Жінки у Швеції

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Жінки у Швеції — статус та права жінок у Швеції вплинули на культуру, релігію та соціальний дискурс, такі як сильний феміністський рух, а також закони, що протягом історії Швеції неодноразово змінювались.

Історія[ред. | ред. код]

Доба вікінгів[ред. | ред. код]

За часів вікінгів жінки мали відносно вільний стан у скандинавських країнах: Швеції, Данії та Норвегії, про що свідчать ісландське право[en] (Ісландська Вільна держава) і норвезькі закони Фростатінгет[en] та Галатінгет[en][1]. Тітка батька, батьківська племінниця та батьківська онука, яку називають «одалквіна» (швед. odalkvinna),всі мали право успадковувати майно покійного[1]. За відсутності родичів-чоловіків, неодружена жінка без сина могла спадкувати посаду як голова сім'ї від загиблого батька чи брата: жінка з таким статусом називалася рингквіна[en], і до одруження мала всі права, що надаються главі сімейного клану (наприклад, вимагати і одержувати штрафи за вбивство члена сім'ї), через що її права дорівнювалися чоловіковим[1]. Після 20-річного віку неодружена жінка, яку називали «маєр» і «мей», досягала повноліття і мала право вирішувати, де мешкати (свобода обирати місце проживання), та вважалася особою, наділеною правами перед суспільним законом (суб'єкт права)[1]. Винятком її незалежності було право на вибір шлюбного партнера, оскільки шлюби, як правило, влаштовувалися кланом[1]. Вдови користувалися таким сао незалежним статусом, як і неодружені жінки.

Жінки мали релігійний авторитет і діяли як жриці (швед. gydja) і оракули (швед. sejdkvinna); були активними в мистецтві як поети (скальди) і майстри рун[en], і як купці та повитухи[2]. Жінки також були активними у військовій справі та керуванні військом: історія про «дівчин щита[en]», деякі археологічні знахідки, такі як войовниця вікінгів Бірки[en] (Бірка), можуть свідчити, що деякі жінки були воїнами[3]. Одружена жінка могла розлучитися і одружитися знову. Було також соціально прийнятним, що вільна жінка може жити разом із чоловіком і мати дітей з ним, офіційно не одружуючись, навіть якщо чоловік одружений: жінка в такому статусі називалася «фріллою» (швед. frilla)[4]. Не було жодного розрізнення між дітьми, народженими всередині або поза шлюбом: в обидвох випадках походження діти мали право успадковувати майно батьків, і для соціального захисту дитини не було «законних» чи «незаконних» дітей[4]. Ці права поступово зникли з місцевих законів після християнізації в XI столітті.

Середньовіччя[ред. | ред. код]

Протягом середньовіччя статус і права жінок коливалися в різних частинах країни, оскільки місцеві повітові закони різнилися залежно від округу. Перша спроба національного законодавства полягала в дотриманні засад Магнуса Еріксона[sv] з 1350 року, що встановлювало один закон для всіх мешканців країни, а також один Міський закон[sv] для міст[4], система, яка знаходилася в законі від Хрістофера[en] (Хрістофер III) з 1442 р.[5]. Від 1350 р. громадянський статус жінок був загалом однаковим як в окружному, так і в міському законодавстві: неодружена жінка знаходилась під захистом її найближчого чоловічого родича, а дружина під захистом чоловіка, тоді як вдова набувала більше прав[4].

У 1608 р. закони з тексту Старого Завіту Біблії були внесені як поправки до цивільного закону країни[6], що принаймні формально значно погіршувало жіночий статус. Проте існував розрив між законодавством і практикою: незважаючи на те, що неодружені жінки були неповноправними і тільки вдови мали право представляти себе в суді, неодружені жінки досі мали право давати свідчення, подати позов і представляти себе в суді настільки, що реформа законодавства надала їм це право в 1686 р., легалізувавши звичну процедуру[4].

Окружний закон[ред. | ред. код]

З-за «Закону про країну» Магнуса Еріксона[en] 1350 року, доньки в країні успадкували майна вдвічі більше, ніж сини[4]. Шведський церковний закон 1686 р.[en] зобов'язував кожен парафіяльний будинок у країні забезпечити початковою освітою всіх дітей незалежно від статі, яка зазвичай надавалася вікарієм або вчителем, що працює у вікаріях[7].

