для просування по службі; більше 45 % населення України (45 мільйонів осіб) страждають від насилля — фізичного, сексуального або психологічного, і більшість з них — жінки[1].

Історія[ред. | ред. код]

Рух за права[ред. | ред. код]

Мілена Рудницька

Одна з найбільших феміністських організацій в Європі була заснована в 1920-х роках у сучасній західній Україні, Галичині[2]. Організацію називали Союзом українських жінок, її очолювала Мілена Рудницька[3]. У часи радянської епохи фемінізм класифікувався як буржуазна ідеологія, отже, і антирадянська контрреволюційна[4]. Громадянське суспільство і фемінізм практично не існували в радянський час. Після здобуття Україною незалежності у 1991 році почався феміністський рух[5].

В Україні діють декілька правозахисних груп жінок[6], в тому числі Феміністична Офензива[7] і Український жіночий союз. FEMEN, найактивніша жіноча правозахисна група в Києві, була закрита в 2013 році. Організація покинула Україну, тому що керівництво побоювалося за своє життя і свободу[8].

Мережевий флешмоб 2016-го року ЯНеБоюсьСказати про оприлюднення сексуального насильства щодо українських жінок набув міжнародного розголосу, оголивши масштаби проблеми, котра в Україні замовчується.

Насильство проти жінок[ред. | ред. код]

Приблизно 45 % населення України (45 мільйонів) страждають від насилля — фізичного, сексуального або психологічного, і більшість з них — жінки[1]. У 2001 році в Україні було прийнято Закон про домашнє насилля 2001 року (Domestic Violence (Prevention) Act 2001). Стаття 173-2 Кодексу про адміністративні правопорушення України також стосується «насилля над сім'єю»[9]. У лютому 2013 р. Представник Фонду ООН з народонаселення Нужат Ехсан заявив, що «Україна дійсно має неприйнятний рівень насилля, переважно чоловічого, і головним чином через високий рівень споживання алкоголю». Він також звинуватив лазівки в законодавстві, що сприяють проблемі домашнього насильства: «Ви можете порушувати права жінок, і якщо ви є посадовцем високого рівня або сім'єю посадовця, ви можете уникнути цього»[1].

Шорічно 1,1 мільйон українок стикаються з фізичною та сексуальною агресією в сім'ї, а смертність жінок від домашнього насильства в Україні сягає 600 жінок на рік — це втричі більше, ніж гине в зоні антитерористичної операції на Сході за той же період. Усього за 2017 рік кількість жінок, які постраждали від домашнього насильства — понад мільйон. При цьому лише 110 тисяч з них подали заяви в поліцію, і лише 4,4 тисячі заяв дійшли до суду. Заяви до правоохоронних органів подають 10-15 % постраждалих українок[10].

Це стається і через системність звинувачення жертви українським правосуддям: за даними аналітиків DCAF, майже 40 % працівників системи кримінального правосуддя — поліцейських, прокурорів, суддів — вважають домашнє насильство приватною справою. А 60 % впевнені, що жертви самі винні в тому, що з ними сталося. Крім того, за даними DCAF і Ла Страда-Україна, більше чотирьох п'ятих поліцейських і суддів в Україні розглядають випадки домашнього насильства як «сімейну суперечку», очікуючи, що постраждалі пробачать кривдників заради збереження того, що в радянські часи називали осередком суспільства. Подібні справи часто розглядають без присутності постраждалої, а середня тривалість кожного судового слухання складає всього 7 хвилин. Так нерідко у системі правосуддя відбувається повторна травматизація постраждалих[10].

Україна підписала Стамбульську конвенцію, проте в редакції, що виключає можливість її ратифікації, а отже, і реалізацію програм з протидії домашньому насильству.

Ринок праці[ред. | ред. код]

Жінки складають 54 % населення України та 47.4 % її трудових ресурсів[11]. Більше 60 % українок мають вищу освіту (ВНЗ і вище). Попри це, рівень безробіття серед жінок дуже високий, порівняно з чоловіками з такою ж освітою: 80 % усіх безробітних в Україні — жінки, не кажучи вже про широкомасштабне приховане безробіття серед жінок[12].