Професії регулювалися звичаями, а не законами. Неодружена жінка з селянства повинна була б очікувати від соціального звичаю служити в домі іншої селянської сім'ї, що вважалося способом вивчення досвіду сімейного життя і не розглядалося як рабство: одружені з фермерами, рибалками та шахтарями жінки традиційно брали участь у праці разом з чоловіками відповідно до їх професій, працювали поодинці за відсутності чоловіка і, якщо чоловіки помирали і не було дорослого сина-помічника, то — працювали від імені вдів[4]. Принаймні, починаючи з XVII і до XIX століття, жінки працювали шахтарями та ковалями, - їх називали «діва на шахті» (швед. gruvpiga)[4].

Звичай дружини виступати поручальницею чоловіка давав жінкам значну незалежність, особливо в XVII ст., коли чоловіки були покликані служити в численних війнах, а жінки залишалися в тилу керувати сімейними справами в їх відсутності, що було як з дружинами звичайних фермерів-солдатів, так і з дворянськими жінками, які залишилися з відповідальністю за старі володіння та парафії, а також завдання виконувати функції покровительства щодо тих, хто залишались на роботі у приватній власності[4]. У місцевій громаді дружини парафіяльних вікаріїв мали сильну позицію як своєрідний провідник парафіяльного соціального благополуччя, положення якого підтримувалося системою збереження вдови[en] до XIX століття.

Міське право[ред. | ред. код]

Через «Закону про країну» Мануса Еріксона[en] 1350 року міське законодавство дозволило дочкам та синам рівноправне успадкування[4]. У Шведському церковному розпорядженні 1571 р.[en], міський закон заохочував батьків забезпечити початкову освіту своїм дітям незалежно від статі[8], а з кінця XVI століття міські школи підтверджували прийняття дівчат, хоча, як правило, тільки на перше заняття[9]. Тим не менш, Урсула Агрікола зі Страсбурга та Марія Юна Пальмгрен[en] з Грани[en] у 1640-х р. приймали участь у навчанні гімназії Вісінгсьо.

З XIV століття до Регулювання фабрик[en] та Торгового регулювання[en] 1846 р., багато професій в містах були монополізовані гільдією. Жінки не були виключені з членства в гільдії. І вдови стали членкинями, що мали ліцензію на заняття професією до повторного шлюбу: їм також міг надаватися дозвіл на торгівлю[4]. Формально, багато гільдій виключили одружених і неодружених жінок, однак на практиці були численні приклади з одруженими та неодруженими жінками у гільдії[4]. Також існували винятково жіночі гільдії, такі як акушерки та гребчихи[en]. У 1460 р. 180 жіночих гільдій були зареєстровані для міста Стокгольм: у більшості з них професія не зазначена, але найвизначніші професіями для міських жінок були броварки, пекарки, кравчині та прачки, що залишалися поширеними серед жінок міста протягом наступних століть[4].

Також були професії за межами гільдій, такі як професія мусмаки[en]. Жінка, незалежно від особистого статусу, могла придбати дозвіл, бути активною у торгівлі (експортом та імпортом) без членства в гільдії та бути в контингенті громадян[sv][4]. Місто також видавало дозвіл на роздрібний продаж[sv][4]:на виготовлення та продаж товарів, не включених до гільдійських монополій з ятками на площі або на вулиці, часто це — ятки з одягом, прикрасами, варенням та тістечками, а з 1623 р. такі дозволи видавалися лише для тих, хто могли довести, що у них немає іншого способу достойно матеріально утримати себе. Такими особами, як правило, були жінки: або вдови, або одружені, чиї чоловіки не могли їх підтримувати[10].

Доба Просвітництва[ред. | ред. код]

Першим законом, що застосовує однакові права до всіх жінок у всій країні національним законодавством (включаючи Фінляндію, шведську провінцію), був Цивільний кодекс 1734[en] року, який у питанні про статус жінок лишався незмінним до другої половини XIX століття. У Цивільному кодексі 1734 р. всі неодружені жінки були визнані як неповнолітні особи незалежно від віку під опікою їхнього найближчого родича-чоловіка (або матері, якщо мати була вдовою)[11]. Їй було надано право оскаржити свого опікуна в суді та призначити іншого опікуна, а коли з настаням дорослості - право отримати свободу[11]. Нарешті, неодружена жінка може бути звільнена від опіки за клопотанням до монарха. У день одруження жінка поміщалася під прикриття[en] свого чоловіка. Проте чоловікам заборонялося продавати майно своєї дружини без її згоди, жінкам було надано право продавати майно та вести справу за відсутності чоловіка, і обидва, незалежно від статі, отримали право на розлучення, після чого невинна сторона отримувала опіку над дітьми[11]. Зі вдівством (або розлученням) жінка незалежно від віку досягала законної переваги[11].

Регламент Гільдії 1720[en] р. прямо дав жінкам дозвіл на активність у гільдії, і до нього були внесені кілька поправок, що сприяли професійним правам жінок, більшість з яких видані місцевою міською владою з тим, щоб забезпечити жебраючих жінок. Зокрема реформа 1741 р. скорочувала вимоги щодо членства в гільдії для власників лайнерів[12], та реформи 1749 р., де дозвіл на торгівлю на вулиці та ринку в м. Стокгольмі мали висувати на користь жінок-жебрачок[13].

У 1741 році реформа скасувала публічне приниження[en] покарання церковним обов'язком[en] для неодружених матерів для запобігання дітогубству[14], а в 1778 р. було введено Закон про дітонародження[en]: щоб позбавити неодружених матерів соціальної стигми, що була загальним мотивом скоєння вбивства немовлят, матері було дозволено їхати в місце, де вона була невідомі громаді та народжувала анонімно, акушеркам було заборонено розкривати особу, і якщо мати вирішить зберегти дитину, її статус неодруженої повинен був приховатися владою, щоби позбавити її соціального стресу[15].

Епоха Просвітництва багато в чому сприяла розширенню громадській ролі жінок у Швеції, особливо в рамках художніх професій, а жінки були офіційно визнані: Єва Екеблад зарахована до Шведської академії наук Королівства Швеції, Ульріка Паш у Шведській Королівській академії мистецтв[en] , та Елізабет Олін[en] у Королівській Шведській академії музики[sv].

У XVIII столітті засновано численні школи для дівчат: в 1786 р. - Суспільна школа[sv] (м. Гетеборг), перший серйозний навчальний заклад для жінок. Досягнення, яке викликало увагу, — те, що Аврора Лільєнрот[en] закінчила гімназію на острові Вісінгсьо в 1788 р.[16].

XIX століття[ред. | ред. код]

портрет Софії фон Кнорінг[en] роботи Марії Рьоль[en] (1842 р.)

У першій половині XIX ст. ріст населення у поєднанні зі змінами в суспільстві, зумовленими економічною кризою наполеонівських воєн та індустріалізацією, призвів до зростання кількості неодружених жінок, для яких традиційна роль підтримувати себе у шлюбі була недоступною. Школи, відкриті для жінок, як правило, пропонували неглибоку освіту, спрямовану на те, щоб зробити студенток ідеальними дружинами та матерями, і врешті єдиною професією, відкритою для вже освіченої жінки, була гувернантка чи вчителька у приватній школі для дівчат[17].

До 1840-х тривали суперечки щодо того, як надати жінкам можливість самостійно матеріально утримувати себе й стати продуктивними членкинями суспільства, якщо вони не можуть одружуватися, покладаютися на милосердя родичів чи вчинення злочину[17]. Звичайний низький рівень освіти жорстко критиковано, а в 1842 р. дівчата включені до обов'язкової системи початкової освіти[17]. Паралельно з цим, під тиском громадської дискусії, старі дрібні приватні школи для дівчат були поступово замінені новим типом приватних середніх шкіл для жінок, з завданням надати їм освіту, корисну для професійного життя: у 1842 р. у Швеції було прав жіноклише п'ять таких шкіл, але з цього моменту швидке розширення їх призвело до існування таких шкіл у більшості шведських міст вже у 1870-х роках[17].

Аргумент реформістів у парламенті - що більшість професій мають бути відкритими для жінок, щоби надати неодруженим жінками можливість самостійно утримувати себе матеріально, і це викликало низку реформ щодо прав жінок: рівні права для отримання спадщини в 1845 р.[18]; рівні права у торгівлі та комерції (1846), у професії педагога в державній шкільній системі (1853)[19], фельдшерка, органістка і стоматолог[20] (1861), посади в телеграфно-поштових відділеннях (1863)[21]. Кожна з цих реформ дала реформаторам у парламенті аргументи на користь подальших реформ, стверджуючи, що саме держава, що надала жінкам ці нові права, була відповідальною за надання їм освіти та юридичного статусу, необхідного для їх освоєння[17]. У наслідку чого в 1858—1863 рр. неодруженим жінкам було надано законну більшість після рекомендацій, зроблених радикальним дівчачим шкільним комітетом 1866 р.[en] р.. Нарешті введено професію лікаря для жінок та право навчання в університеті[17].