Законодавство України декларує правове рівноправ'я чоловіків та жінок, включаючи рівну оплату рівної праці[en]. Попри це, сектори промисловості, де переважають працівниці-жінки (такі як вчителювання, виховательство, продовольче обслуговування), мають, порівняно з рештою секторів, найнижчі зарплати та найбільші тенденції до заборгованості у зарплатах.

В Україні жінки заробляють в середньому на 30 % менше, ніж чоловіки, що займають подібні посади[13].

Жінки, як правило, ведуть малий бізнес у роздрібній торгівлі, оптовій торгівлі та громадському харчуванні.

Дискримінація жінок на ринку праці України проявляється при наймі. Відбір на посади за статтю заборонено чинним законодавством, проте на практиці більшість оголошень про вакансії містять вказівку на бажану стать, вимоги до зовнішності та віку. Засвідчені дані про те, що працедавці відмовлляють у наймі молодшим жінкам через очікування, ніби ті завагітніють, жінкам з дітьми та жінкам після 35 років.

Для України характерна і вертикальна дискримінація жінок на ринку праці, тобто скляна стеля. Так, жінки очолюють лише 2 % великих українських компаній, 27 % підприємств з 1—5 працівниками чи працівницями, 30 % підприємств зі штатом менше 50 осіб та близько 50 % всіх підприємств без найманої робочої сили. Високі позиції у владі, державній чи приватній областях України займають лічені жінки[14].

Політика[ред. | ред. код]

Юлія Тимошенко та Президент США Джордж Буш

Станом на 2017 рік в українському парламенті було 52 жінки[15], а це лише 12 % від загального об'єму депутатського складу. В середньому 22 % парламентів у світі складаються з жінок, тоді як у країнах Європейського Союзу цей показник становить 25 %. Згідно з дослідженням Міжпарламентського союзу (опублікованим 1 листопада 2014 року), Україна займає 112 місце серед 189 країн з точки зору політичного представництва жінок у парламенті[16]. Микола Азаров[17], Віктор Янукович[18] та Володимир Литвин[19] ставили під сумнів можливість жінок брати участь в політичному житті країни.

Найбільш відомі жінки-політикині: Юлія Тимошенко, Надія Савченко, Наталія Королевська, Ольга Богомолець, Інна Богословська[20].

До уряду Володимира Гройсмана входили Климпуш-Цинцадзе Іванна Орестівна, Гриневич Лілія Михайлівна, Павленко Олександра Сергіївна (в. о.), Супрун Уляна Надія (в. о.) та Маркарова Оксана Сергіївна (в. о.), це рекорд за всю політичну історію. Другий уряд Яценюка (призначений 2 грудня 2014 р.) мав у складі двох міністерок-жінок. Попередник, перший уряд Яценюка (призначений 27 лютого 2014 року) мав лише одну.

Єдиною жінкою-главою уряду України була Юлія Тимошенко. Раїса Богатирьова працювала міністеркою охорони здоров'я та віце-прем'єр-міністеркою України.

Здоров'я[ред. | ред. код]

  • За рівнем захворюваності на ВІЛ та СНІД Україна займає перше місце в Європі.
  • Акушерська агресія в пологових будинках також є однією з актуальних проблем українського фемінізму.
  • Сімейне насильство, включаючи насильство над дітьми, вагітними та матерями.

Репродуктивні права[ред. | ред. код]

  • Аборти в Україні є законними за запитом протягом перших дванадцяти тижнів вагітності. Між 12 і 28 тижнями аборт виконується з різних причин, включаючи медичні, соціальні та особисті підстави, та за будь-якої причини зі згоди комісії лікарів[21]. Періодично ведуться дискусії про законодавчу заборону абортів. Докладніше: Аборти в Україні.

Соціальний тиск[ред. | ред. код]

Гендерні стереотипи щодо місця та ролі жінки в суспільстві, стандартів справжньої жіночності, переважно ведуться церквою та правими рухами, з апелюванням до традиційних українських цінностей.