XIX століття означало організацію жінок для участі в суспільному житті та соціальній реформі: від моменту створення Жіночого благодійного товариства[en] в 1819 р., жіночих груп в цивільних благодійних організаціях, що сприяло результату у соціальній реформі, коли врешті жінки стали відомі як загальноприйнятими моделями для наслідування у соціальній реформі, такі наприклад як Еміль Петерсен[en], Софія Вілкенс[en] та Марія Цердершйольд[en], котрі заклали основу для участі жінок у суспільному житті.

Жіноча організація, спочатку благодійна, набула більш радикальної форми з початком феміністського руху. У 1848 р. Софі Сагер[en] викликала суперечки, бо повідомляла про зґвалтування та про перемогу у справі в суді, після чого стала першою жінкою в Швеції для туру та публічних виступів на користь фемінізму[22]. У 1855 р. жінки вперше організувалися для вирішення питання про права жінок, коли Жозефіна Деланд[en] заснувала «Товариство відставних учительок[sv]» (швед. Svenska lärarinnors pensionsförening), щоби забезпечити пенсіонерок та гувернанток[23]. А з 1856 р. журнал «Домашній огляд[en]» (швед. Tidskrift för hemmet) став першим регулярним органом феміністичного руху. Протягом другої половини XIX ст. жіночий рух організувався з Асоціації прав власності заміжніх жінок[en] (1873) та Асоціації Фредріки Бремер[en] (1884), і почав висувати свої вимоги. З 1880-х рр. такі жінки, як Емілі Рату[en], Елма Даніельсон[en], Аліна Єгерстедт[en] та Ката Дальстрьом[en], займалися товариством тверезості[en], рухом робітничого класу, профспілками, політичною пресою та ЗМІ.

Ганна Сандстрьом[en] — педагог й реформатор жіночої освіти

XX століття[ред. | ред. код]

У 1902 р. створена Національна асоціація для виборчого права жінок[en] для досягнення остаточної реформи жіночих прав громадян: жіночого виборчого права. Ще однією важливою метою на цьому етапі було надання жінкам доступу до тих самих професій, що й чоловікам на вищому рівні, в наданні яких їм раніше відмовляли, навіть за наявності необхідної освіти. Жінки, які, наприклад, можуть бути професорками університету або лікарками у лікарні, але лише в приватних установах, оскільки посади на таких рівнях у державних установах мали статус державного службовця, що було фактом, який перешкоджав жінкам користуватися своєю освітою в рівній конкуренції з чоловіками[24] . У 1909 р. зроблено важливий крок, коли фраза «шведська людина» була вилучена із заявок на посади державних службовців, що зняло ряд професійних перешкод та надало жінкам доступ до багатьох професійних можливостей[24].

У 1919—1921 роках нарешті запроваджено виборче право жінок, що також вимагало реформи, в якій одружені жінки були б остаточно звільнені від опіки над їх подружжям і отримали правову більшість у 1920 р.[25] . Після виборчого права на жіночу реформу розповсюджувався закон, що гарантував жінкам право на всі державні послуги (швед. Behörighetslagen) «Акту про право» 1923 року, в якому чоловікам і жінкам було офіційно гарантовано рівний доступ до всіх професій і посад у суспільстві, за винятком тих випадків, коли йшлося про посади військових та посад священства[26]. Останні два обмеження були скасовані в 1958 р., коли жінкам було дозволено ставати протестантськими пасторами, а також після серії реформ у період між 1980 р. та 1989 р., коли всі військові професії були відкриті для жінок[27].

Жінки-піонерки[ред. | ред. код]

Імена розміщені в хронологічному порядку

Академіки[ред. | ред. код]

Політикині[ред. | ред. код]

Фахівчині[ред. | ред. код]

Хронологія виборення прав жінок у Швеції[ред. | ред. код]

Жіноча демонстрація виборчих прав в Гетеборзі, червень 1918 р.
1718
  • Жінкам, що сплачують податки, гільдії міст дозволяють голосувати і виступати на виборах у Добу волі; це право відібрано (для місцевих виборів) у 1758 р. та (на загальні вибори) у 1771 р.[32]
1734
  • У Цивільному кодексі 1734 р. чоловікам заборонено продавати майно своєї дружини без її згоди, і обидва з подружжя, незалежно від статі, забезпечують право на розлучення, а невинна сторона утримує дітей[11].

Неодружена жінка, яка зазвичай перебуває під опікою свого найближчого чоловічого родича, отримує право на декларування правової більшості шляхом розпорядження монарха[33] .

1741
  • Виникла вимога членства в гільдії для приватних осіб, що фактично відкриває професію жінкам[12] .
1749
  • Жінкам надано право займатися торгівлею жіночими костюмами[34], і дозвіл на активну торгівлю в стокгольмі в Стокгольмі, поширення професії для бідних жінок, повинне виступати в першу чергу на користь жінок, які потребують допомоги[13].
1772
  • Дозвіл на торгівлю тютюновими виробами насамперед має надаватися жінкам (вдовицям і одруженим), які потребують підтримки[34].
1778
  • Закон про дітонародження; неодруженим жінкам дозволяється покинути рідне місто, щоб народити і зареєструвати народження анонімно, утриматися від відповіді на будь-які питання про роди і, якщо вона вирішить зберегти дитину, не зазначати в офіційних документах статус неодруженої, уникати соціального приниження.
1798
  • Одружені ділові жінки отримують юридичну перевагу та юридичну відповідальність у справах свого підприємства, незважаючи на те, що підлягають опіці з боку своїх чоловіків[12].
1804
  • Жінкам дається дозвіл на виробництво та продаж свічок[34].
1810
  • Право неодруженої жінки бути визнаною законною більшістю за допомогою королівського розпорядження офіційно підтвердженого парламентом[35].
  • Одружені ділові жінки отримують право приймати рішення щодо власних справ без згоди їхнього чоловіка[36]
1829
  • Акушеркам дозволяється використовувати хірургічні інструменти, унікальні в той час у Європі, отримувати хірургічний статус[37]
1842
  • Обов'язкова початкова школа для обох статей[38]
1845
  • Рівне спадкування для синів і дочок (за відсутності заповіту)[39]
1846
  • Професії з торгівлі та ремесел відкриті для всіх неодружених жінок[40]
1853
  • Професія вчителя в державних первинних та початкових школах відкрита для обох статей[19]
1858
  • Юридична більшість для неодружених жінок (якщо заявлено на автоматичну правову більшість у 1863 р.)[39]
1859
  • Посада викладачки коледжу та нижня посадова особа в державних установах відкрита для жінок[41]
1861
1863
  • Поштові і телеграфні професії відкриті для жінок[42]
1864
  • Неодружені жінки отримують ті самі права в торгівлі, що й чоловіки[36]
  • Чоловікам заборонено зловживати своїми дружинами[43]
  • Професія з гімнастики відкрита для жінок[42]
1869
  • Жінкам дозволено працювати на залізничному вокзалі[42]
1870
  • Університети відкриті для жінок (на тих же умовах, як у чоловіків 1873 р.)[39]. Перша студентка — Бетті Петерссон.
1872
  • Жінкам надається необмежене право вибирати шлюбного партнера без необхідності будь-якого дозволу від їх родини, і тому заборонені шлюби (жінки дворянства, однак, не отримують такого ж права до 1882 р.)[44]
1874
  • Одружені жінки отримали контроль над власним доходом[39].
1889
  • Жінки мають право на посади державних органів, такі як дошки державних шкіл, дошки державних медичних закладів, інспектори, бідні поради та подібні посади[39]
1900
  • Відпустка по вагітності для жінок-працівників виробництва[40]
1901
  • Жінкам дають чотири тижні декретної відпустки[43]
1902
  • Медичні установи відкриті для жінок[45]
1906
  • Муніципальне виборче право, починаючи з 1862 р., надане неодруженим жінкам, що надається і одруженим жінкам[46]
1908
1909
  • Жінкам надали право бути у муніципальних радах[48]
  • Фраза «шведський чоловік» видаляється з заявки на державні посади, і жінки тим самим затверджуються як заявниці на більшість державних професій та посад державних службовців[45]
1920
  • Правова більшість для подружніх жінок та рівні права на шлюб[39]
1923
  • Закон, що офіційно надає жінкам право на всі професії та посади в суспільстві, крім певних священичих і військових посад[26].
1938
1939
  • Заборонено звільняти жінку з роботи у випадку її одруження або народження дитини[43].
1947
  • Рівна зарплата для обох статей[43].
1948
  • Оплата материнської праці[43].
1958
  • Жінкам дозволено стати священицями[39].
1980