Перше масштабне дослідження суспільних уявлень українських чоловіків про гендер та насильство щодо жінок, «Сучасне розуміння маскулінності: ставлення чоловіків до гендерних стереотипів та насильства щодо жінок», проведене Міністерством соціальної політики у 2018 році (опитано 1520 українських чоловіків всіх регіонів, крім АР Крим, від 18 до 59 років) показало високу поширеність гендерних стереотипів серед українських чоловіків. Так, повнолітні українці вважають хатню роботу жіночою справою, як і турботу про контрацепцію; чекають від жінки покори, лагідності та емоційного обслуговування; звинувачують жертву згвалтування у тому, що воно трапилось, вважають прийнятним застосувати насилля до жінки у випадку її подружньої зради[23].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Kyivans join global rally to end violence against women - Feb. 14, 2013. KyivPost (en-US). 2013-02-14. Процитовано 2018-07-01. 
  2. Галицькі феміністки 1930-х: нацистське "Кухня-Церква-Діти" не для нас. Історична правда. Процитовано 2018-07-01. 
  3. ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Львівські феміністки. Мілена Рудницька. 2007-12-09. Процитовано 2018-07-01. 
  4. Haan, Francisca de; Daskalova, Krasimira; Loutfi, Anna (2006-01-01). Biographical Dictionary of Women's Movements and Feminisms in Central, Eastern, and South Eastern Europe: 19th and 20th Centuries (en). Central European University Press. ISBN 9789637326394. 
  5. Haan, Francisca de; Daskalova, Krasimira; Loutfi, Anna (2006-01-01). Biographical Dictionary of Women's Movements and Feminisms in Central, Eastern, and South Eastern Europe: 19th and 20th Centuries (en). Central European University Press. ISBN 9789637326394. 
  6. Feminine Femen targets 'sexpats' - Sep. 25, 2008. KyivPost (en-US). 2008-09-25. Процитовано 2018-07-01. 
  7. Україна, Роман Лебедь BBC. Аборти в Україні: право на вибір чи право на життя?. BBC News Україна (uk). Процитовано 2018-07-01. 
  8. У колишньому офісі Femen відкрили книжкову крамницю. Українська правда. Процитовано 2018-07-01. 
  9. Download, to load, read through the Code of Ukraine about administrative violations. Item of item 1-212. yurist-online.com. Процитовано 2018-07-01. 
  10. а б Щороку в Україні від домашнього насильства гинуть 600 жінок (інфографіка) — УНІАН. Перевірено 20-07-2018.
  11. https://data.worldbank.org/indicator/SL.TLF.TOTL.FE.ZS
  12. Архівована копія. Архів оригіналу за 24 червень 2007. Процитовано 20 липень 2018. 
  13. On Women’s Day, struggle for equality remains - Mar. 08, 2012. KyivPost (en-US). 2012-03-08. Процитовано 2018-07-01. 
  14. «Country Report on Human Rights Practices in Ukraine». U.S. Department of State.
  15. Жінки в українській політиці: з'явилась цікава статистика | Прямий. Прямий (uk-UA). 2017-09-07. Процитовано 2018-07-01. 
  16. Parliament has record number of women - Dec. 11, 2014. KyivPost (en-US). 2014-12-11. Процитовано 2018-07-01. 
  17. Harding, Luke (2010-03-24). Ukrainian women berate 'Neanderthal' PM for sexist remarks. the Guardian (en). Процитовано 2018-07-01. 
  18. Newseditor. Barclays announces further Non Core disposal. finchannel.com (en-gb). Процитовано 2018-07-01. 
  19. Honoring Women, Ukrainian Government-Style. RadioFreeEurope/RadioLiberty (en). Процитовано 2018-07-01. 
  20. Жінки в українській політиці: нові перспективи, - опитування ЦСД "Софія". ukranews_com (ua). Процитовано 2018-07-01. 
  21. Ukraine (DOC). Abortion Policies: A Global Review. Country Profiles. United Nations Population Division. 2002. с. 150–152. OCLC 48213121. Процитовано 27 March 2014. (англ.)
  22. «BBC NEWS — Europe — A modern slave's brutal odyssey». Перевірено 20-07-2018.
  23. Сучасне розуміння маскулінності: ставлення чоловіків до ґендерних стереотипів та насильства щодо жінок — UNFPA Ukraine. Перевірено 20.07.2018.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]