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д (швед.) Borgström Eva: Makalösa kvinnor: könsöverskridare i myt och verklighet (Marvelous women: gender benders in myth and reality) Alfabeta/Anamma, Stockholm, 2002. ISBN 91-501-0191-9 (inb.). Libris 8707902.
  2. (швед.) Ingelman-Sundberg, Catharina, Forntida kvinnor: jägare, vikingahustru, prästinna [Ancient women: hunters, viking wife, priestess], Prisma, Stockholm, 2004.
  3. Порівняти — «Амазонки»
  4. а б в г д е ж и к л м н п р с (швед.) Ohlander, Ann-Sofie & Strömberg, Ulla-Britt, Tusen svenska kvinnoår: svensk kvinnohistoria från vikingatid till nutid, 3. (A Thousand Swedish Women's Years: Swedish Women's History from the Viking Age until now), [omarb. och utök.] uppl., Norstedts akademiska förlag, Stockholm, 2008.
  5. (швед.) Nationalencyklopedin (NE)
  6. (швед.) Granström, Görel, «Kvinnorna och rätten: från stormaktstid till rösträttsstrid», Hallgren & Fallgren, Uppsala, 1996.
  7. (швед.) Du Rietz, Anita, Kvinnors entreprenörskap: under 400 år, 1. uppl., Dialogos, Stockholm, 2013.
  8. (швед.) Du Rietz, Anita, Kvinnors entreprenörskap: under 400 år, 1. uppl., Dialogos, Stockholm, 2013.
  9. (швед.) Eva Österberg, red (1997). Jämmerdal & Fröjdesal. Kvinnor i stormaktstidens Sverige. Stockholm: Atlantis AB. ISBN 91-7486-355-X
  10. (швед.) Historisk Tidskrift 134:1, 2014
  11. а б в г д (швед.) Sweriges Rikes Lag. Gillad och Antagen på Riksdagen Åhr 1734.
  12. а б в (швед.) Mot halva makten — elva historiska essäer om kvinnors strategier och mäns motstånd Redaktör: Ingrid Hagman. Rapport till Utredningen om fördelningen av ekonomisk makt och ekonomiska resurser mellan kvinnor och män Stockholm 1997
  13. а б (швед.) «Spanska citroner till salu», ur Historisk Tidskrift 134:1, 2014
  14. (швед.) Ohlander, Ann-Sofie, Kärlek, död och frihet: historiska uppsatser om människovärde och livsvillkor i Sverige, Norstedt, Stockholm, 1985.
  15. (швед.) Lindstedt Cronberg, Marie, 'Barnamordsplakatet: en straffrättsreform med oanade konsekvenser', Brottsförebyggande rådets tidskrift Apropå., 1994:1, s. 24-29, 1994.
  16. (швед.) En qvinlig svensk gymnasist för hundra år sedan. Af G. E-m 84 ur Tidskrift för hemmet Årgång 22 (1880)
  17. а б в г д е Gunhild Kyle (1972). Svensk flickskola under 1800-talet. [Swedish Girl School in the 19th-century] Göteborg: Kvinnohistoriskt arkiv. ISBN
  18. Lilla Focus Uppslagsbok (Little Focus Encyclopedia) Focus Uppslagsböcker AB (1979) (Swedish)
  19. а б Inger Hultgren (Swedish): Kvinnors organisation och samhällets beslutsprocess (1982)
  20. а б Österberg, Carin et al., Svenska kvinnor: föregångare, nyskapare (Swedish women: predecessors, successors) Lund: Signum 1990. (ISBN 91-87896-03-6) (Swedish)
  21. Lilla Focus Uppslagsbok (Little Focus Encyclopedia) Focus Uppslagsböcker AB (1979) (Swedish)
  22. Kyle, Gunhild; Krusenstjerna, Eva von (1993). Kvinnoprofiler. Panorama (Natur & Kultur), 99-0913791-7. Stockholm: Natur och kultur.
  23. Chief editor: Nils Bohman, Svenska män och kvinnor. 2, C-F (Swedish Men and Women. 2, C-F) dictionary (1944) (in Swedish)
  24. а б (швед.) «Göteborgs universitetsbibliotek: Akademikeryrken». Ub.gu.se. 2010-11-17. Retrieved 2013-10-07.
  25. (швед.) Lilla Focus Uppslagsbok (Little Focus Encyclopedia) Focus Uppslagsböcker AB (1979)
  26. а б (швед.) Lilla Focus Uppslagsbok (1979)
  27. (швед.) Sundevall, Fia (2011). Det sista manliga yrkesmonopolet: genus och militärt arbete i Sverige 1865—1989. Diss. Stockholm : Stockholms universitet, 2011.
  28. (швед.) Anna Johanna Charlotta Lagerberg i Wilhelmina Stålberg, Anteckningar om svenska qvinnor (1864)
  29. (швед.) Lindorm, Erik: Gustaf V och hans tid. 1928—1938 (1979)
  30. (швед.) Kvinnoprästfrågan i Nationalencyklopedin
  31. (швед.) Polistidningen nr 10 2007, 12 oktober 2007: Från syster till kollega, läst 12 juli 2012
  32. (швед.) Åsa Karlsson-Sjögren: Männen, kvinnorna och rösträtten: medborgarskap och representation 1723—1866 (Men, women and the vote: citizenship and representation 1723—1866).
  33. (швед.) Qvist, Gunnar, Fredrika Bremer och kvinnans emancipation, 1969.
  34. а б в (швед.) Carl Grimberg: Svenska folkets underbara öden / IX. Den sociala och kulturella utvecklingen från Oskar I: s tid till våra dagar samt De politiska förhållandena under Karl XV: s, Oscar II: s och Gustaf V: s regering 1859—1923 (1913—1939)
  35. Christine Bladh (Swedish): Månglerskor: att sälja från korg och bod i Stockholm 1819—1846 (1991)
  36. а б Mansdominans i förändring, om ledningsgrupper och styrelser: betänkande by Sverige Utredningen om kvinnor på ledande poster i näringslivet (SOU 2003:16). Stockholm: Edita Norstedts Tryckeri AB. 2003. ISBN 91-38-21953-0. 
  37. (швед.) Stig Hadenius, Torbjörn Nilsson & Gunnar Åselius: Sveriges historia. Vad varje svensk bör veta (History of Sweden: «What every Swede should know»)
  38. Göteborgs universitetsbibliotek: Kampen om kunskapen av Christina Florin, professor i kvinnohistoria. Ub.gu.se. Процитовано 2013-10-07. 
  39. а б в г д е ж (швед.) Lilla Focus Uppslagsbok (Little Focus Encyclopedia) Focus Uppslagsböcker AB (1979)
  40. а б Göteborgs universitetsbibliotek: Viktiga årtal. Ub.gu.se. 2011-12-21. Процитовано 2013-10-07. 
  41. Sidansvarig: KvinnSam. Göteborgs universitetsbibliotek: Årtalslistor. Ub.gu.se. Процитовано 2013-10-07. 
  42. а б в Axianne Thorstenson (1918). Kvinnornas Stallning Inom Yrkena (PDF). Trykeri-A.-B. Ferm. 
  43. а б в г д е Palmquist, Christer; Widberg, Hans Kristian (2004). Millenium Samhällskunskap A (Swedish). Bonniers. с. 317. ISBN 9789162259952. 
  44. Nordisk Familjejournal
  45. а б Göteborgs universitetsbibliotek: Akademikeryrken. Ub.gu.se. 2010-11-17. Процитовано 2013-10-07. 
  46. 417–418 (Nordisk familjebok / Uggleupplagan. 15. Kromat — Ledvätska)
  47. Dahlgren, Johanna (2007). Kvinnor i polistjänst (PDF). Svenskt biografiskt lexikon (in Swedish) (Department of Historical Studies, Umeå University). ISBN 978-91-7264-314-7. Retrieved 17 August 2015.
  48. Runeberg.org. Runeberg.org. Процитовано 2011-01-08. 
  49. UNTC. Treaties.un.org. Процитовано 2018-02-09. 

Посилання[ред. | ред. код]